Усі втомилися говорити про убитий національний кінематограф і можливості його реанімації. Українська кінофундація, створена під егідою Міжнародного благодійного фонду «Україна 3000», покликана вдихнути життя в його імідж як всередині країни, так і далеко за її межами. Про завдання, можливості та перспективи втілення цієї благородної концепції ми говоримо з її керівником, який зумів так вдало «розкрутити» всім відомий Міжнародний кінофестиваль «Молодість», — Андрієм Халпахчі.
— Андрію, чому або кому зобов’язана своєю появою Українська кінофундація, яку ви презентували на торішньому Каннському фестивалі?
— У Каннах ми ще представляли кінофестиваль «Молодість», який уже багато років брав участь у Каннському фестивалі. Ми з колегами давно звернули увагу на роботу різних європейських організацій, які просувають своє кіно. З’явилася концепція створення такої організації і в Україні. Голова спостережної ради Міжнародного благодійного фонду «Україна 3000», пані Катерина Ющенко, підтримала цю ідею. Подібних організацій у світі дуже багато: від Юніфранс — структури недержавної, яка має державну підтримку, вона бере участь у різних фестивалях, сприяє продажу французького кіно. Зрозуміло, що це інший масштаб, інший обсяг — країна виробляє велику кількість повнометражних ігрових картин, працює колосальна французька кіноіндустрія. Подібні організації створено в Румунії, Боснії, Польщі, Німеччині, Фінляндії, Австрії — загалом, організації бувають різні. Інколи вони об’єднують і виробництво, і промотування, але частіше займаються виключно просуванням свого кінематографа на світовий ринок. Вони багато працюють із найбільшими міжнародними кінофестивалями, «пестуючи» їх, щоб до кінематографа, який представляють, уважно ставилися, шукають нові форми презентацій свого кіно, аналізують і прогнозують його шанси на різних фестивалях. Крім того, ведуть переговори із дистриб’юторами і т.д.
— А як ви ставитеся до постійних реплік, що українського кіно немає або його дуже мало, щоб створювати подібну організацію?
— Тому ми і вирішили, що ця організація не повинна бути державною, щоб не докоряли витрачанням державних грошей. Ми використовуємо спонсорські, меценатські кошти. Розумний американський продюсер починає промотувати свою картину ще на стадії задуму, і ми, прораховуючи, що українське кіно все ж стане на ноги згодом, вирішили цим займатися. Адже є сьогодні й цікаві роботи. Наприклад, стрічку Сергія Буковського «Назови ім’я своє» не було показано. Наша документалістика могла б зайняти свою нішу в світовому кінопроцесі. Цього року є певний підйом, принаймні п’ять українських фільмів уже вийшло цього року. Наше завдання: всередині країни популяризувати своє кіно, хоч, насамперед, — просувати його на інші ринки. До кінця року передбачається закінчити ще чотири картини. Ми ведемо переговори з міжнародними фестивалями. І не лише найбільшими, класу «А». Є невеликі фестивалі, де можна представляти студентські фільми. Нами створено перший каталог, зараз трохи його змінюємо, доповнюємо. Крім того, маємо намір ініціювати копродукцію. Зараз у роботі великий міжнародний проект — фільм про геніального вченого Ландау, над яким працює автор відомого дебюту «4» Хржановський-молодший. Для України престижно брати участь у такому проекті. Загалом, роботи досить багато. Побутовою мовою можна сказати — це як у гарному супермаркеті, потрібно красиво упакувати продукт, щоб його купили.
— Крім вищезазначеного, чи передбачаються якісь гранти, для дебютантів, наприклад? Чи маєте намір брати участь у виробництві кіно?
— Ні, на даному етапі ми не бачимо себе учасниками виробничого процесу. Досить багато організацій в Україні — як державних, так і нині вже приватних, які займаються виробництвом. Наше завдання — звести потрібних людей між собою і той проект, який ми вважаємо цікавим, спробувати впровадити, нав’язати, переконати в його необхідності. Ми бачимо можливості знайти копродюсерів за кордоном, на допомогу нашим кінематографістам. Вище я вже згадував про каталог, але ми видали диск з українськими короткометражками. Тираж досить пристойний для того, щоб розповсюджувати ці фільми.
— Розповсюджувати яким чином, продавати?
— Це подарунковий варіант, однак наразі ми ведемо переговори з однією грецькою компанією, яка зацікавилася можливістю придбати ці короткометражки для показу на грецькому телебаченні або, можливо, прокату в кінотеатрах. Ми готуємо ще один каталог, який представлятиме Україну по областях яскравими фотографіями: що можна зняти в Карпатах, у Криму, в східному регіоні, центральному — із замками, якимись історичними місцями, соборами. Подібні каталоги вже випущено в Польщі, Румунії, Боснії т.д. Там і готелі, і ресторани. Тобто група, яка має намір щось знімати в Україні, повинна мати уявлення, де й що можна робити, де відпочити між зйомками.
— Коли таким чином представляють країну для послуг саме кіновиробництва, крім усього іншого, вигідно в цій же країні отримувати технічне забезпечення зйомок. Наскільки сьогодні Україна, оскільки студії знаходяться в плачевному становищі, готова надавати подібні послуги?
— Готова. Тут значно дешевше, ніж робити фільм у Росії й інших країнах. Найбільш популярне в світі місце зйомок сьогодні — Румунія. Там Френсіс Форд Коппола знімав свою останню картину — дешевше, чудовий ландшафт. До цього найпопулярнішим місцем була Чехія, там чудово обладнана студія. Звичайно, є багато проблем, які потрібно вирішувати, щось варто робити зі студіями. Той же Віктор Приходько зробив непогану кіностудію й успішно розвиває її. Є надія, що щось зміниться зі студією Довженка. У них незабаром 80-річчя, вони звернулися до нас, щоб за кордоном більше знали про студію, там також відбувається певне технічне переобладнання. Разом робитимемо серйозний проект із реставрації української класики. Наприклад, Каннський кінофестиваль запропонував цього року в офіційній програмі «Сінема дю класік» показати реставровану копію «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова. Вони надіслали 16 сторінок технічних вимог до фільму. Це дорогий проект, бракує техніки тут, щось потрібно робити поки що на Заході. Плануємо на цей рік три картини відреставрувати, намагатимемося встигти до Канського фестивалю це зробити. Потрібно реставрувати класику, Довженка, готувати випуск подарункових видань. І не лише подарункових, кіно повинно продаватися. А що відбувається зі старим українським кіно? Олександр Довженко, Кіра Муратова, Роман Балаян, брати Іллєнки, українська анімація — це те, чого практично не існує. Є старі пошарпані копії, які ніде не можна показати, крім університетських залів.
— У інтелігентних людей не заведено ставити запитання про гроші, проте ведеться і планується велика робота — випуск DVD, каталогів, поїздки, презентації і т.д. Хто підтримує і звідки надходять фінанси, адже це чималі гроші?
— Ми пишаємося організаційною підтримкою в створенні нашої фундації пані Катерини Ющенко, яка багато уваги приділяє проблемам українського кінематографа. На керівників найбільших фестивалів справляє враження й інтерес до кіно першої леді, її інтелігентність, професіоналізм і знання мов. І в нас є постійний партнер, з яким ми укладаємо довгостроковий договір на кілька років. Принаймні, ми вже повністю відпрацювали з ними програму на цей рік, включаючи наступний Берлін. Завдяки яскравій участі компанії «Немиров», мені приємно наголосити, що зараз звертаються найбільші комерційні компанії з пропозицією взяти участь у цьому проекті. Когось ми переорієнтуємо на виробництво, тому що дійсно дуже багато цікавих проектів.
— Чи є інтерес і підтримка кінофундації з боку світових кінозірок? Чим викликаний їхній інтерес?
— Минулого року в Каннах дуже багато допомагав нам Жерар Депардьє. Він же допомагає в підготовці Каннського проекту цього року. Присутність яскравих особистостей сприятиме і популяризації українського кіно. У Берліні дуже підтримав нас Анджей Вайда.
— Чи можна конкретизувати календарний план роботи кінофундації?
— Прямо зараз — фестиваль польського кіно в Україні, він розпочався наприкінці березня у Львові, а 16 квітня стартує в Києві прем’єрою фільму Анджея Вайди «Катинь». Метр уперше відвідає Україну. Акція проводиться спільно з польським Кіноінститутом, за підтримки польського інституту культури в Україні і нашого Міністерства культури та туризму. Акція у відповідь — фестиваль українського кіно відбудеться у вересні в Польщі. У травні — велика презентація в Каннах, потім — тиждень українського кіно в Парижі, участь у Московському кінофестивалі, тиждень кіно в Німеччині...
— Яке українське кіно буде представлене в програмі цих «тижнів»?
— І старе, і нове, це таке подвійне дзеркало. Щось із наших класиків. А живих класиків — Романа Балаяна, Кіру Муратову, Юрія Іллєнка — ми хочемо представити таким чином: перша картина — остання картина
— Як вирішуватимете питання з правами, адже сьогодні вони в продюсерів, у держави, у студій?
— Думаю, ми порозуміємося.
— І всі ці грандіозні плани виключно за підтримки спонсорів, без участі держави?
— Ми зараз укладаємо договір із Мінкультом. У них є цілий ряд планів реставрації копій, випуску DVD і навіть участі у фестивалях. Вони надають певну підтримку, інколи cплачують за квитки і т.д. Краще це робити централізовано, об’єднуватися, а не розділяти якісь речі. Той же павільйон України в Каннах, який уперше з’явиться цього року, коштує шалених грошей. Але кінофундація не сидітиме на голові в держави, просто якісь реальні проекти, які вже заплановано міністерством, ми реалізовуватимемо разом. Вірю в майбутнє української кіноіндустрії.
