Маестро є засновником сучасної української оперети, а легендарний поет Максим Рильський називав композитора «творцем музики, в якій розкривається сонячна душа і непорна сила українців». Сьогодні ми із вдячністю згадуємо ім’я Олексія Рябова — українського Кальмана і Оффенбаха, який подарував нам чудові зразки жанру оперети, що відображає красу і веселу вдачу українців.
Усе своє творче життя композитор віддав створенню й утвердженню в нашій країні «легкого жанру» і національної музичної культури. Понад 30 років самовіддано служив Олексій Пантелеймонович мистецтву оперети. Його музика несла в собі радісні почуття і веселий настрій. Одна з перших його оперет — «Коломбіна» — пройшла з аншлагами по всій країні. Рябов — автор таких чудових зразків української оперети, як «Сорочинський ярмарок», «Весілля в Малинівці», «Майська ніч», «Закохана витівниця», «Блакитна фортеця», «Шельменко-денщик», «Пошились у дурні», «Шумить Дніпро», «Червона калина». Розквіт таланту композитора припав на той час, коли він став головним диригентом Київського театру музичної комедії.
— Сучасна українська оперета народилася в Києві завдяки Олексію Рябову, — згадував професор консерваторії Олександр Завіна, який працював тоді в театрі як режисер. — Він приніс сюди творчий запал, об’єднав весь колектив, надихнув усіх своїм рідкісним талантом диригента, педагога і висококласного музиканта. Рябов виховав акторів оперети, що співали, як в опері, грали і говорили на сцені ще виразніше, ніж у драмі, а рухалися — наче справжні танцюристи. Він дав путівку в життя кільком поколінням столичних артистів, зірок оперети, що прикрашали київську сцену — таким як Новінська, Хенкін, Мамикіна, Лойко, Козерацький і багатьом іншим.
Твори Рябова стали життєдайним і невичерпним джерелом для сміливих пошуків і мистецьких відкриттів колективу Київської оперети. Театр став невід’ємною частиною душі нашої столиці, його полюбили глядачі різного віку. Згадаймо хоча б рябовське «Весілля в Малинівці» — твір, сповнений соковитим українським гумором і чудовою музикою. Він був композитором широкого діапазону, в його доробку є симфонії, концерт для скрипки з оркестром (Олексій Пантелеймонович був чудовим скрипалем-віртуозом, часто виступав із сольними концертами). І досі в моїх дитячих спогадах звучать нескінченні пасажі, що їх виконував на скрипці батько під час репетицій перед виступами. Він створив також балети, хорові кантати, камерні твори, музику до драматичних вистав. Та все ж головною і найпершою його любов’ю і справжнім покликанням була оперета. Блискуче знання можливостей оркестру і людського голосу, прекрасне відчуття сцени допомагали Олексію Пантелеймоновичу створювати чудові зразки цього жанру. Композитор не уявляв свого життя без театру і вважав його своєю другою домівкою, творчою лабораторію, де народжувалися його нові вистави. Появу кожного твору, кожної мізансцени або чергового музичного епізоду, арії, ансамблю, хору, що приносив Рябов у театр, його друзі зустрічали з ентузіазмом і після активного обговорення приймали до постановки. Спираючися на глибокі народні музично-театральні традиції, композитор ішов новаторським шляхом, мав власний творчий почерк, своє бачення музичної драматургії, яка наближалася до оперної, і свою манеру мелодійного висловлення, що спиралася на багатобарвні інтонації української народної пісні. В цьому була його самобутність.
Мій батько мав унікальну музичну пам’ять, що так прислужилася колективу в роки війни, під час евакуації театру. Коли в Каспійському морі корабель, на якому був весь склад колективу, ледь не затонув під час шторму, ящики з нотним матеріалом, не витримавши кріплення, пірнули під воду і потонули в бурхливих хвилях. Під загрозою опинився не лише репертуар театру, а і його існування. Однак батько відвернув цю загрозу і прибувши в столицю Казахстану Алма-Ата, де опинився театр, по пам’яті зумів відновити весь класичний нотний матеріал оперет.
Згадую, як болісно переймався батько тим, що бракувало цікавих і якісних лібрето і п’єс для його творів. Де ви, талановиті драматурги, чому обминаєте такий популярний у народі жанр, як музична комедія? Відповідь була для нього невтішною, хоча дехто й відгукнувся. Чи не єдиним успішним його партнером-лібретистом став талановитий письменник Леонід Юхвід, у співдружності з яким було створено прекрасні оперети. Рябов був для Юхвіда безперечним авторитетом, і той завжди прислухався до його порад, особливо коли приносив композитору щойно написаний, ще сирий матеріал. Разом із дружиною Ольгою Марківною Кропивницькою Олексій Пантелеймонович «нищівно» критикував недопрацьовану п’єсу, але тут же давав і дружні поради щодо вдосконалення твору, щедро ділився своїм досвідом. Я пам’ятаю, як батько часто радив йому сміливіше йти «в народ», презентувати написані твори різним музично-драматичним театральним колективам і в обговоренні прислухатися до слушних зауважень і порад.
На все життя запам’яталися хвилини напрочуд цікавого і захопливого процесу створення батьком музики. Спочатку народжувалися казкові мелодії, потім ішов пошук гармонійного забарвлення, окреслювалися риси музичного образу, необхідного для втілення поставленої мети. Один варіант змінював інший, поки нарешті вдавалося впіймати «першооснову», навколо якої вже будувався соковитий музичний образ і визначалося його місце в майбутньому творі. Бувало, що це вдавалося одразу — і очікуваний музичний образ наче спалахував під вправними пальцями творця як вінець натхнення, як щаслива мить творчості. Іноді батько зовсім обходився без фортепіано, а переносив свої музичні ідеї, що сформувалися в голові, безпосередньо на нотний стан...
Моя мати, Ольга Марківна Кропивницька, завжди допомагала батькові під час роботи над створенням справді народних творів. Вона прекрасно знала український фольклор, бо жила в дитячі роки в «Затишку» — на хуторі свого батька, великого актора, засновника українського професійного театру Марка Кропивницького, де спілкувалася з селянами і пізнавала з першоджерел мову, звичаї, обряди, пісні свого народу. Так у тісній співпраці народжувалися сповнені народного мелосу чудові оперети Олексія Рябова.
Батько мав багато щирих друзів, серед яких були видатні музиканти, письменники, поети, композитори, артисти. Своїми вірними побратимами, крім поета Максима Рильського, він вважав Натана Рахліна, Михайла Стельмаха, Платона Майбороду, Андрія Штогаренка, Остапа Вишню, Андрія Малишка та інших. «Людина зі щедрим, золотим серцем!» — тепло говорили про нього товариші.
Сьогодні понад 70-літню історію Київської оперети не можна уявити без іскрометної творчості Олексія Рябова. Втім, на превеликий жаль, керівництво театру наразі чомусь ігнорує нині його творчість, надаючи перевагу американським і західноєвропейським творам. Переконаний, якби тепер поставили «Весілля в Малинівці» або хоча б «Коломбіну» Рябова, не кажу вже про «Сорочинський ярмарок», «Майську ніч», «Закохану витівницю» або «Пошились у дурні», то бюджет і прибутки театру зросли б удвічі! На мою думку, репертуар академічного — так тепер зветься Київський державний театр оперети — потребує рішучої перебудови. Що трапилося, чому нині в репертуарі національного театру майже немає творів українських авторів? Оперета покликана бути надійним джерелом просвіти людей у цьому «розважальному» жанрі. Хай веселить душу глядачів своїм мистецтвом і чарує «по-українськи»! Нині ж із творів національних авторів можна пригадати хіба що оперету Ігоря Поклада «Таке єврейське щастя». Були розмови поставити до 200-річчя Миколи Гоголя «Сорочинський ярмарок», але цього все ж замало, щоб зватися українським академічним театром. Тож поки наші талановиті композитори не затребувані. А тому музичне мистецтво перестало бути мистецтвом, воно стало бездушною комерцією... Після багаторічного зволікання встановили на честь маестро меморіальну дошку. Це добре, проте, може, на знак вшанування його пам’яті й визнання його високих заслуг у галузі української музичної культури присвоїти одній із вулиць Києва, що поруч із театром, ім’я Олексія Рябова, а Київському театру оперети, на сцені якого було створено його найкращі твори, присвоїти звання Театр оперети імені Олексія Рябова? Може, вже час переходити від слів до діла? Тут потрібні ентузіазм, ініціатива і рішучі дії з боку колективу театру та державних установ, які покликані гідно вшановувати видатних представників культури нашої Батьківщини.
