Дуже тісно переплелися долі кількох творчих особистостей: композиторів Івасюка та Мартинова і поетів Дементьєва та Братуня. Завдяки їхньому таланту народилися пісні, які впродовж багатьох років залишаються популярними. На них уже виросло кілька поколінь слухачів. Нещодавно Андрій Дементьєв відзначив 80-річчя. Старше покоління всього пострадянського простору пам’ятає його як головного редактора журналу «Юность» і як автора віршів до багатьох популярних пісень 70—80-х років. Серед композиторів, з якими співпрацював Андрій Дементьєв, є два імені, що мають пряме вiдношення до України. Насамперед, це Євген Мартинов, 60-річчя якого відзначалося цього року, та Володимир Івасюк, ювілей якого пройде 2009-го. Як народжувались пісні, які нині стали шлягерами?
ДВА МАЕСТРО
Свої найкращі пісні «Баллада о матери», «Аленушка», «Отчий дом» та інші Мартинов створив на вірші Дементьєва. До речі, композитор свою знамениту «Балладу о матери» написав, живучи й працюючи в Україні, в Донецьку. І прем’єра цієї пісні відбулася на Українському радіо. А вищу музичну освіту Мартинов здобув, спочатку навчаючися в Київській консерваторії, а згодом у Донецькому музично-педагогічному інституті. Нині в місті Артемівськ Донецької області діє музей Євгена Мартинова — саме тут він закінчив школу і музичне училище по класу кларнета. А ще єднає Мартинова з Україною Софія Ротару — вона досконало виконувала такі пісні композитора, як «Баллада о матери», «Лебединая верность», «Яблони в цвету».
В 1975 р. режисер Віктор Стороженко зняв музичний фільм «Пісня завжди з нами», в якому Ротару співала пісню «Яблони в цвету». Зйомки фільму відбувалися в Путильському районі Чернівецької області. На жаль, нині віднайти музичний репертуар цього фільму складно. Але важливо, що саме в цьому фільмі зустрілися два знамениті композитори 70-х років ХХ століття Євген Мартинов і Володимир Івасюк. У стрічці Софія Ротару виконувала кілька івасюківських пісень. І, зокрема, такі перлини, як «Балада про дві скрипки», «Кленовий вогонь», «Два перстені».
Батько композитора Михайло Івасюк у повісті «Монолог перед обличчям сина» пише: «У близьких взаєминах Володя перебував також із популярним російським композитором і виконавцем своїх пісень Євгеном Мартиновим. То була добра й вельми приваблива людина, яка полонила слухачів своїм задушевним ліризмом». Івасюк був трохи молодший за Мартинова (Євген народився в травні 1948, а Володимир — у березні 1949 р.). Вони обидва дуже рано виявили свої музичні здібності, проте з вищою музичною освітою буковинцю не пощастило: спочатку Івасюк вступив до Чернівецького музичного училища на спеціальність «скрипка». І провчився там всього один курс, бо став студентом медичного інституту. І тільки 1974 року вступив на композиторське відділення Львівської державної консерваторії, навчання в якій зіпсувало йому чимало крові.
Всесоюзна популярність до Івасюка прийшла трохи раніше — після блискучого дебюту «Червоної рути», яку, до речі, він уперше виконав сам. Але якщо Мартинов по закінченні педінституту керував оркестром вже як професіонал, то Івасюк міг це робити тільки як аматор — у Чернівецькому медичному інституті він створив студентський камерний оркестр, який мав досить непогану репутацію.
Пісня Мартинова «Баллада о матери» не могла нікого залишити байдужим. Тема матері, яка втратила на війні сина, була близька й Володимирові: у 1966 році він став переможцем обласного конкурсу з піснею «Відлітали журавлі», в якій створено образ матері, яка випитує в журавлів, де її «син спочиває, де ще гинуть материнські діти». А однією з найкращих у творчості Володимира Івасюка є «Балада про мальви» — глибоко філософський твір, в центрі якого — теж мати, якій ніколи не діждатися з війни своєї дитини — з її «серця мальва проросла і кров’ю розцвіла»...
ПОШУКИ СПІВАВТОРА
Свою першу пісню «Колискова» В. Івасюк написав на вірші тата. Вірш В. Миколайчука для пісні «Відлітали журавлі» він знайшов у газеті «Літературна Україна». Згодом батько познайомив його зі своїми студентами Володимиром Вознюком, Василем Бабухом і Богданом Гурою, з якими юний композитор написав «Відлуння твоїх кроків», «Світ без тебе» та «Баладу про мальви». Причому, як згадують вони тепер, Івасюк був дуже вимогливий до кожного слова: він просив Вознюка, щоб той показав йому, як це виглядає — «віями торкаюсь пліч», а Бабуху говорив, щоб той дав йому слово, «яке б у горлі не спотикалось». Кілька автографів тексту «Мальв» теж засвідчують активну позицію Володимира Івасюка щодо тексту. Взагалі «Балада про мальви» має досить драматичну історію, яка заслуговує на окрему розповідь.
Пісні «Червона рута», «Водограй» і ще деякі Івасюк написав на власні вірші. Але в його серці завжди жила мрія співпрацювати зі справжнім поетом-піснярем. Ця мрія здійснилася у Львові, коли він познайомився з відомим поетом-піснярем Ростиславом Братунем, який писав тексти для Кос-Анатольського, першого педагога Івасюка в консерваторії. Є в Івасюка пісні на вірші найвідоміших у ті роки поетів Павличка («Далина») та Ткача («Серед літа») — Володимир вибрав вірші з їхніх поетичних збірок. А от з популярним поетом Дмитром Луценком композитор листувався, і Луценко надіслав йому кілька віршів, на один з яких — «Чебреці» — Володимир написав пісню. Як згадував на схилі життя Михайло Ткач, автор «Марічки», «Ясенів» та інших пісень, музику до яких написав Олександр Білаш, Володимир хотів з ним співпрацювати. Але Ткач боявся, що через це розіб’ється його співдружність з фаворитами того часу Білашем та Майбородою, які молодого Івасюка недолюблювали. Братунь був інший. Він зустрів молодого композитора з відкритим серцем. З Братунем Івасюк створив більш як два десятки пісень, серед них — «Літо пізніх жоржин», «Вернись із спогадів», «Пісня про тебе» тощо. Івасюк дуже цінував творчість Ростислава Андрійовича, свою з ним співпрацю, яка переросла у справжню чоловічу дружбу. Мабуть, ніхто більше не зробив для Івасюка, як Братунь.
У той же час поет був людиною великої культури. Старший за Володимира на двадцять два роки, він розумів, що молодий музикант хоче працювати і з іншими авторами. Був завжди дуже терплячий і коректний. Наприклад, вірш «Жоржинне літо» він надіслав Володимирові у вересні 1973 року, а пісня «Літо пізніх жоржин» вийшла з-під пера композитора лише в 78-му. Він просто чекав...
Можливо, що успіх пісень Євгена Мартинова зацікавив Івасюка у творчості Андрія Дементьєва. Володимир часто їздив до Москви — на телебачення, радіо. І під час однієї з поїздок познайомився зі знаменитим поетом. Що це було особисте знайомство, дізнаємося з листа Дементьєва: «Дорогой Володя! Посылаю Вам, как договорились, несколько стихотворений из книги, которая выйдет в этом году в «Молодой гвардии». Буду очень рад, если у нас с вами состоится хотя бы одна песня, ибо творчество ваше мне по душе и музыку вашу люблю».
Володимир так само цінував поета. Про це він сказав у 1979 р. в одному із своїх останніх інтерв’ю: «Мені подобаються поезії Андрія Дементьєва, на вірші якого я написав декілька пісень». З надісланих російським поетом віршів Івасюк вибрав три. Дементьєв схвалює вибір, він запевняє Івасюка, що до «Рождения дня» та «Спасибо за то, что ты есть» ще музики ніхто не написав. «Я надеюсь, что у Вас — очень лиричного и тонкого композитора, «Спасибо» и «Рожденье дня» непременно получатся прекрасно», — висловлює знаменитий поет-пісняр свою підтримку Володимирові.
Івасюк написав музику, відправив її на експертизу (тоді працювали експертні ради, які з’ясовували, наскільки оригінальний твір написав композитор, чи немає в тому творі запозичень, чи це не плагіат тощо. — П.Н. ). Експертна рада прийняла пісні «Рождение дня» і «Моя мечта» (таку назву дав композитор пісні на вірші «Спасибо за то, что ты есть»), Івасюк повідомив про це Дементьєву і, як це вже не раз було в його співпраці з іншими поетами, попросив замінити рядок у пісні «Моя мечта». Поет запропонував кілька варіантів на вибір композитора. Він радіє з того, що пісня «Рождение дня» всім сподобалась, і мріє, що її запише Софія Ротару — на його думку, «она потрясающая певица, и «Рожденье дня» получит от нее прекрасную жизнь на эстраде». На жаль, Ротару не виконувала цієї пісні, її чудово співали Василь Зінкевич, Володимир Удовиченко та Людмила Артеменко.
Івасюк відіслав Дементьєву клавір пісні, але той відповів, що краще б Володя сам приїхав до Москви, адже співакам давати клавір — марна справа: їм треба показати пісню. Цікаво, що пісня «Рождение дня» мала й український варіант: наприкінці 1977 року в видавництві «Музична Україна» вийшла збірка пісень Івасюка, в яку ввійшли дев’ять його творів, зокрема, й ця пісня. Український переклад здійснив поет Борис Чіп. Він тоді працював у «Музичній Україні» і готував до друку збірку Івасюка — «відповідав за тексти». Як згадував Чіп, пробити у 1977 році книжку було важко: «на сторожі» стояв відомий тоді композитор Ігор Шамо, йому, наприклад, не подобалось, що Івасюк часто, на його думку, допускає синкопи, він вишукував всілякі можливі причини, щоб не допустити виходу книжки (двічі Шамо це вдалося).
Михайло Івасюк пише в повісті про сина, що Володя дуже тішився піснею «Рождение дня». Сам Дементьєв вважав цю пісню однією з кращих у своїй творчості. У вересні 1977 р. поет надіслав Івасюкові свою нову книгу. З надією, як він написав, що там Володі щось «приглянеться». У роботі Івасюка над текстами була така риса: він довго «вчитувався» (його термін) у вірш, аж до того моменту, поки він не стане «його». «Це може бути дуже короткий час, а може бути досить довгий час, навіть який триває роками, період написання пісні, — зізнавався Івасюк. — Спочатку я її (пісню) пишу, потім вона мені не подобається, вірші, які мене не цілком задовольняють. Поки власне вона не задовольнить мене і я не відчую, що її можна показувати виконавцям». Тому іноді минало достатньо часу, поки пісня напишеться.
Коли не стало Володимира Івасюка, Дементьєв у листі до його батька висловив глибокий жаль з приводу передчасної загибелі композитора. «Володя был очень талантливым человеком»...
P.S. Поки проводився Міжнародний конкурс молодих виконавців імені В.Івасюка в Чернівцях, організований композитором Миколою Мозговим, пісня «Рождение дня» була досить популярною серед конкурсантів, зокрема, з нею стали лауреатами Юрко Юрченко (він співав українською мовою) та Анна Зотьєва, яка співала мовою оригіналу. Дуже шкода, що вже кілька років один із найпрофесійнiших вокальних конкурсів, де «засвітилося» чимало нинішніх зірок сучасної естради, не проводиться. Може, маестро Мозговий знову візьметься тягнути цього важкого творчого воза? Чи Міністерство культури та туризму щось організує нове, присвячуючи пам’яті нашого видатного сучасника? Тим паче, що в наступному році ми будемо відзначати 60-річний ювілей Володимира Івасюка, чия музика, за словами поета Андрія Дементьєва, «прозоростью пропахла».
