Олегу Савкіну не вистачає лише одного — кількості фільмів; діапазон можливостей цього актора, на жаль, не використовується достатньою мірою ані в театрі, ані в кіно, — так свого часу сказали режисери Василь Вітер та Ростислав Синько про актора. І от ситуація змінилася: впродовж року Олег Савкін знявся в п’ятьох картинах: «Театр приречених», «Вбивство в зимовій Ялті», «Смерть шпигунам!», а ще актор працює у відомій трупі Національного театру російської драми ім. Лесі Українки, виступає у виставах театру «Сузір’я». Загалом у доробку Олега близько тридцяти ролей. Його запрошували до співпраці такі знані режисери, як Михайло Рєзникович, Олексій Кужельний, Микола Мащенко, Олег Бійма, Тимофій Левчук та інші.
— За короткий період я мав нагоду попрацювати у різних картинах, а від кількох запрошень навіть прийшлося відмовлятися, — зізнався Олег САВКІН. — Десятисерійний серіал «Театр приречених» режисера Олександра Пархоменка знімався в об’єднанні «Ілюзіон-films» Романа Балаяна. Я зіграв роль слідчого — капітана Звєрєва. Моїм партнером на знімальному майданчику був Сергій Никоненко.
Потім Олександр Муратов запросив на зйомки до стрічки «Вбивство у зимовій Ялті» (там також грав слідчого). Втім, цей характер зовсім відрізнявся від тільки-но зіграного: Звєрєв — практик, боєць, тоді як Прохоренко, слідчий з «Убивства…», — майстерний аналітик, психолог... Знаєте, з кінця 80-х до середини 90-х моєю, сказати б, «спеціалізацією» у кіно був трагічний герой. А минулого року кіно подарувало можливість попрацювати над розробкою психологічного образу людини.
Робота у фільмі «Смерть шпигунам!» збагатила моє амплуа. Це військовий детектив, події якого розгортаються в 1944 році, московський режисер Сергій Лялін зняв фільм на українській базі — за сценарієм Марка Греся, в компанії «Стар Медіа». Я зіграв капітана Гулямова. Ця людина усвідомлює власну силу, але варто подіям її життя повернутися в бік можливої небезпеки (зокрема, коли роботу складу перевіряє СМЕРШ — спеціальний відділ радянської контррозвідки), вона цю «силу» й пафос утрачає. Коли ж небезпека минає, «герой» знову розпускає свій, так би мовити, павичевий хвіст... На тлі того, що зазвичай мені пропонують ролі, орієнтуючись передусім на мій типаж (звідси — чимала кількість позитивних образів), пропозиція зіграти такий складний характер мене зворушила. Дякую режисерові за те, що він розгледів у мені ті акторські резерви, які ще ніким не використовувалися.
Знімаючись у фільмі «Старички-полковнички», я мав можливість попрацювати з чудовими партнерами — Львом Дуровим і Сергієм Никоненком, а також режисером Андрієм Бенкендорфом...
«СКЛАДНИЙ ХАРАКТЕР»
— Ви тривалий час не знімалися, і раптом ролі немов посипалися з кінокошика...
— Актор — залежна професія: від режисера, продюсера... Оскільки український ринок прокатного кіно сьогодні занедбаний, фільми презентуються на найближчому — російському. Кіновиробники-сусіди надають можливість працювати своїм акторам, а нам, українським, говорять: «Грайте другорядні ролі » … Це нагадує ставлення певної розвиненої країни до певної бананової республіки.
А стосовно понять «головна» і «неголовна» роль. Мені пощастило знятися у стрічці «Post mortem» («Після смерті») Анджея Вайди. Отримавши запрошення, я зрозумів: «Відмовлятися навіть від епізоду в картині славетного Вайди — не можна». Мене приголомшило, як працює цей режисер (а йому майже вісімдесят років!), його ставлення до акторів. Анджей Вайда запитує: «Що я можу зробити, аби ви добре почувалися на майданчику й зіграли те, на що я розраховую?» За день до зйомок мого епізоду режисер провів репетицію. Нині в кіно дуже рідко це практикують. Впродовж цього дня ми з партнером працювали над тим, щоб артикуляція не відволікала увагу глядача від головного (взагалі, ліпсінг — важлива для кіно річ, надто, коли в кадрі працюють одні актори, а на озвученні — інші).
Коли фрагмент був відзнятий, Анджей Вайда нам показав і запитав про наше враження... Знаєте, у польському кіно є традиція: коли актор відпрацював роль, режисер звертається до всієї групи: «Сьогодні в пана такого-то закінчився знімальний період», і вся знімальна група вітає його оплесками.
Мене це дуже вразило. А за такого шанобливого ставлення працюєш з максимальною віддачею.
— До зустрічі з Анджеєм Вайдою ви з подібною нормою у кіно не зустрічалися?
— Якось мене запросили попрацювати у «Школу Голівуду в Україні». Вів майстер- класи Марк Тревіс. Мене надзвичайно захопила співпраця з ним. Попри те, що він спілкувався англійською, та я розумів усе: Станіславський, Михайло Чехов... Інша річ, що цей режисер не посилався на їхні прізвища, пафосно запитуючи: «А ви знаєте, як потрібно працювати за системою Станіславського?», він просто працював за нею й неймовірно глибоко проробляв той образ, який я мав зіграти!
Спершу він сказав слухачам: «Ніколи, ні в чому, не звинувачуйте актора і за все йому дякуйте! Коли він щось робить не так — це не його провина, а ваша, тому що ви не змогли пояснити йому, що саме хотіли отримати. А щоб пояснити те, чого ви прагнете, потрібно зрозуміти, власне, чого ви прагнете».
Коли в американському й польському кіно працюють фактично так, як ми (у кращому випадку) працюємо у театрі, й у ставленні до актора превалює акцент «співтворець» (замість «виконавець»), то якість фільму одразу помітна...
У нашому кінематографі актор і режисер займаються спільною справою, але... Окремі актори намагаються довести, що мають право на свою позицію, і цю позицію захищають, щоправда, режисери рідко коли їх розуміють, натомість ставлячи тавро: «складний характер». А в дійсності це захисна реакція людини, котра змушена охороняти свою небайдужість до роботи й доводити часом очевидні речі. У так званому ненашому кіно не потрібно доводити: режисер відкритий щодо акторського погляду на роль...
— У одному з інтерв’ю ви назвали фільм «Вінчання зі смертю» Миколи Мащенка своїм етапним фільмом.
— «Вінчання зі смертю», яку зняв Микола Павлович, визнаний метр українського кіно, пройшло серйозний прокат, крім того, був «час емоційної складової». Можливо, муратівська картина «Вбивство у зимовій Ялті» означила це один етап моєї кінодолі. Мені не соромно за свої роботи.
— Чи допомагає в акторській роботі ентузіазм?
— Ентузіазм — добрий помічник, але до певного етапу. На мою думку, чистий ентузіазм нерідко крокує поряд із ейфорією, яку переживають студенти останніх курсів та ті, хто у професії рік-другий. Коли ж ентузіазм умирає, а його місце нічим не заповнюється, починається стагнація, яка згодом переростає у трагедію.
ПРО «ФОРМАТ»
— У форматі короткометражного фільму ви працювали вперше, тоді як у відеокліпах маєте чималий досвід.
— Перше відео, в якому я знявся, — «У Києві — осінь» Наталки Могилевської. Є роботи з Альоною Вінницькою («Джеймс Бонд»), Ігорем Сорухановим, а нещодавно знявся у кліпі Таїсії Повалій «За тобою», який режисирував Семен Горов. Мені подобається з ним працювати, до того ж, це не перша наша зустріч. Приємно, коли режисер після однієї роботи телефонує й запрошує в наступну. Так сталося, що друге запрошення Горова знайшло мене у лікарні (у театрі під час спектаклю я отримав травму), і, коли пояснив, що ходжу з пов’язкою на обличчі, то раптом почув — ну так у бинтах знімемо! У чому проблема?.. Мене ті слова втішили, підняли настрій. Знаєте, коли актор отримує травму ока, це може поставити хрест на професії... Та коли у важку хвилини тобі говорить: «Не переймайся! Будемо працювати», то всі негаразди відступають і ти хочеш швидше приступити до роботи...
ДОВІДКА «Дня»
Олег Савкін — актор театру і кіно. Закінчив Харківський державний інститут мистецтв ім. І.Котляревського (акторський факультет; майстерня Леся Сердюка). З 1988 до 1991 рр. — актор Театру юного глядача, м. Орел (Росія), 1993—1999 рр. працював у Харківському театрі ім. Т.Шевченка. З 1999 року й дотепер — актор Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки. Співпрацює з Майстернею театрального мистецтва «Сузір’я».
Знявся у фільмах та серіалах: «Війна» («На західному напрямку»), «Меланхолійний вальс», «Чудо в краю забуття», «Далі польоту стріли», «Вінчання зі смертю», «Сад Гетсиманський», «Тигролови», «Острів любові» («Вирок»), «Леді Мер», «Театр приречених», «Вбивство в зимовій Ялті», «Смерть шпигунам!» та інших.
