У зв’язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України Постанови № 1209 від 10 листопада 2021 року щодо визначення ціни на теплоенергію в умовах зміни ціни на газ, по України прокотилася хвиля невдоволення, у першу чергу серед представників творчих організацій, і у першу чергу серед найбільш численної і організованої – спілки художників України.
Про своє негативне ставлення до згаданої постанови, згідно якої ціна на теплову енергію та гарячу воду по суті збільшується щонайменше у 4 рази, – заявила спершу у соціальних мережах Одеська обласна організація Національної спілки художників України, яка 20 січня, услід за художниками-маніфестантами Києва і Львова, організувала зібрання біля Виставкової зали спілки (вул. Торгова,2). Напередодні акції із закликом до художників звернувся голова одеської спілки, народний художник України Анатолій Горбенко: «Тепер, коли постало питання щодо знищення спілки і спілок взагалі, саме на часі показати нашу громаду, нашу чисельність, наш колектив, що ми є сила!».
У постанові, зокрема, сказано, що «механізм зміни теплопостачальною організацією розміру нарахувань за теплову енергію, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води у зв’язку із щомісячною зміною ціни природного газу (без урахування зміни тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, торговельної надбавки (націнки) постачальника) застосовується до споживачів теплової енергії, послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (крім населення, бюджетних установ, релігійних організацій) з урахуванням диференціації тарифів…». У цій ситуації художники вимагають, щоб влада прирівняла творчі спілки до релігійних установ.
На сьогодні ця структура нараховує більше 300 членів і є третьою за чисельністю і однією з найбільш авторитетних в Україні. Учасники зібрання підготували відеозвернення до органів центральної та місцевої влади, у якій засуджують політику упослідження культури, адже творчі спілки безпідставно прирівнюються до бізнес-структур.
Національна спілка художників України – це громадська, неприбуткова організація, яка на сьогодні, фактично, позбавлена державної підтримки. В умовах капіталізації суспільства вона все частіше стає об’єктом майнових домагань, рейдерських захоплень приміщень збоку місцевих нуворишів, що очолюють підприємницькі структури. Це відбувається при потуранні збоку певних, корумпованих судових, силових структур та органів місцевого самоврядування. Достатньо згадати одеську ситуацію: долю майстерень на вулиці Грецькій, 19, а також магазину-салону по вулиці Катерининській, 18 у 2018 році, які, незважаючи на позитивні рішення Апеляційного суду, було втрачено.
Щодо вищезгаданої постанови, то серед осіб, які категорично проти вносити змінити у цей документ, міністр фінансів України Сергій Марченко – особа, наближена до ОП, який під час останнього засідання уряду, 12 січня цього року, заблокував розгляд даного питання.
Культура сьогодні залишається базовою духовною основою держави, візиткою України у світі. Художники, завдяки культурній дипломатії, поширюють знання про Україну, її культуру, зміцнюють зв’язки на індивідуальному та інституційному рівнях всередині країни та у закордонні шляхом організації виставок, пленерів, симпозіумів, через видавничу діяльність, ведуть просвітницьку роботу, у т.ч. серед молоді. Перекладання державою проблем на плечі творчих організацій, лобіювання інтересів великого бізнесу, у даному випадку нафто-газового, веде до «ерозії культури», даючи у замін лише ситуативний виграш з невідновлюваними у майбутньому втратами для суспільства у цілому. Зрозуміло, що ця постанова є лише черговим кроком тотального наступу на культуру (згадаймо ситуацію з вітчизняною пресою), адже у разі заборгованості і несплати за користування приміщеннями вони можуть стати об’єктом чергового рейдерства, що призведе до повної втрати майна художньою корпорацією у перспективі.
Члени спілки художників висловлюють свою стурбованість і протест проти недальновидної політики нинішньої влади, яка, крім культурних і моральних втрат, зубожіння населення, зростання соціальної напруги у суспільстві призведе й до політичних наслідків – оцінки і перегляду свого ставлення громадян до діяльності тих осіб, які нині репрезентують український владний політикум.
Висловлю свою власну точку зору, яку поділяють багато моїх однодумців, як і розуміння того, що інтелігенція завжди гостро відчувала пульс часу, за своєю природою вона найбільш інтелектуально опозиційна і завжди була авангардом суспільно-політичних процесів. Не варто її недооцінювати. Якщо тенденція щодо перекладання економічних проблем на плечі певних мало захищених верств населення збережеться, то може постати питання заміни політичної еліти, чи то пак – псевдоеліти у недалекому майбутньому.
Згадався вислів: «Ніколи не сподівайтесь, що вас зрозуміє той, кого ви любите – вас зрозуміє лише той, хто любить вас». У світлі сказаного у дилемі «любить-не любить» у стосунках із владою, не розраховуючи на взаємність, нам не варто й тішити себе особливо думкою про настання цілковитого порозуміння.
