За 30 років у Київ повертається фестиваль скульптур. Перший і останній подібний захід було проведено ще 1988 року та було присвячено 1000-річчю Хрещення Київської Русі. Саме завдяки цій події з’явився перший парк сучасної скульптури, збережені елементи якого можна побачити сьогодні на Володимирській гірці. Місце проведення симпозіуму залишилося незмінним: як і 30 років тому, захід відбувається на території Національного комплексу «Експоцентр України». Для того часу знаковою особливістю стала свобода вираження думок без ідеологічних вказівок з боку влади. Нинішній симпозіум не закладає в концепцію поняття «спорідненості людських культур».
ЗАСНОВНИК КУБІЗМУ В СКУЛЬПТУРІ
Авангард як феномен у світі визначив подальший розвиток мистецтва, сформувавши нові принципи трактування форми та змісту. Це справжня міжнародна художня мова, якою розмовляють різноманітні світові культури, серед яких український голос є одним із найгучніших, незважаючи на зусилля радянського режиму стерти авангард з культурного коду нашої країни. Насамперед варто віддати шану Олександру Архипенку. Його унікальна творчість гідно займає одне з перших місць у історії кубізму в скульптурі.
В Україні, на його рідній землі, про нього знали небагато. Оскільки за радянських часів влада воліла замовчувати про відомих митців, які народилися в Україні та гордо називали себе українцями. Такі, як Архипенко, змушені були виїжджати на Захід у пошуках кращого життя та можливості вільно творити. Він став відомий українським мистецтвознавцям лише в середині п’ятдесятих років минулого століття. На той час в усьому світі його роботи вже викликали захоплення та оплески.
Хоча з Україною Архипенка розділяли тисячі кілометрів, він не втрачав контакти з місцевими художниками. Навіть розробляв пам’ятники Франкові, Шевченку та князю Володимиру. Дізнавшись, що в Україні Голодомор, скульптор віддав одну зі своїх скульптур на головний приз лотереї, щоб передати виручені кошти жертвам.
Тож не дивно, що музою й головним символом цьогорічної скульптурної події стала витончена «Блакитна танцівниця» Архипенка, яка з колекції відомого українського мецената й засновника симпозіуму Андрія Адамовського.
ЗРОБИТИ ВНУТРІШНІЙ СВІТ ВИДИМИМ
«Проведення скульптурного симпозіуму — це позачасова подія. Скульптори створюють в камені образи, стають документалістами свого часу, передаючи смисли, що залишаються жити століттями. Для мене як для людини, чиєю пристрастю багато років тому стало мистецтво, важливо повернути авангард, Архипенка та багато інших імен в культурне поле України, створити умови для появи нових художників, чия творчість стане ще одним витком в українському ментальному коді. Тому більшість учасників — це українські скульптори. Я вірю — країна, що народила Архипенка, здатна дати світові ще більше», — розповідає Андрій Адамовський.
Учасниками симпозіуму стали шість скульпторів із України, Канади, Німеччини, Іспанії: Владислав Волосенко, Амансіо Гонзалез, Петро Гронський, Джо Клей, Володимир Кочмар, Василь Татарський. За плечима в кожного — десятки міжнародних симпозіумів та виставок. Уже майже місяць скульптори живуть і працюють на території арт-резиденції 13-го павільйону ВДНГ, створюючи просто неба скульптури з каменю. Усі вони прихильники творчості Архипенка та, як і великий митець, не бояться демонструвати своє внутрішнє «Я».
«Що це? Складно сказати», — так відреагував італійський критик на роботи Архипенка на Венеційській бієнале 1920 року. Сучасники митця були або спантеличені, або захоплені його творчістю, але сам він на це не зважав. Його цікавило новаторство та можливість виразити себе.
Розголос митцю принесли скульптури з порожнім простором усередині, навколо яких він створював контури додаткових образів. «Випукле я замінював увігнутим, повне — порожнім, створював символи постатей чи предметів, яких не було поруч», — пояснював скульптор. Сьогодні цей прийом сприймається як щось звичайне та зрозуміле, але на початку ХХ століття пересічні глядачі були обурені небаченим підходом.
Такий крок у мистецтві хтось мав неминуче здійснити. Те, що Пікассо зробив у малярстві, Архипенко закріпив і поглибив у скульптурі. Деформувати людський образ, щоб розпорошити думку про його лише матеріальність — дати просочитися крізь зміщені площини тому світлу, який виходить лише з внутрішнього світу людини. Зробити внутрішній світ видимим.
ЯК БРИЛИ КАМІННЯ ПЕРЕТВОРЮЮТЬСЯ НА СКУЛЬПТУРИ?
«Сучасна творчість, експериментуючи з формотворними й смисловими структурами, не повинна втрачати контакт з цілісним досвідом усієї історії культури й авангарду, як однієї з найяскравіших сторінок української культури зокрема. Тому проведення симпозіумів є важливою складовою розвитку культурного шару суспільства. Навіть виїжджаючи на такі заходи в інші країни, художники створюють роботи, які є рефлексіями на те, що їх оточує в момент роботи, набуваючи етнічного характеру», — розповідає Дарина Момот, куратор проекту.
Джо Клей, відомий на весь світ скульптор, який працює з каменем понад 30 років, приїхав із Німеччини. Кожна з його робіт зачаровує незвичайною формою. «Моя мета — передати сильні та могутні форми. Треба «вивільнити» їх з каменю та показати, що вони дихають і що в них теж є життя. Я називаю це «енергія у формі». Мені стає іноді самотньо, коли я працюю наодинці в студії. Тож працювати серед люду — це найкращий порятунок», — зазначає скульптор.
Щодо стилю українського митця Володимира Кочмара, то він більш класичний. Водночас скульптор і сам не знає, що очікувати від своєї роботи. «Наразі головне — це обстежити камінь та подивитися його розміри. В моїй голові з’явилися кілька ідей. Вони ще не добре сформульовані, бо треба подивитися на камінь. Тоді зрозумієш, що робити», — розповідає Кочмар.
Кожен із мармурових блоків важить майже 10 тонн. Просто велетенські брили каміння, які не мають душі, за місяць перетворюються на прекрасні витвори мистецтва з власним характером. Як скульпторам це вдається? Це може дізнатися кожен охочий, завітавши на будь-який етап роботи. А вже 12 жовтня відбудеться урочиста церемонія закриття симпозіуму, на якій митці представлять свої скульптури на широкий загал.
