Картина, яка має умовну назву «Платіж» (або «У лихваря»), є одним із найцінніших експонатів Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького! Майже рік твір перебував за межами України — у Мілані. На виставку «Жорж де Ла Тур: освітлена Європа» полотно потрапило у лютому 2020 року, але через локдаун і закриття кордонів там і затрималося. І от тепер знову посіло своє законне місце — в експозиції Палацу Потоцьких, про що «Дню» розповів генеральний директор ЛНГМ Тарас ВОЗНЯК. Про успіх на презентації у Мілані — трохи згодом, а спочатку — про передісторію питання.
СЮЖЕТ І АТРИБУЦІЯ
— Ніхто достеменно не знає реальної назви цієї картини, каже Тарас ВОЗНЯК. — Навіть невідомо, який сюжет там зображений. Так, йдеться про якусь сплату, але невідомо, яку... Ця картина, створена в Лотарингії відомим французьким караваджистом Жоржем де Латуром, надзвичайно цінна з огляду на те, що взагалі залишилося у світі близько сорока його творів. І той, котрий в нас, є зовсім не «одним із», а як показала виставка, яка відбулася в Мілані, в Королівському палаці, це полотно — один із основних творів де Латура. У «Луврі» є з десяток відреставрованих і добре експонованих робіт де Латура. Свого часу ця, наша, робота теж була у Франції представлена, але не реставрована, зі зміною кольорів. Ще були питання щодо атрибуції. Не було достеменно відомо, чи це робота де Латура, чи його послідовника. Близько двох років тому я прийняв рішення, що ми готуватимемося до виставки у Мілані, але готуватимемося серйозно, щоби не просто дати її до експонування у такому вигляді, як є, а у відреставрованому.
КАРТИНУ ДОСЛІДИЛИ ДУЖЕ РЕТЕЛЬНО
— Це було амбітне, важке і ризиковане рішення. Але ще ризикованіше рішення прийняла наш досвідчений реставратор Лілія Петрівна Волкова, яка відважилася (саме відважилася!) взятися за таку роботу — і в сенсі роботи, і в сенсі твору. Працювала з полотном, розкривала, знімала нашарування часу близько року. Картину дослідили дуже ретельно — в рентгенівських та інфрачервоних променях, також із застосуванням хімічних методів, щоби, власне, з’ясувати, що в роботі є оригінальне, а що — наносне. Й абсолютно й однозначно підтвердили авторство де Латура, тому що в інфрачервоному світлі знайшли підпис художника і дату (хоча вона й не дуже повна, і це, вочевидь, — 1630-ті роки). Разом із тим, було забрано всі нашарування часу — псевдореставрацій, які робилися упродовж всього існування цього твору. І йдеться не тільки, приміром, про XIX століття. Виявилося, що роботу відправляли до «Ермітажу». І, не з огляду на якусь там русофобію, маю зазначити, що реставрація була зроблена там досить вульгарно. А наші майстри розкрили оригінальне полотно.
ЩО ЗОБРАЖЕНО?
— Разом із тим, було видано наш каталог, де зафіксовано весь процес реставрації. У ньому — статті наших дослідників-реставраторів, але теж і хіміків й інших фахівців. Також є статті, які стосуються саме сюжету — а що ж насправді показано? Одна з версій, яка, можливо, розглядатиметься як істотна, — відома біблейська притча про те, що коли святий Петро хотів зайти до храму у Капернаумі, то римський стражник не пустив його, тому що римляни брали плату за це. І тоді Христос, який супроводжував Петра, сказав: «Закинь невода в озеро Кінерет, і тобі воздасться». Петро закинув невід і зловив рибу, яка тримала в роті гроші. Ці гроші Петро віддав стражнику.
Подібний сюжет художника Маттіа Преті є в галереї Брера у Мілані. Практично той самий. Різниця тільки в тому, що Преті зображає святих і Христа з німбами, як воно було прийнято тоді. Але специфіка саме Жоржа де Латура в тому, що він зображав Йосипа, чи Христа, чи Петра в інших своїх творах без жодних німбів — як звичайних людей. І в цьому контексті ми можемо переосмислити саму назву цієї картини.
УСПІХ У МІЛАНІ
— Презентація картини на виставці в Мілані «Жорж де Ла Тур: освітлена Європа» була фурором. І там були присутні не тільки працівники музею Palazzo Reale, а й знавці з цілого світу (в тім числі — з Франції, з «Лувру»), котрі ще років тридцять тому дуже сильно сумнівалися, що це полотно — де Латура. Коли ж ми її відкрили, то всі сумніви відпали — стало зрозуміло, що це абсолютна перлина його творчості.
Потім наступив ковід, лок-даун... І ми були змушені залишити картину в Мілані. Тепер вона приїхала додому — абсолютно легітимізованою, абсолютно підтвердженою як робота Жоржа де Латура.
Ми її повернули на те саме місце, де вона була — до Палацу Потоцьких. Тепер, з огляду на її цінність, напевно, переосмислимо експозицію, переінсталюємо. Зробимо й презентацію вище згаданого каталогу. Трохи заважають карантинні обставини. Наші плани руйнує те, що від людей не залежить. Але зробимо.
ДОВІДКА «Дня»
Жорж де Латур (1593—1652 рр.) — французький художник з Лотарингії. Його життя і творчість — суцільна загадка. За одній із версій, був головним художником короля Людовика XIII. Більшість картин де Латура знищила пожежа у Люневілі. Після смерті митця про нього надовго забули.
У 1930-х роках у Парижі відбулася виставка «Живописці у реальності Франції XVIII століття», де було представлено 20 полотен де Латура. Відтоді й з’явилися охочі дослідити і біографію, і творчість художника. Хоча й досі нема відповіді на багато запитань навколо авторства і хронології полотен Латура, що збереглися до нашого часу. А це, своєю чергою, неабияк підігріває цікавість до Майстра XVII століття.
