Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«Воїни, що йдуть від нас, не хотіли б, аби їхні близькі решту життя були самотніми й нещасними»

Розмова з українським кінорежисером Тарасом Дронем перед світовою прем’єрою його повнометражного дебюту
8 жовтня, 2020 - 09:48

Завтра на 36 Варшавському кінофестивалі — найбільшому в Польщі — відбудеться прем’єра вітчизняного фільму «Із зав’язаними очима». Ця історія розгортається в повоєнній Україні після звільнення окупованих територій. Юлія, головна героїня картини, є бійчинею ММА, або змішаних бойових єдиноборств. Найбільший виклик, з яким вона, втім, стикається — не на ринзі, а в особистому житті: її коханий зник безвісти на фронті, його вважають загиблим. Юлі доводиться справлятися з цією травмою, конфліктуючи з оточуючими. Випробування стає ще важчим, коли з’являється надія, що Денис усе ж таки живий.

Режисер фільму, Тарас ДРОНЬ, народився на Івано-Франківщині 6 березня 1980 року. У 2004 закінчив Національний університет «Львівська політехніка» за спеціальністю «захист інформації», після чого до 2007 працював за фахом у Львівському державному університеті внутрішніх справ. Ще зі шкільних років цікавився фотографією, але це було радше гобі. Закінчивши курс операторської майстерності, активно займався створенням музичних кліпів, реклами, корпоративного відео в Україні, Франції, Польщі. Першою пробою в режисурі став експериментальний фільм-вистава «Юрашки» (2010), потім вийшла трихвилинна новела «Один» (2012). У 2013 короткометражка Тараса «Доторкнись і побач» здобула кілька нагород на міжнародних фестивалях, що дало змогу режисерові розпочати навчання у престижній Національній кіноакадемії  в Лодзі (Польща) на факультеті режисури.

Документальна картина Дроня «Остап» (2015) — емоційна історія про звільнення тяжкопораненого героя АТО з полону. Короткометражна ігрова драма «Чорногора» (2016) — вже цілком зріла оповідь про дорослішання та проблему трудової міграції. «Із зав’язаними очима» — повнометражний дебют режисера.

Ми попросили Тараса розповісти про історію створення картини та про плани на майбутнє.

— Тарасе, які історії лягли в основу сценарію «Із зав’язаними очима»?

— Це реальна історія моєї знайомої, яка переживала втрату свого хлопця, але ще на Майдані. Наша 15-хвилинна розмова настільки мене вразила, що практично одразу перетворилась на основну фабулу. Ідею доповнив справжній щоденник хлопця, який не повернувся з війни на Сході до своєї нареченої; навіть були використані реальні речення з нього. Це дуже особисті переживання, тому я обіцяв не розголошувати імен дівчат, разом з тим це послужило підтвердженням посилу фільму: щоб пережити травму, пов’язану з втратою близької людини, її потрібно прийняти й погодитись з нею. Люди, а особливо воїни, що йдуть від нас, не хотіли б, аби їхні близькі решту життя були самотніми й нещасними, хоча, звісно, не можна забувати героїв та їхні вчинки. Тож «Із зав’язаними очима» для мене є свого роду сучасною інтерпретацією «Заповіту» Тараса Шевченка. «...мене в сім’ї вольній, новій, не забудьте пом’янути незлим тихим словом».

— Вочевидь, ви на час зйомок занурилися у світ змішаних бойових мистецтв. Що вас там найбільше вразило? Наскільки там представлені жінки?

— Так, ще під час написання сценарію я мав дуже багато інформації про це. Одним з головних консультантів був Андрій ПІСТУН, він більше 20 років займається підготовкою саме дівчат до змагань. Найбільше вразив так званий альфонізм в жіночому спорті, коли дівчата досягають великих успіхів, а з цього часто  користаються чоловіки, і це настільки складна тема, що можна було б робити окремий фільм.

— Як відбувалися зйомки бойових сцен? Який баланс реального фізичного протистояння і, так би мовити, каскадерства?

— Ще під час кастингу Алла САМОЙЛЕНКО познайомила мене з Каріною БЕРШАДСЬКОЮ, яку я розглядав на головну роль, але коли закінчився кастинг і я визначився, що головну героїню гратиме Марина КОШКІНА, то запропонував Каріні допомогти з підготовкою, оскільки вона є професійною каскадеркою. В процесі Каріна таки стала однією з персонажок фільму, партнеркою протагоністки на офіційних боях. Під час тренувань нам допомагала також Вероніка ПШЕНИЧНА, і, придивившись до неї, я зрозумів, що вона ідеально підходить на роль другої партнерки Марини. В результаті обидві тренерки Марини увійшли в кадр: і зіграли ролі, і разом тренувались. Підготовка складалась з кількох елементів: фізичні тренування, постановка боїв і психологія. У фільмі є дублі і, звісно, реальних ударів немає; інколи я це називаю «танець». Бої безконтактні, хоча під час останнього тренування перед зйомкою був момент, коли Марина випадково влучила в обличчя Вероніці, й кілька годин по тому знадобилось Марині, щоб побороти страх повторити реальний удар. Ми з оператором Олександром ПОЗДНЯКОВИМ раніше не знімали боїв, тому так само вчились і прописували кожний кадр під кожен удар, враховуючи монтаж, динаміку. Сцени боїв, насамперед — не просто «фізика», в них персонажі переживають певні емоції, приймають рішення і з ними відбуваються зміни, тобто бої мають свою драматургію та розвиток, як і інші сцени фільму.

— Підготовка Марини Кошкіної, як ви раніше казали, зайняла 5 місяців. То тепер вона є професійною бійчинею?

— Марина наполягла, що вона хоче сама виконати всі трюки у фільмі, й тому підготовка була не простою. Тренування однозначно не пройшли безслідно і Марина здобула багато навичок, але, якщо правильно це назвати, то тепер вона — професійна фільмова бійчиня. Відігравання нанесення й отримання ударів потребує не менше вмінь, аніж реальний бій. 

— Рік тому ви розповідали про певні проблеми, що заважали вам завершити фільм. Як вам вдалося їх подолати?

— Так, через те, що ми змушено перенести зйомки, в нас дещо виріс бюджет і ми почали шукати альтернативні джерела фінансування. В першу чергу, проявивши чітку й безкорисливу громадську позицію, нам допоміг Олександр БЕРБА — власник інвестиційної компанії Asgard. Я мешкаю біля Львова, на території Давидівської сільської об’єднаної громади, і за підтримки сільського голови Володимира КЕРНИЦЬКОГО на сесії прийняли рішення про фінансову підтримку «Із зав’язаними очима». Це, до речі, цікавий прецедент — коли об’єднана територіальна громада допомагає у створенні фільму. Також ми перемогли в конкурсі на фінансування від Львівської обласної адміністрації та Львівської міської ради. Ми безмежно вдячні всім, хто повірив у нас.

— Чи консультували вас атлети ММА і ветерани АТО?

— Консультації з атлетами ММА у нас тривали практично весь час, після монтажу сцен боїв я в першу чергу показав їх професіоналам, вони внесли деякі корективи, котрі ми врахували, тому я спокійний у цьому плані. Ветерани АТО нам теж допомагали під час зйомок, ми багато спілкувались, вони навіть були захоплені такою тонкою темою фільму, багато з них розказували нам про схожі ситуації.

— Як «Із зав’язаними очима» потрапив на Варшавський фестиваль?

— Фестивальним життям фільму займається генеральна продюсерка Валерія СОЧИВЕЦЬ, в неї вже є досвід роботи з фестивалями. На Варшавський фестиваль, як і на інші, фільм був надісланий і досить швидко прийшла відповідь, що ми в конкурсі. Для нас це чудова новина, оскільки через карантин ми вже майже зневірилися, що зможемо цьогоріч мати міжнародну прем’єру на фестивалі класу А.

— Наскільки сильна конкуренція в цьому конкурсі?

— На кожному великому фестивалі є чимала конкуренція. Я ще не бачив жодного фільму з нашого конкурсу, але впевнений, що конкурувати буде з ким, адже з нами змагатимуться фільмі з багатьох країн, в тому числі з тих, де є потужні національній кінематографії — Іспанії, Південної Кореї, Бразилії, Норвегії.

— Що дасть участь у цьому фестивалі фільму і вам як режисеру?

— В першу чергу це впевненість у тому, що тебе помітили на міжнародному ринку. Друге, не менш важливе: це ще більше заохочує знімати, а разом з ними вчитись та розвиватись так, щоб кожен наступний фільм був кращим.

— Чи є у вас домовленості щодо показів на інших фестивалях?

   — Є кілька підтверджених цікавих фестивалів, але до офіційного оголошення результатів не маємо права про це говорити.

   — Коли «Із зав’язаними очима» зможе побачити широкий український глядач?

— Українська прем’єра запланована на наступний рік, сподіваємось на участь в одному з найбільших кінофестивалів України і після цього плануватимемо національний прокат.

— Розкажіть про ваш новий проєкт «Дім за склом». Чи є вже у вас бачення, яким він буде?

— Ця історія знову спиратиметься на реальні події, але частково. Темою буде конфлікт між тим, як ми себе показуємо і тим, хто ми є насправді, як довго можна так жити і до чого це може призвести. Хочеться поговорити про соціальні механізми, які змушують людину поводити себе в нав’язаний суспільством спосіб, про свідоме накидання на себе ролі, про упередження й зациклення на неістотному, про сліпе тяжіння до придуманих ідеалів. Середовище, в якому відбуватимуться події фільму — це безконтактне розповсюдження наркотиків, яке відіграє роль своєрідної метафори існування більшої частини суспільства. За жанром це радше драма, трилер з елементами детективу. Вже триває кастинг і вдалося збудувати психологічний портрет головної героїні.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
Газета: 
Рубрика: