Колись давно у старовинному європейському місті жила щаслива родина, в якій було семеро дітей. Щороку на Різдво вдома наряджали ялинку, пекли пироги, запрошували гостей, ставили домашні вистави, співали, танцювали, сміялися. Старший син виріс і вигадав роман про Місто і Дім, в якому написав: «Рік у рік, скільки пам’ятали себе Турбіни, лампадки запалювалися в них двадцять четвертого грудня в сутінки, а ввечері дрібненькими теплими вогниками, запалювалися у вітальні зелені ялинові гілки». Минуло сто років... і в Домі, де мешкала дивовижна родина і де відбувається дія роману, щороку на Різдво наряджають ялинку, печуть пироги, запрошують гостей і веселяться. Це відбувається в Музеї Булгакова.
Дитяче Різдво тут відзначають вже багато років, і щоразу свято відбувається неповторно: друзі музею пам’ятають провідного наукового працівника Кіру Миколаївну Пітоєву в ролі Снігової Королеви, пісенно-танцювальну феєрію з кобзарем Тарасом Компаниченком, майстер-класи з виготовлення світних казкових будиночків, і розпису різдвяних пряників.
Цього року дітей зустрічав Рудий Клоун — старший науковий працівник Світлана Пугач (автор проекту). Перші гості — сестрички-принцеси Ліза та Катруся і брати Сашко та Тимофій знайшли в кошику барвисті картки зі своїми іменами, веселий клоун показав дівчаткам і їхній мамі, як робити янголів — з горішка, латочки білої тканини і ниточки, а хлопчиків із татом навчив складати ялинку з книжок. Відомо, що робити що-небудь своїми руками дітей умовляти не потрібно — вмить відгукуються, і варто показати одній дитині, а вона вже вчить решту. Тому творчий процес не припинявся: гостей до кошика з іменами вели вже самі діти і пояснювали, чим вони займаються. Ще встигли виліпити різдвяне фігурне печиво з імбирного тіста. А коли все було готове, незвичайну ялинку прикрасили янголами, обвинули гірляндою з лампочками — книжкова ялиночка засвітилася!
Після такого «літературного» вступу з’явився друг музею, відомий автор чудових казок, які люблять українські діти, — письменник Сашко Дерманський (зазначимо, що він був першим учасником проекту «Зустрічі з дитячими письменниками», які проходять у музеї кожного місяця). Спілкування з письменником подарувало радість дівчаткам, хлопчикам, батькам і науковим працівникам. Вигадували разом казку: діти за чергою виголошували свої слова, казкар Дерманський вписував їх у заготований «шаблон», а потім озвучував плід спільної творчості — вийшло неймовірно смішно! Ще він прочитав свою нову казку «День народження поні», адже читання вголос — це булгаковська родинна традиція. Коли запропонував загадувати загадки, піднялося багато рук, і від тих, хто хотів би почитати вірші теж відбою не було. А завершилося все сюрпризом — кожен отримав як подарунок з рук письменника його книгу на вибір: «Корова часу», «Володар макуци», «Бабуся оголошує війну», «Царство Яблукарство». І діти відразу вишикувалися в довгу чергу по автографи — зворушлива картина!
Запам’яталися два дитячі виступи: сестрички Аліса і Маргарита виконали «Пісню про Новий рік» Наталії Май, а Нестор і Дарина танцювали «Ча-ча-ча» під пісеньку «Посмішка» Володимира Шаїнського. Настав час покликати Діда Мороза, і він не змусив на себе чекати. Молодий Дід, він же Володимир Ніколаєв, викладач танцювальної студії Arthur Murray, навчив дітей танцювати фокстрот «Алілуя» (композитор — Вінсент Юманс), той самий, булгаковський, з «Майстра і Маргарити». І раптом Дідусь як крикне: «А чого нам бракує?». «Ялинки!», — закричали діти у відповідь (мабуть, книжкової було замало, хотілося справжньої, зеленої). «А я знаю, де вона! За мною!» — і всі помчали на другий поверх.
Там Дід Мороз таємничим чином випарувався, а його місце зайняла Світлана Пугач і, помітивши, що допитливі гості вже підкрадаються до двох фортепіано в експозиції, розпочала різдвяну екскурсію: «Музей — це меморіальний простір, тут зберігається час, пам’ять, предмети. Тому дихати можна, а чіпати нічого не можна. Ми шукатимемо атрибути Різдва... Перший який? Правильно, ялинка, а на ній дзвіночки, янголи, зірочки і пряники. У будинку Булгакових саме тут, у вітальні, стояла ялинка, довкола неї діти водили хороводи в пошитих мамою маскарадних костюмах, а під ялинкою лежали черевички, куди мама складала подарунки. Під нашою ялинкою стоїть різдвяний персонаж Лускунчик, він її охороняє. В жодному одному музеї світу брати нічого не можна, але сьогодні, на честь свята, кожному з вас дозволяється взяти з ялинки пряника. А вони чарівні: загадав бажання, з’їв — і все сповнюється!». У спальні Олени діти почули про диво, яке сталося в романі Булгакова напередодні Різдва, і здогадалися: головний експонат тут — ікона. А потім відчинили шафу, і звідти вискочив Дід Мороз, який загубився! Загалом, атрибутів Різдва відшукали багато, а найцінніший світився в магічному люстрі в їдальні — це була зірка Віфлєємська.
На Булгаковській веранді на дітей чекав накритий стіл — чай із пирогами від хазяйки веранди Леоніди Прончук (до речі, чарівні пряники теж пекла вона), і з вже готовим імбирним печивом, яке вони самі ліпили. Зазначимо, що в цей час мами, тата, бабусі, а також директор музею і наукові працівники освоювали ази аргентинського танго. Виявляється, це теж «булгаковський танок»: в оповіданні Михайла Булгакова «Незвичайні пригоди лікаря» згадується Буенос-Айрес.
І ось несподіваний і бажаний результат музейного Різдва — серед відгуків у фейсбуці одна з мам написала: «Моя малеча в захваті від подарунку письменника Сашка Дерманського. Читали в дорозі, на зупинках, навіть увечері на дні народження... Книжки перемогли гаджети»!
