Аншлаг на нещодавньому спектаклі «Євгеній Онєгін» у Національній опері навряд чи когось міг здивувати, хоча вистава не є прем’єрою. Більшість меломанів прийшли до театру, аби почути баритона Юрія Юрчука, який, приїхавши з Лондона на гастролі до рідного міста, вперше виконав партію Онєгіна. Цей спектакль відбувся в межах проекту «Українські оперні зірки у світі».
Партнерами баритона були солісти Національної опери: Ксенія Бахрітдінова-Кравчук (Тетяна), Дмитро Іванченко (Ленський), Сергій Магера (Князь Гремін), Олександр Гурець (Тріке) та інші. За диригентським пультом виступив Богдан Пліш.
Після бурхливих фінальних овацій київської публіки ми зустрілися з Юрієм ЮРЧУКОМ, нині солістом Royal Opera House в Ковент-Гардені. Треба зазначити, що стрімка кар’єра цього молодого артиста вражає і викликає захоплення. Загалом, історія співацьких злетів на вершину світової слави має чимало прикладів і в зарубіжних зіркових «досьє», і в біографіях вітчизняних знаменитостей. Згадаймо хоча б славетного українського баса Бориса Гмирю, який у 36 років закінчив Харківську консерваторію, покинувши професію інженера-будівельника, або знаменитого тенора Анатолія Солов’яненка, котрий, уже маючи диплом «Донецької політехніки» і працюючи педагогом вишу, розпочав оперну кар’єру після 30-ти, а консерваторську освіту взагалі завершив, уже маючи звання Народного артиста...
Як зізнається Юрчук, після десяти років успішної кар’єри фінансиста в Чикаго він радикально переосмислив своє життя і зробив крутий віраж у сферу класичного вокалу. Від сезону 2014 — 2015 рр. український баритон — учасник Програми для молодих оперних співаків Jetter Parker Young Artist при Королівській опері Ковент-Гардена. Саме в цей період Юрій виконав на цій знаменитій сцені невеликі партії в операх «Трістан та Ізольда», «Андре Шеньє», «Мадам Баттерфляй», «Травіата» та ін.
«ЖИТТЯ РОЗДІЛИЛОСЯ НАВПІЛ»
— Юрію, після ознайомлення з, м’яко кажучи, вашою нетривіальною біографією — ви зізналися в одному з інтерв’ю, що вперше побували в опері у 28 років і, не знаючи елементарних основ нотної грамоти, стрімко увірвалися у високе мистецтво, а зараз уже виступаєте на сцені знаменитого Королівського театру в Ковент-Гардені — і це лише за три роки (!), але насиченою подіями музичною біографією, — ви геть спростовуєте вкорінений стереотип про обов’язково тривалий та виснажливий шлях оперного співака до Олімпу. Чому відмовились від стабільної кар’єри успішного фінансиста і стали на хиткий шлях оперного співака?
— Гадаю, що просто спрацювала одна з моїх численних і наполегливих спроб реалізувати свій музичний потенціал. Насправді з ранніх років я прагнув наблизитися до музики і зануритись у такий загадковий та прекрасний світ мистецтва, щоб із категорії слухача перейти до категорії виконавця. У Києві намагався створити власну групу, але той задум провалився. Викладачі співу, які траплялися в період, коли у мене відбувалась мутація голосу, категорично відмовлялися від занять, посилаючись на повну відсутність у мене будь-яких вокальних даних. Проте минув час, і ось на певному етапі, коли я вже працював у Чикагській фінансовій компанії, пощастило зустріти дуже досвідченого, ерудованого педагога Майкла Ембрі, котрий повірив у мене і запропонував навчити академічного вокалу. Майкл близько двох десятиліть був солістом «Нью-Йорк Сіті Опера» і, почувши мене на Конкурсі королеви Соні в Осло (де я вдало виконав арію Ріккардо з опери В. Белліні «Пуритани» та арію Фальстафа з однойменної опери Дж. Верді), єдиний з-поміж членів журі, на відміну від інших, які просто сказали: «Ну, молодець!» — детально проаналізував мій виступ. Ембрі написав розлогий коментар на цілий аркуш і зробив кваліфікований «розбір польотів». Це мене, звичайно, примусило замислитися, адже вокал — це не математика та фінанси, і навчитися класичного співу дуже важко. Я й до Майкла Ембрі робив спроби брати уроки у двох педагогів, які не мали уявлення, що ж робити з моїм голосом. І тут в особі Майкла я знайшов поєднання глибоких професійних знань та педагогічного таланту — найважливіших якостей для навчання співака-початківця. Я знаю чимало співаків із гарними голосами, які без тривалої професійної підтримки педагога не спромоглися розвинути свій талант.
— Але це задоволення не з дешевих — брати приватні уроки вокалу?
— Насправді мені пощастило, що на той час я вже мав стабільний заробіток у компанії. Та після рішення стати професійним співаком мені вдалося домовитися про роботу в офісі по півдня, а другу половину — присвятити заняттям з педагогом по вокалу. У такому режимі я пропрацював два роки, отримав у Чикагському університеті Де Поля (De Paul University) стипендію, що дало можливість сплачувати курс музичного навчання. Водночас мене приємно здивувало, наскільки небайдужими та доброзичливими виявилися люди, котрі були навколо мене: і ті, які займалися класичною музикою, і мої колеги по компанії. Коли вони дізналися, що потрібні додаткові кошти для занять вокалом, то запропонували співати за певну винагороду в церковному хорі під час недільних відправ. Спочатку я до цього був не зовсім готовий, адже не вмів читати ноти з аркуша. Та згодом цей досвід дуже став мені в пригоді. Саме в хорі я шліфував свій слух і навчався співу в ансамблі.
— В якому віці ви прийняли для себе доленосне рішення — розпочати систематичні заняття з вокалу?
— Це сталося у 29 років, саме тоді вступив до Школи музики в De Paul University. Моє життя розділилося навпіл.
ПІДКАЗКА СПІВАКАМ-ПОЧАТКІВЦЯМ
— Із чого розпочався найвідповідальніший етап для співака — постановки голосу? Напевно, з виконання суто технічних вправ та розспівок — із тривалого й не дуже цікавого періоду для амбітних початківців, які мріють одразу про оперні арії та провідні партії. Відомо, що знаменитий італійський педагог Нікола Порпора, вихователь легендарного барокового співака-сопраніста Фарінеллі, перші п’ять років навчання тримав своїх учнів лише на виконанні вокалізів. А як було у вас?
— Десь за півроку занять мій педагог усвідомив усю серйозність моїх намірів і порадив ще бодай рік «посидіти» лише на вправах, а потім уже братися за першу арію, проте, зважаючи на мій «солідний» вік, порекомендував удосконалювати вокальну майстерність якомога інтенсивніше. Тож із самого початку у нас була корекція з часом. Я й досі завжди маю при собі того зошита із вправами, з яких я починав і на яких вчуся й зараз. Маю також аудіозаписи цих уроків, часто їх прослуховую й аналізую. До речі, підказка співакам-початківцям: обов’язково записуйте себе, прослуховуйте і аналізуйте свій вокал. Але краще не використовувати для цього iPhone чи Аndroid, які помітно спотворюють реальне звучання голосу, — варто застосовувати спеціальні рекодери. Адже коли ти співаєш — себе не чуєш і адекватно не спроможний оцінити. Щоправда, тут мені став у пригоді аналітичний підхід, який я завжди успішно застосовував, ще коли займався фінансовою діяльністю.
— А з яких творів розпочалася ваша виконавська практика, якою мовою ви заспівали, адже англійська — не найкращий за фонетикою матеріал для академічного співака?
— Десь за два місяці уроків я вже почав співати неаполітанських пісень, а згодом Майкл запропонував розучити каватину «Алеко» з однойменної опери С. Рахманінова, мудро вирішивши, що мова оригіналу до певної міри полегшить мені процес вивчення нотного тексту каватини з її унікальною кантиленою мелодикою.
— Після нинішнього виступу в Києві та тривалих овацій публіки на вашу адресу керівництво Національної опери вже придивилося до вас і чи зробило якісь пропозиції щодо подальшої співпраці?
— Керівництво театру звернуло на мене увагу ще за рік до мого дебюту на київській сцені. Після прослуховування до Національної опери я отримав пропозицію співати в «Євгенії Онєгіні». Нині ще перед початком вистави я відчув, як хвилі позитивної енергетики прокочувалися через зал до сцени. Під час спектаклю я повністю переключився на свої емоції й зосередився на контролі за подачею звука до партеру. На жаль, порепетирувати на сцені до того не вдалося, я мав лише репетицію з оркестром, тож, можливо, не все було досконало в плані збалансованості звучання голосу та оркестру.
— Чи замислювалися ви над тим, звідки у вас «дар небес» — голос? Які генетичні коди предків вдалося успадкувати?
— Я народився в сім’ї, де батьки ніяк не були причетні до музики. Єдиний спогад дитинства, який може пролити певне світло в цьому питанні, — це мій дідусь, котрий часто співав народних пісень, коли носив мене на руках...
Оскільки наразі я остаточно позиціонував себе як баритон, то моя амбітна мрія — поступове залучення до свого репертуару всіх баритонових партій в операх Дж. Верді, одного з моїх найулюбленіших композиторів.
«МЕНІ БОЛИТЬ уСЕ ТЕ, ЩО НИНІ ВІДБУВАЄТЬСЯ В УКРАЇНІ»
— Виступаючи на різних сценах і континентах, чи відчуваєте важливість та особливу відповідальність місії митця, який здатен нести послання миру і краси світові, що перебуває нині у стані неспокою та соціальної турбулентноcті? Як ви вважаєте, що може приборкати агресію, яка наразі проривається в різних точках планети і не оминула й Україну, в якій уже чотири роки триває війна на сході?
— Мабуть, я вперше замислився над цими питаннями після того, як мене прийшли послухати колеги з роботи, причому для багатьох це був перший у їхньому житті візит до оперного театру. У декого з них навіть побачив після спектаклю на очах сльози... І це стало справжнім потрясінням для мене, адже саме тієї миті несподівано збагнув величезну потужність мистецтва, фантастичний магнетизм музичних образів... Адже душа музиканта завжди особливо вразлива до зовнішніх впливів... Мені болить все те, що нині відбувається в Україні, адже тут живуть мої батьки й рідні.
Зазнання сильних емоцій дає безцінний досвід розуміння, глибокого переживання певних драматичних колізій і відкриває можливість за необхідності перенести цей досвід у реальне життя, зробити вірний вибір, швидко зорієнтуватися в будь-якій ситуації перед реальними екзистенційними викликами часу, в якому ми живемо сьогодні...
— Нині ви працюєте в постійному складі трупи Королівської опери. Чи ризикнули б перейти на контрактні умови співпраці?
— До цього року я був у складі ансамблю опери, та поки що вирішив, що доцільно перейти на контракт, щоби мати більше артистичної свободи і спробувати виступати на різних сценах світу. Сподіваюся і на майбутні зустрічі з київськими меломанами, тепло прийому яких я заберу з собою до Лондону...
ДОВІДКА «Дня»
Український баритон Юрій Юрчук нині є членом ансамблю Королівського оперного театру в Лондоні. The Times назвала співака «чудовим голосом із бездоганним італійським легато», а впливовий інтернет-ресурс Bachtrack — «багатим, глибоким голосом, здатним до великої універсальності».
У сезоні 2017 — 2018 рр. у творчому активі артиста такі ролі: граф Родольфо (Вексфордський фестиваль, Ірландія), Євгеній Онєгін (Національна опера України), Пінг (Цюріхська опера), а також дублі Альфіо та Дона Джованнi для Королівської опери в Лондоні.
Юрчук є лауреатом міжнародних конкурсів Королеви Соні (Норвегія), Монтсеррат Кабальє (Іспанія), Оттавіо Зіно (Італія), Бель Канто Монастеро (США), Фріца та Лавінії Йенсен (США) та ін. Серед резонансних виступів — король Єгипту у виставі «Аїда», на 36-й церемонії в Центрі Кеннеді у Вашингтоні, концерти в Букінгемському та Віндзорському палацах для королівської родини і дебют на Бі-Бі-Cі в ювілейній серії, присвяченій Дню народження Шекспіра.
У 2014 — 2016 рр. Юрій був членом програми молодих артистів Королівської опери в Лондоні, увійшовши до ансамблю 2016 року, з більш ніж 180 виступами на сцені Королівської опери.
Ю. Юрчук родом із Києва. За словами артиста, пристрасть до опери він відчув після переїзду до Чикаго (США). Юрій навчався в музичному училищі Де Пола у 2012 — 2013 рр. Має ступінь бакалавра і магістра з фінансів та бухгалтерського обліку (закінчив Київський національний економічний університет). Упродовж року викладав на кафедрі фінансів. Потім працював у київському офісі «Прайс Вотер Хаус Куперс», 2010 р. перейшов на роботу до Чиказького офісу цієї ж компанії. До початку кар’єри співака працював фінансовим консультантом у PWC протягом дев’яти років (!), але мистецтво перемогло.
