«Послом України в Європі і представником Європи в Україні» назвав Посол Німеччини в Україні (2000—2006 рр.) Дітмар Штюдіман патріарха єврейської культури, класика єврейської літератури, людину-легенду Йосипа Куновича Бурга. Незважаючи на свій дуже поважний вік, він завжди був взірцем життєлюбства й оптимізму. Навіть коли вже був не в змозі писати, продовжував розповідати про події історичної ваги буковинським історикам і журналістам. Я належу до тих щасливчиків, кому пощастило спілкуватися з письменником незадовго до того, як він пішов із життя, й записати одне з останніх інтерв’ю з майстром. Бург щиро розповідав про пережите, відверто розмірковував про наше сьогодення і безмежно вірив у світле майбутнє України. Щоби краще збагнули значення і місце творчості Йосипа Бурга, треба згадати про яскраву і своєрідну культуру, створену наприкінці XIX — у першій половині XX ст. буковинськими євреями, які писали двома мовами: німецькою та ідиш, витоки якої йдуть від південних німецьких діалектів. Бо саме тодішнє середовище Чернівців відіграло визначальну роль у формуванні світогляду молодого письменника.
«Місто, в якому ми з вами живемо, споконвіків було багатонаціональним, — із гордістю розповідав у останньому інтерв’ю Йосип Кунович БУРГ. — Тут завжди жили українці, євреї, румуни, поляки, угорці та панувала австрійська толерантність. До приходу радянської влади кожна етнічна меншина мала у Чернівцях свої духовні і культурні центри, народні доми. І всі вони мали можливість для розвитку своєї культури. У нашому місті звучало розмаїття мов, схрещувалося багато культур. І вони не могли не впливати одна на одну. Саме буковинська земля дала світові відомих письменників: О. Кобилянську, П. Целана, М. Емінеску, Ю. Федьковича, Р. Ауслендер, Д. Загула, а також єврейських, які писали мовою ідиш: Е. Штейнбарга, М. Альтмана... Незважаючи на те, що з 1918 р. до 1940 р. Буковина належала Румунії, а потім СРСР, австрійська толерантність і досі збереглася у взаєминах між етнічними меншинами регіону. Попри намагання румунів румунізувати Буковину, Чернівці залишилися європейським культурним центром у повному розумінні цього слова. І так було до приходу радянської влади. З приходом нової влади 1940 року в Чернівцях припинили своє існування український, німецький, польський та єврейський Народні доми. Все це було уніфіковано, й усі стали радянськими громадянами».
Коли Бургу виповнилося 18 років, він почав писати, а в 22 було надруковано перше його оповідання «На лісосплаві « в єврейській газеті «Черновіцер Блетер» («Чернівецькі листки»). Рішення писати на ідиш, а не німецькою (літературній мові асимільованого єврейського населення міста), було свідомим. Під завісу життя Йосип Бург називав себе «останнім письменником, який пише на ідиш». А тоді в єврейській пресі стали постійно з’являтися його перші новели, присвячені природі Карпат і людям Буковини. З 1934 по 1937 рр. Йосип Кунович уже сам редагував «Чернівецькі листки», поки газету не закрила румунська влада. У 1935—1938 рр. навчався на факультеті німецької філології Віденського університету. Після аншлюсу Австрії Бург був змушений припинити навчання і повернувся до Чернівців. У 1939 і 1940 роках у Бухаресті виходять його дві дебютні збірки оповідань — «На Черемоші», яку письменник продавав самостійно, мандруючи світом, та «Отрута». Друга світова війна принесла горе і страждання родині Бургів і внесла корективи у життя Йосипа Куновича. Мати депортували з Чернівців, і вона загинула в Трансністрії, а йому пощастило евакуюватися. Спочатку Бург жив в АРСР німців Поволжя, де вчителював. Потім він жив в Узбекистані. Перше повернення після війни до рідного міста затьмарила кампанія боротьби з «космополітизмом» і розгром єврейської культури в СРСР, які привели Бурга в стан творчого шоку, а в його письменницькій діяльності настала велика перерва. І невдовзі він їде до Росії, де викладає німецьку мову й літературу на Уралі й у Москві. Лише 1958 року Й.Бург разом із дружиною і дочкою повертається до Чернівців...
У роки незалежності України Й. Бург доклав чимало сил і праці до відродження національного життя єврейської громади Чернівців. Він очолював Товариство єврейської культури ім. Штейнбарга, яке 1990 року відновило видання газети «Чернівецькі листки» російською й мовою ідиш. Не залишався письменник осторонь розбудови молодої української держави. В інтерв’ю на своє 97-річчя Йосип Бург казав: «Мені залишилося три роки до сотні. Я згодом покину цей світ, але знаю, що скоро в Україні все зміниться. Допоки Україна — тільки географічно європейська держава. Потрібен лише час, щоб люди усвідомили державність української мови, значимість національної ідеї та роль української культури, тобто ті складові національної державної політики, без яких неможлива розбудова будь-якої незалежної, соборної й демократичної держави. І визначальну роль у процесі державотворення мала би відіграти національна еліта, але, на жаль, національної еліти як поводиря нації немає не тільки в культурі, її немає взагалі. Є окремі постаті, особистості, але вони не є тим древом, яке може стати опорою нації. Але я глибоко переконаний, що не за горами той час, коли Україна все-таки стане не тільки географічно європейською державою. Адже народ України заслуговує і має право бути державним народом».
До свого століття Йосип Кунович не дожив, але його світлий образ залишився в серцях усіх, хто його знав, а надто земляків, адже він завжди і скрізь говорив: «Я не австрієць, не румун і не росіянин, я — буковинець з голови до п’ят».
