Відкрившись у столичному кінотеатрі «Київ», фестиваль, який багато років поспіль проводить Гете-Інститут спільно з компанією «Артхаус-Трафік», мандрує п’ятьма містами: Одесою, Львовом, Дніпропетровськом, Харковом та Чернівцями. Колись у списку наших міст, які балують свого глядача некомерційним кіно, значився і Донецьк. Однак тепер там фестивалять адепти «Русского мира», які з презирством ставляться до всього західного...
Натомість, для озброєних сепаратистів Лугандонії, які повірили новоспеченому кремлівському вождю, нинішня програма кращих німецьких фільмів мала би бути цікавою і, головне, корисною для розуміння свого майбутнього. В афіші «Нового німецького кіно» два фільми із шести присвячені подіям Другої світової війни, яка теж починалася з локальних військових конфліктів, інспірованих вождем «сильної і гордої нації» заради захисту своїх національних інтересів. Про схожість дій Путіна в Україні з діями Гітлера в Європі кінця 1939 р. історики сказали вже достатньо, от тільки шкода, що уроки історії не засвоює людство...
Історичні картини фестивальної афіші розповідають про наслідки розпаленої войовничо налаштованими німцями війни, нагадають нам як «невинно» все починалося. І як жахливо все скінчилося! Стрічка Крістіан Петцольд «Фенікс» порушує непросте і дуже злободенне нині питання про те, як після війни разом жити під одним небом катам і жертвам. Повернувшись із концтабору, зі спотвореним обличчям, Неллі Ленц (Ніна Хосс) після пластичної операції розшукує свого чоловіка (Рональд Церфельд). А той, повіривши в її смерть у газовій камері, вчить «схожу» на його дружину жінку грати роль Неллі. Джонні хоче, щоб вона, прикинувшись його дружиною (то ж Неллі доводиться грати подвійну роль), отримала великий грошовий заповіт. Річ у тім, що чоловік таємно розучився з дружиною перед тим, як та потрапила у руки нацистів. Цей трагічний сюжет про зраду, сповнений не лише публіцистично-соціального, а й філософсько-психологічного змісту. Чи не найсильніше, що вражає у фільмі, так це старі довоєнні фотографії, на яких майбутні жертви концтаборів та кати-нацисти зображені разом під час відпочинку. У який момент і чому вчорашні знайомі, друзі, родичі раптом опинилися по різні боки барикад, ставши ворогами? І як їм існувати далі, якщо вони вижили у великій кривавій бійні? Ці питання незабаром треба буде вирішувати і українцям.
Другий історичний фільм «Ельзер — він міг би змінити світ» (режисер — Олівер Хіршбігель) знято на основі реальних фактів, які мали місце напередодні Другої світової війни. Столяр Георг Ерзель (цю роль зіграв Крістіан Фріедель), самотужки організувавши замах на Гітлера і його найближче оточення, справді міг змінити хід світової історії. Проте бомба, яку закладено сміливцем антифашистом у місці виступу фюрера, вибухнула через 13 хвилин після того, як той покинув приміщення. Елзера було схоплено. Він утримувався у в’язниці протягом п’яти років, перебував у концтаборі Дахау, і перед самим закінченням війни 9 квітня 1945 року його було розстріляно нацистами... У результаті теракту загинуло вісім невинних людей, а історія покотилася тим трагічним шляхом... Крім того, що картина примушує замислитися про ціну будь-якої боротьби та про відповідальність кожного за те, що відбувається у світі (тому невинних жертв під колесом історії не буває), «Ерзель...» розбурхує фантазію бажаними версіями історичного поступу світу у минулому столітті: чи було б наше життя іншим, якби призначені для керівництва Третього Рейху кілограми тротилу вибухнули на чверть години раніше? У будь-якому випадку, автори картини хотіли б змінити цей сповнений насильства світ, про що свідчить вже сама її назва.
До речі, у день прем’єри «Ерзеля...» в Києві з глядачами зустрівся відомий іншими антифашистськими фільмами сценарист Фред Брайнерсдорфер. Він переконаний, що у нас завжди є вибір, тому вірить, що навіть одна людина здатна змінити напрямок історичного розвитку. Захоплюючись відважністю простого німецького столяра, який загинув у концтаборі у переддень перемоги над нацистською Німеччиною, письменник виявив дивну благодушність щодо нинішніх подій у дусі стурбованого лише власною безпекою бюргера, він відповів на запитання автора цих рядків про небезпеку третьої світової війни, яка нині йде від Росії: «Ситуація справді дуже складна, але сподіватимемося, що світ засвоїв уроки із Другої світової війни, тому схоже не повториться...» Зважаючи на теперішній стан світу, такі реляції виглядають щонайменше наївно.
Особливою подією фестивалю «Нового німецького кіно» стала стрічка Себастьяна Шиппера «Вікторія». Знята одним кадром більше як двохгодинна історія іспанської дівчини, яка, вийшовши вночі з бару, зв’язалася з берлінськими гопниками, заслуговує на окрему розмову. На щастя, фільм незабаром з’явиться у прокаті, то ж тоді із задоволенням поговоримо і про нього.a
