У трилері «Відважна», що вийшов у прокат, головну, але «антигероїчну» роль радіоведучої Еріки зіграла Джоді Фостер.
Її героїня — такий собі «ворошиловський стрілок» по-голівудськи: бореться за справедливість, як вона її розуміє, не зважаючи на засоби, пишуть izvestia.ru. Актриса вважає цю роль найважливішою для себе за останні 15 років.
«КОЖНОМУ МОЖЕ ЗАПАМОРОЧИТИСЯ»
— Джуді, хто запропонував вам роль Еріки?
— Мій агент. Я здивувалася спочатку: і це я з пістолетом? За моїх метр шістдесят «у кепці»? Але потім подумала, що багатьом людям легше ототожнити себе з жінкою, яка мімікрирувала в нью- йоркських джунглях, перетворившись після звірячого побиття в Центральному парку з тендітної дівчинки на кілера.
— Граючи Еріку, ви часом не згадували Джона Хінклі? (Джон Хінклі вистрілив у президента США Рейгана 30 березня 1981 року в готелі «Хілтон», а на суді сказав, що таким чином хотів привернути до себе увагу Джоді Фостер. Його визнали неосудним і доправили до клініки для психічно хворих).
— Між розсудливістю й божевіллям дуже тонка межа. Гадаю, кожному може запаморочитися, тому я завжди виступала за те, щоб тримати зброю під контролем. Я не вважаю, що питання життя й смерті мають вирішуватися без суду й слідства. Хоча не всі з цим згодні.
— Самосуд і в сучасному суспільстві багатьом здається найправильнішим способом розв’язання проблем. При цьому й жертви, і їхні захисники самі нерідко стають катами...
— І Еріка одна з них. Я їй дуже співчуваю, але вона не права. Однак я не можу контролювати висновки глядачів, які не завжди збігаються з думками, закладеними в стрічці її авторами. Так було з «Мовчанням ягнят» і з драмою «Обвинувачені», в якій декого явно привабило згвалтування.
— Ви схожі чимсь на Еріку?
— Трохи. Вона інтелектуалка, одна з тих, хто думає про те, що ж насправді відбувається в світі. Вона явно не тварина, якою керують інстинкти. І це мені дуже близьке. Зазвичай я не граю чиїхось подружок, сестер або матерів. Я — центральний персонаж стрічки, а моя творчість — це шлях самотнього вовка.
— Ви колишня кінодитина, яка перетворилася на культову актрису, — не всім у Голівуді це вдається.
— У дитинстві мати казала мені: «Років у 16—17 твоя кар’єра закінчиться, тож май це на увазі». У 18 я подумала: «Я попрацюю ще трошки, щоб накопити грошей, а потім займуся чимсь іще». У листопаді мені буде 45, а я все ще працюю. Багато акторів танцюють на столі або якось іще намагаються привернути до себе увагу. Але я інтроверт, цікавлюся внутрішнім світом більше, ніж зовнішнім.
— Хто з акторів надихає вас найбільше?
— У Кетрін Хепберн була дуже довга кар’єра. Я також мрію зніматися в 65 і в 70 років. Або як Меріл Стріп. Хоча не впевнена, що хочу так багато працювати, як вона в свої 50.
«СПОДІВАЮСЯ, ДІТИ ПОВАЖАЮТЬ МОЇ УПОДОБАННЯ»
— Ви щасливі?
— Років десять тому я ще хвилювалася про те, що станеться, якщо зроблю те або це. Якби продовжувала в тому ж дусі — не була б щасливою, як зараз. Я розписала своє життя так, що по вівторках Чарлі займається спортом, а по четвергах грає в шкільному театрі... Просто я обов’язково маю присвячувати себе комусь.
— Як вам вдалося зробити чудову кар’єру, не виставляючи напоказ своє особисте життя?
— Працювати знаменитостями 24 години на добу — це величезне напруження, яке не кожен витримає. Коли я була у віці Ліндсей Лохан, у Голівуді не було великих 18-річних зірок — підліткам багато не платили. Тепер усі хочуть бачити на екрані «сліпуче молодих», і їх вже ні в чому не обмежують. А роки за три їхні кар’єри обриваються... Я працюю актрисою 8 годин на добу, а потім у мене своє життя, в якому я не знаменитість, а звичайна людина. Так і має бути, інакше звідки на екрані потім взятися нормальним людям.
— Гадаєте, оточуючим подобається, як затято ви охороняєте своє особисте життя?
— Здогадуюся, що багатьом не подобаються мої уподобання. Але сподіваюся, що мої діти поставляться до них iз повагою. (У Фостер двоє синів, Чарльзу 9 років, Кіту — 6. Вона живе разом iз жінкою-партнером).
— Сини ростуть. Як змінюються ваші стосунки з ними?
— Коли вони були маленькими, я їх годувала й міняла їм підгузки, й мені здавалося, що так буде завжди. Зараз мій старший полюбляє читати, але ще більше — проводити час iз друзями. Вечорами розповідає про свої справи. А я йому про свої. І якщо в мене раптом зникає ентузіазм до того, чим я займаюся, він дуже засмучується.
Як і в кожної жінки, в мене трапляються дні, коли я лише те й роблю, що наводжу порядок у домі, роблю покупки, щоб у дітей було все необхідне. Однак вони сприймають це як належне. І я не отримую за це ніякої винагороди за винятком непомітного дорослішання моїх синів, які, я вірю, стануть чудовими людьми. Напевно, так і має бути. Єдине, чого мені бракує в материнстві, — це можливості побути наодинці тривалий час...
Я давно вирішила для себе, якщо раптом перестану зніматися й люди забудуть, ким я була, це не завадить мені залишатися щасливою. Підозрюю, що дехто чекає — не дочекається, коли я стану ніким, аби подивитися, як я реагуватиму на зникнення слави. Мені, як і раніше, подобається зніматися, просто я не хочу робити це надто часто. Зосереджуючись на фільмі, я випадаю з реального життя. А після зйомок почуваюся розгубленою. Має минути якийсь час, щоб я увійшла в колію.
