Володимир Петрович вільно використовує новітні композиторські техніки. Як диригент Рунчак виступав із багатьма оркестрами України, Росії, Казахстану, Франції, Польщі, Азербайджану та ін. Маестро здійснив понад сто світових і українських прем’єр творів сучасних композиторів, зокрема, в рамках заснованої ним концертної серії «Нова музика в Україні». Як відзначає газета-критик «Frankfurter Allgemeine Zeitung»:
«Володимир Рунчак знайшов свій особистий баланс між стилістичними, технологічними обмеженнями і новою свободою. З його творів можна почути мужність авторського висловлювання, яка виходить далеко за межу приналежності до якоїсь окремо взятої композиторської школи. Чисто авангардні засоби є для нього лише тільки засобами».
— Володимире Петровичу, чи спостерігаєте динаміку і традицію у сприйнятті нової музики по містах України?
— Думаю, так. Коли 3-5 років ми не буваємо в якомусь місті, а потім приїжджаємо, то на концертах з’являється більше людей... Це стосується більшою мірою не великих міст типу Луцьк, Рівне, Вінниця, Івано-Франківськ, Ужгород... У більших містах є снобізм і пихатість публіки. Навіть бувають випадки: ми залишаємо ноти, хто хоче, їх копіює, а потім ми приїжджаємо, підходить музикант і каже: «Я у вас скопіював ноти, поїхав на конкурс у Польщу і виграв премію». Ми й диски залишаємо, і ноти залишаємо, пишуться роботи музикознавцями. Це той матеріал, який в бібліотеці не візьмете. Тому що нам матеріал частіше за все купують або беруть в оренду якісь наші партнери зарубіжні, які нам замовляють концерти.
А український авангард... Я думаю, спочатку треба розібратися з поняттям «авангард». Воно для сучасної термінології вже втратило свій сенс. Коли мене називають авангардистом або запитують про авангард, я хочу знати, що ви вкладаєте в поняття «авангард».
— Є авангард як стильова течія, і, як уже визнано музикознавцями, вона закінчилася. Але «авангард», якщо брати етимологію цього слова, — це «попереду», тобто це якісь новації. Тож у чому вони полягають в українському мистецтві?
— На мій погляд, це правильна позиція, але є інші позиції, трохи застарілі, що авангард — це додекафонія та ін. Шонберг — це початок ХХ ст., 100 років увесь світ грає, і його твори — це вже класика. Вона виконується менше, ніж Бах чи Чайковський, але кожному своє. Іоганн Штраус звучить частіше за все, на всіх вечірках... Є елітарна музика, яка не може виконуватися часто, бо тоді ця музика перетвориться в так звану «попсу». А «попса» ніколи не може стати класикою, і класика ніколи не може стати попсовою, тому що класика — це елітарне мистецтво.
Часто в мене запитують, який у мене стиль. Я не зобов’язаний визначати собі стиль, то ж не моя робота, а музикознавців. Зараз дуже відкрите поле для того, щоб українська сучасна музика, те, що нині пишеться нашими композиторами, була на рівні світових стандартів. У всякому разі, немає тотальних заборон. Зараз тільки лінивий не захоче отримати знання — або їдь, або користуйся Інтернетом, або списуйся з ким завгодно. Тому для української музики зараз благодатний час, і треба дуже швидко йти, щоб піднятися до того рівня знань, який ми втратили. Я не кажу зараз про міру таланту, яка дається від Бога. Але для того, щоб ти міг її реалізувати, потрібно мати сучасні знання на освітньому рівні.
— У вас є тенденція до провокативних назв, але жанрові стандарти все ж таки використовуєте?
— Втиснути нову ідею в стару форму неможливо, нова ідея «розриває» стару форму. Наприклад, у ті твори, які пішли після «Homo ludens IV», я вже спеціально вкладав нову ідею. Скажімо, у мене є твір, який називається «Антисонати» №28, 29, 53 для фортепіано і кларнета. Була смішна історія, коли реєстрував цей твір у німецькій організації по охороні авторських прав. Мені написали листа: «Ви маєте реєструвати всі свої 53 антисонати!» Типові німці: я їм пояснюю, що немає 52-ї, немає 2-ї. Це є абсурдистський варіант — «Антисонати», та все-таки абсурд абсурдом, але там дуже багато нових ідей: там форма будується від заперечення сонатної форми.
— Вам як баяністу за фахом баянні твори ближчі до душі, чи зараз можете писати для будь якого інструменту?
— Баянна творчість — це моє кохання, але зараз для баяну пишу дуже мало. Просто з’являються інші пропозиції... Знаєте, відбили, чесно кажучи, охоту. Коли я писав для баяну багато, то ніхто з баяністів не хотів грати цю музику. Грали всілякі обробки, транскрипції... Хоча зробив парадоксальний висновок, що класичні інструменти нині перестали розвиватись або розвиваються дуже слабо. Чому? Знайдіть генія, який не написав для фортепіано, скрипки, хору чи симфонічного оркестру. Солісти на духових інструментах, саксофон, наприклад, розвиваються дуже активно, багато композиторів пишуть і один одному допомагають...
ДОВІДКА «Дня»
Володимир Петрович РУНЧАК (12 червня 1960, Луцьк) — український композитор, диригент, баяніст. 1986 року закінчив Київську консерваторію ім. Чайковського як композитор, диригент (клас професора Гозулова) та баяніст (клас професора Різоля). 1992, 1993, 1995 рр. відвідував у Берліні Бранденбурзький Колоквіум Нової Музики, який вели П. Дітріх, Д. Шнебель, К. Губер, Ф. Глобокар, Е. Дєнісов. Лауреат Першої премії Республіканського конкурсу баяністів (1984). 1998 р. започаткував музичний колектив «Нова музика в Україні», з яким активно працює як диригент, виконуючи сучасну музику українських та зарубіжних композиторів. Рунчак — член Національної спілки композиторів України. Його твори не раз виконували на міжнародних фестивалях у Великобританії, Німеччині, Хорватії, Угорщині, Чехії та в інших країнах.
