Парламентські слухання з питань культури (офіційна назва «Культурна політика в Україні: пріоритети, принципи та шляхи реалізації) проходили у вже звичному форматі для таких акцій в стінах Ради — зала заповнена власне зацікавленою стороною — тобто людьми культури, народні депутати — відсутні, окрім тих кількох, що спеціально підготували доповіді. Так принаймні було на недавніх слуханнях з проблем кінематографу; знов- таки, засідання вів віце-спікер Адам Мартинюк, знов першими взяли слово головні «культуртрегери» парламенту — Лесь Танюк і Павло Мовчан.
Перший наголошував: «Помста культури тим, хто намагався її знищити, була нещадною». Риторично перепитував: «А книги? А мова? А віра?» Так же риторично вилаяв телебачення за бездуховність. Критикував уже нову владу за хибну, на його думку, культурну політику. І наостанок дав дві, як він висловився, «поради» для присутньої в залі міністра культури Оксани Білозір (вона теж мала виступ, але про нього трохи пізніше):
— Люди, які не мають з культурою нічого спільного, не повинні мати з нею нічого спільного.
— Хто був міністром культури за часів Шекспіра?
Павло Мовчан у свою чергу загострив увагу на проблемах виховання молоді і знову пройшовся по ТБ — вочевидячки, і молодь, і телебачення страждають від браку духовності, якою комітет Танюка займається професійно. Не оминув увагою шановний доповідач і мовні проблеми. Також чомусь пану Мовчану не сподобалась ідея суспільного мовлення — доцільніше, на його думку, було б улаштувати кращу долю державного телебачення. І взагалі, національно-культурна самобутність, яку можна облаштувати за рахунок коштів, зекономлених на суспільному телебаченні, є дуже важливою.
Потім виступала Білозір, але, повторюся, це, як найцікавіше, лишимо наостанок.
Чи не вперше на трибуні доктор філософських наук, заслужений діяч науки і техніки Сергій Кримський нагадав: «Жодна нація не виходила з кризи тільки завдяки матеріально-економічним чинникам». І слушно зауважив: «У нас виник естрадоцентризм». У всьому світі, на думку доповідача, існують критерії розрізнення культури і контркультури (тут би визначитися, про яку, власне, контркульутуру йде річ — бо у всьому світі приставка «контр» якраз маркує приналежність до тіла культури, тільки з експериментального, новаторського боку. — Д.Д. ). Ще одна цікава думка пана доктора — про життєдайність традиції, безплідність її заперечення, адже «вчорашній день у культурі не наступив». І, крім того, люди культури чекають від міністерства не просто чергових обіцянок, а саме цивілізаційних проектів розвитку.
Депутат Микола Жулинський для початку продемонстрував присутнім концепцію розвитку ще уряду Ющенка зразка 2000—2001 років, де на другому місці після концепції державотворення йшла культура. Але тодішній режим програму не затвердив, тепер же мова йде в першу чергу про духовний стан суспільства... «Культура повинна стати пріоритетом — до того часу ми нічого не зробимо». І взагалі, культура на останньому місці всіх урядових заходів — «це біда», закладена «в ментальності наших політиків». А Європа між тим отримує 30% прибутку від продажу саме культурного продукту. Жулинський закликав переглянути закон 1997 року про благодійність і меценатство — саме щоб збільшити кількість благодійників.
Солідаризувався з Жулинським і директор інформаційно-аналітичного центру «Демократія через культуру» Олександр Буценко: проблеми культури перейшли до нас ще із минулого століття, і головна з них — другорядність її питань порівняно з економікою та політикою.
Більш емоційним, як і личить людині сцени, був Марко Бровун, директор Донецького академічного музично-драматичного театру. Він закликав до створення театрально-концертних об’єднань на місцях — заради налагодження гастрольної діяльності. Поцікавився фінансами оперних театрів — їх в Україні шість, вони часто їздять на прибуткові закордонні гастролі, але що з тих грошей потрапляє в державну скарбницю? Не платять податків і заїжджі, московські антрепризи. А принципи, за якими живуть вітчизняні театри, не відповідають вимогам ринкової економіки. Вже давно назрів перехід театрів у стосунках з акторами на контрактну систему, негайного вирішення потребує і проблема службового житла для артистів. Зачепив директор і вельми делікатне питання — про скорочення кількості театрів — бо деякі з них за своїм рівнем просто не мають права на існування. Притому українські театри на Сході та Півдні країни — «свої серед чужих, чужі серед своїх».
Депутат-нашоукраїнець Михайло Косів був першим із доповідачів, хто таки похвалив виконавчу владу: вперше маємо прем’єр-міністра, що почав свою програму з культури. Втім, на тому оптимізм депутата вичерпався. Виявилося, що українська культура перебувала кілька століть в окупації, і останні 14 років також, і зараз вона теж в окупації. Міністру культури слід зайнятися конкретними справами. Ось, наприклад, бідує Львівський національний музей українського мистецтва, колекцію якого збирав ще Андрій Шептицький. Стан такий, що працівники музею вже оголошують страйк, а в першу чергу слід зняти директора цього шанованого закладу — як професійно непридатну людину.
Нещодавно обраний голова Національної спілки кінематографістів Борис Савченко в черговий раз наголосив, що нефінансування культури стало вже звичним для всіх, що стан національного кіно — жахливий, а студією Довженка заволоділи спритні реаніматори від телебачення та шоу-бізнесу. Але не треба рятувати культуру так, як це робиться за кордоном. Цікаво, коли це наше, про нас роблено. Молоді кіномитці, що отримують призи і аплодисменти на західних фестивалях, у своїй державі тих овацій не почули. Але ж кіно шанували всі режими, навіть найбільш людожерські, бо розуміли, що то найважливіший інструмент свідомості суспільства. І, всупереч всьому вищесказаному, пан Борис оптимістично проголосив: «Так! Українському кіно — бути!»
Анатолій Авдієвський, художній керівник хору імені Верьовки, доповів про стан творчих колективів зі статусом національних. В США, наприклад, — успішні і неодноразові гастролі, повні зали, а на батьківщині — робота в повній ізоляції. Та ж Капела бандуристів 27 років не була на Сході країни. У хору імені Верьовки взагалі були тільки одні всеукраїнські гастролі. Пан Авдієвський погодився з ідеєю директора театру з Донецька — треба утворити щось на зразок Укрконцерту, який би акумулював дані про імпресаріо, облаштовував би гастрольні турне тощо. А так поки що 50% прибутків творчі колективи повинні віддавати на податки, притому музичне виховання повноцінно не здійснюється.
Соціаліст Іван Бокий згадав про село. Почав з того, що «ми маємо абсолютно провінційне культурне життя, але ми самі винні в тому». Був пом’янутий недобрим тихим словом Кіркоров як носій бездуховності, а от міністр культури неправа в тому, що жодним словом не каже про корені нашої культури — а вони в селі; сам доповідач, наприклад, у дитинстві бачив на сцені свого сільського клубу Наталію Ужвій. Держава відірвалася від свого кореня, від села, культура там не розвивається, і тому ми там багато втрачаємо. Виходить те, що провідники нашої держави набагато нижчі нашої культури. І, резюмуючи, соратник Мороза побажав Білозір, щоб вона «була на своєму місці».
Було ще багато доповідей, але всі вони, так чи так, стосувалися духовності (ну що ж то за слово таке?! — Д.Д. ), застарілих, як ревматизм чи безгрошів’я, проблем, проклятущого телебачення і тому подібного. По суті — нічого нового. Нове було в доповіді пані міністра, котра прозвучала ще на початку.
Отже, вже перша фраза тої промови була багатообіцяючою, в стилі наукової фантастики: «Ми живемо з вами в іншому вимірі». Але далі виявилося, що пані Оксана не мала на увазі візії з романів, наприклад, знаного фантазійника Роберта Шеклі, що недавно відвідав Київ. Ні — мова йде про Майдан, зміни, становлення політичної української нації. Багато проблем — від старої влади. Але для міністра «пріоритет сьогодні — виростити нову людину». особливий наголос — на виховання дітей. Мистецтво тут і засіб, і ціль, — тому розроблені відповідні програми для дітей з фізичними вадами. Окрім того, створені давно обіцяні громадські ради.
Але особливе пожвавлення в залі викликало те, що, виявляється, відсьогодні міністерство має назву «культури і туризму» замість «культури та мистецтв». Отакої! Втім, то було ще не все.
Інтенсифікується охорона пам’яток та старожитностей, вирішується питання створення Державних реєстрів національного культурного надбання і археологічних пам’яток. Формуються цільові програми розвитку легендарних місць — Батурина, Хортиці. А от музейне законодавство, яке дозволяло продаж «нераритетних пам’яток» з фондів, ще треба врегульовувати.
Змінюється головний пріоритет: держава віднині не підтримує культури. Бо підтримувати можна штани. Влада ж тепер буде інвестувати у все прогресивне і корисне (мабуть, в те, що не схоже на старі перелатані штани. — Д.Д. ). Згадала міністр і циркове мистецтво — то, мабуть, була опосередкована відповідь двом голодуючим акробатам у неї в приймальні — керівництво цієї галузі потребує оновлення, але в нас забагато державних цирків — 10 на 47 мільйонів, тоді як у Росії — лише один, а в Китаї — чотири.
Кульмінація наступила наприкінці доповіді. Перейшовши до стану справ у кіно, Білозір повідомила, що Приходька таки звільнено з посади гендиректора Національної студії імені Довженка (гучні оплески), не забувши про те, що вже є вихід в інтернет в 76 районних бібліотеках, викинула іншу кадрову бомбу — з посади театру імені Лесі Українки звільнено Михайла Рєзниковича (набагато менш гучні оплески).
А взагалі, завдяки правильній культурній політиці, ми можемо очиститися і явити себе собі і світу «як діамант».
Але чомусь здається, що головним підсумком слухань було не небо в діамантах з найпрекрасніших і найгучніших слів, а перейменування міністерства та ці два звільнення. А все інше — сотні разів перетовчена вода в ступі.
КОМЕНТАРІ
Наступного дня після парламентських слухань, на яких вперше прозвучало офіційне повідомлення міністра культури Оксани Білозір, що гендиректор і художній керівник Національного академічного театру російської драми ім. Л. Українки Михайло РЄЗНИКОВИЧ звільнений і проти нього порушена кримінальна справа, — частина колективу оголосила про страйк. «День» додзвонився до Михайла Юрійовича, щоб він сам прокоментував ситуацію та чутки про те, що він має намір виїжджати з України до Німеччини чи до Росії.
— Куди я їду? — перепитав Резникович. — Напишіть, що їду на Північний полюс!
Ви знаєте, якщо раніше я думав, що в діях Мінкульту є якась наївність, то зараз мені здається, що це цілеспрямоване знищення всього того, що зроблене в Театрі ім. Л. Українки за 10 років. Міністр культури руйнує Російську драму, рівень нашого театру та мене як керівника. А що стосується юридичних сторін цього питання, то нехай цим займаються юристи.
Про те, що проти мене порушено кримінальну справу, я дізнався зі слухань Верховної Ради. Офіційно мені ніхто нічого не пред’являв! Формулювання про звільнення, яке прозвучало з вуст міністра культури О. Білозір, на мій погляд, смішне. Я навіть не хочу цього обговорювати. А ось те, що говорила Оксана Володимирівна в інтерв’ю по ТБ, щось на зразок: «Резникович сидітиме і йому дадуть строк», мене приголомшило. Вона що, вже суд?
Колектив Російської драми гостро переживає виниклу ситуацію. Але мені здається, що страйкувати, як пропонують деякі наші співробітники, не треба...
Я маю одну думку. Я вважаю, що поспішати з реформами слід повільно. Театральні реформи треба ретельно готувати. Для того, щоб їх готувати, треба раніше прислухатися до думки Академії мистецтв, провідних акторів наших національних театрів. Тільки тоді будь-які реформи зможуть відбутися. Тому що інакше, «чим більше перетворень — тим менше змін».
Віктор ПРИХОДЬКО, директор кіностудії ім. О. Довженка:
— Про те, що мене звільняють, я дізнався за 15 хвилин до початку слухань у Верховній Раді. Аркуш із наказом міністра культури мені вручили на вулиці, біля будівлі адміністрації (нині Секретаріату Президента України). Я прочитав, і був здивований насамперед безглуздим формулюванням про те, що я не подав вчасно в Міністерство культури фінансовий план нашої кіностудії на наступний рік. Свої права я захищатиму в суді. Сьогодні мої юристи подають документи до суду.
Кіностудія ім. О. Довженка нормально працює, поступово набираючи обертів. А якщо пригадати період останніх 20 років, то ми сьогодні на підйомі. І це при тому, що за останні півроку Мінкульт жодної копійки не дав студії! Суд вирішить: хто правий і хто винен. А свою позицію з цього питання я висловлю сьогодні на прес-конференції, на яку запрошую всіх, кого хвилюють питання української кінематографії. Віце-прем’єр-міністр Микола ТОМЕНКО виступає за об’єднання всіх українських студій із виробництва фільмів. Про це він заявив на брифінгу в Кабінеті Міністрів, повідомляє www.obozrevatel.com з посиланням на Українські Новини. «Це буде нова об’єднана інституція «Довженкофільм», — сказав Томенко. Він відзначив, що в цю студію можуть увійти студія «Укртелефільм» та інші українські студії. Відповідаючи на запитання з приводу звільнення керівника кіностудії ім. Довженка Віктора Приходька, Томенко відзначив, що вважає рішення Міністерства культури абсолютно правильними. Він також відзначив, що у зв’язку із звільненням директора Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки Михайла Рєзниковича він виступає за призначення художнім керівником театру актриси Ади Роговцевої. Однак Томенко підкреслив, що це питання буде ще обговорюватися, і художнього керівника театру буде призначено найближчим часом.
