Днями про себе заявила нова громадська некомерційна організація
з гучною назвою Центр розвитку українського кінематографу (ЦРУК). Група
молодих людей на чолі з метром — Юрієм Іллєнком, який вважається в центрі
творчим директором, зібрала численних журналістів у ресторані «Стіна» й
оповіла про свої цілі та плани.
Власне, мета в них єдина — відродження українського кінематографу.
Та не просто, а так, щоб «підняти рівень нашого кіно на вищий рівень світової
культури». Чудова, можна сказати, мета. Та ще й глобальна. Правда, мимоволі
приходить на думку, що дуже і дуже багато хто переймався нею, але, на жаль,
безуспішно. Ренесансу українського кіно не бачимо.
Мабуть, творці ЦРУК знають магічну відповідь на запитання,
як цього добитися. До того ж, Юрій Іллєнко запевнив: «При створенні Центру
ми враховували негативний досвід схожих спроб як державних, так і недержавних
структур». І додав, що завдання це вельми нагальне, глядачі знудьгувалися
за українським кіно, що засвідчує проведене соціологічне опитування. На
що хтось із колег не без гумору прорік: «А де вони опитування проводили,
часом, не на студії Довженка?». Але якщо серйозно, то публіка дійсно сьогодні
охоче дивиться вітчизняне кіно. Що, до речі, першими зрозуміли на ТБ і
спішно заходилися створювати серіали, рейтинг яких перевищує латиноамериканське
«мило» напевне. Отже, українському кіно — бути. Але все-таки: як?
На це погодився відповісти молодий продюсер Олексій Маришкін,
що очолює ЦРУК і якому належить ідея його створення. Спочатку він розказав
про плани. Їх — величезна кількість. Це і проведення майстер-класів (самого
Микиту Михалкова сподіваються виписати), і фестивально-гастрольна діяльність,
і боротьба з відео- й аудіопіратством, і найголовніше — створення одного
широкомасштабного фільму, кількох середньо- і малобюджетних картин; підтримка
студентського кіно, сприяння створенню телесеріалів та багато іншого. Слухав
я і сам переймався. Але от прикрість: про, власне, механізм, як всі ці
плани реалізувати, присутні так нічого переконливого не почули.
До того ж на всі ці проекти, за найскромнішими підрахунками,
треба буде біля півмільйона доларів. Де їх взяти? «Гроші є, — категорично
оголосив Юрій Іллєнко . І додав, — але їх немає в кіно». От Центр і збирається
залучити їх в кінематограф, навіть більше — зробити його економічно вигідним.
За словами ж О. Маришкіна, є багато компаній, готових інвестувати гроші
в українське кіно, так як на сьогоднішній день це вигідно. Як же це може
бути вигідним, якщо система вітчизняного кінопрокату розвалена повністю
і надовго, отже, говорити про комерційно успішні кінопродукти вельми проблематично.
І, враховуючи це, навряд чи знайдеться так багато охочих, готових вкласти
гроші в кіно. На що Олексій Маришкін відреагував думкою про те, що тоді
їх просто треба взяти із засіків шоу-бізнесу. Мовляв, не треба витрачатися
на проведення концертів на майдані Незалежності, а краще витратити ці гроші
на кіно. Воно, може, і краще, але як у цьому переконати тих, хто фінансує
концерти, не зрозуміло. Всі ці журналістські сумніви представникам Центру
розвіяти не вдалося.
А шкода. Так хотілося б почути конкретний і реалістичний
план дій. А потім піти з дівчиною в кінотеатр і справді подивитися мало
того, що українське, але ще й хороше кіно. Тому, незважаючи на різні сумніви,
хочеться вірити, що у ЦРУК все вийде. Або хоча б переважна більшість.
