Її ім’я стоїть у одному ряду серед таких всесвітньо відомих імен, як Марія Калас, Марчелла Зембрих, Луїза Тетраціні та іншими зірками. Чавдар відкрила шлях до високого мистецтва багатьом талановитим співакам. Майбутня примадонна опери народилася в Одесі. Після школи Єлизавета вирішила займатися філологією і вступила до Одеського університету. Але випадкова зустріч з професором Одеської консерваторії Ольгою Миколаївною Аслановою змінила плани дівчини. Проходячи вулицею, де жила Ліза, Асланова раптом почула чарівний голос. Вона була вражена. Зайшовши в дім, познайомилася з дівчиною і запропонувала займатися вокалом, а через рік Ліза стала студенткою Одеської консерваторії. Голос її дуже швидко розвивався, збільшувався його діапазон, сила звучання, якось непомітно з’явилася легкість, рухливість, надзвичайна чистота і багатство тембру. Захоплення та наполегливість принесли майбутній співачці перший успіх: після другого курсу Лізу одразу перевели на четвертий, а вже через два роки на випускному іспиті вона блискуче проспівала цілу концертну програму з дванадцяти найскладніших творів. Серед них був концерт для голосу з оркестром Рейнгольда Глієра. Екзаменаційна комісія високо оцінила майстерність випускниці і направила на звітний концерт кращих випускників консерваторій України, що проходив у Києві. Після успішного виступу на цьому концерті Лізу запросили до Київського оперного театру.
Партнер Єлизавети Чавдар по багатьох спектаклях Віктор Борищенко згадував, що дебют Лізочки став тріумфальним... З Одеси приїхали двоє співаків для участі в опері Верді «Ріголетто», Олександр Ковальов виконував партію Герцога, а Чавдар — Джільди. І коли у другому акті на сцені з’явилася Джільда, публіка одразу захвилювалася — лірико-колоратурне сопрано молодої співачки було просто чудовим. Голос нагадував срібний струмочок! Люди слухали, затамувавши подих, і після другого акту кинулися до рампи. Лізу викликали знову і знову! Так почався її творчий злет на сцені Київського оперного театру.
1951 р. Чавдар співала на концертах Декади українського мистецтва в Москві, а на сцені Великого театру у виставі «Царева наречена» Римського-Корсакова співала Марфу — успіх був надзвичайний!
Актриса Віра Любимова зауважувала, що «ніколи не чула такого кришталево-чистого й рівного інструментального звучання, спів Єлизавети Чавдар можна було порівняти зі звучанням скрипки Страдіварі. До цього слід додати бездоганне звуковедення і вокальне дихання, чітку дикцію і чудову філіровку звуку. Усе, що співала Єлизавета, надзвичайно вражало публіку».
Після цих удалих виступів співачці одразу було присвоєно звання народної артистки України. Це був рідкісний випадок, коли артист, не маючи звання заслуженого, ставав народним. Невдовзі дирекція Київського оперного театру отримала лист від професора Цинзерлінга: «Свого часу слухав багато всесвітньо відомих колоратурних сопрано. Я добре пам’ятаю голоси Марчелли Зембріх, Зігрід Арнольдсон, Тетраціні та ін. Я завжди страждав, що ми не маємо співачок з подібними голосами. Та коли я почув спів Єлизавети Чавдар, то зрозумів, що у нас вперше з’явилося колоратурне сопрано світового класу, голос, яким скупа природа так само рідко нагороджує людство, як і великими людьми в інших галузях мистецтва чи науки».
За час роботи в Київській опері Єлизавета Чавдар підготувала 20 провідних оперних партій. Серед них Джільда, Розіна, Віолетта, Царівна-Лебідь, а також Антоніда, Людмила, Марильця, партій, які іншим колоратурам не вдавалися, а у неї звучали глибоко, вагомо та зворушливо. І важко сказати, що в ній переважало: співачка чи актриса, скоріше це була якась рідкісна для оперного мистецтва гармонія.
Виконавська діяльність співачки не обмежувалася оперною сценою. Вона вела активну концертну діяльність, виконуючи твори класиків та сучасних композиторів. Її концерти, як на наших теренах, так і за кордоном (Індія, Югославія, Канада, Греція, Фінляндія) критики оцінювали як найвизначніші музичні події. Маючи статус провідної оперної співачки, Єлизавета Іванівна була надзвичайно доброзичливою людиною, позбавленою такого недоброго почуття, як заздрість, на жаль, дуже поширеного в артистичному середовищі. Вона щиро ділилася своїми вокальним і сценічним досвідом, підказуючи молодим акторам, як глибоко проникнути в образ. Якось у виставі з нею співала молода солістка театру Гізела Ципола. Єлизавета Іванівна дуже уважно прислухалася до кожної проспіваної нею фрази, а після вистави підійшла і сказала: «...Боже мій, перший раз чую таке виконання партії Мімі, що не треба робити жодних зауважень! Ти мене розчулила до глибини душі». Гізела навіть розплакалася від щастя, адже її похвалила відома усьому світу Чавдар. До речі, саме Чавдар готувала Гізелу до конкурсу «Батерфляй» у Японії (на ньому Ципола посіла перше місце!).
Понад п’ятнадцять років Єлизавета Чавдар очолювала кафедру сольного співу Київської консерваторії. Її авторитет на кафедрі був усіма визнаний. Цю маленьку тендітну жінку слухали всі, біля неї завжди була якась особлива атмосфера — добра і тепла.
Віра Олександрівна Ляхор, учениця Єлизавети Чавдар, згадує кілька цікавих епізодів свого студентського життя, пов’язаних з Єлизаветою Іванівною.
Віра займалася на підготовчому факультеті. На іспиті мала виконати романс Антоніди «Не о том скорблю, подруженьки» з опери Глінки «Іван Сусанін». Це справжній плач, у якому дівчина назавжди прощається зі своїм батьком. За два дні до іспиту зателефонувала мати Віри до Єлизавети Іванівни з повідомленням про смерть Віриного батька. Що робить педагог? Єлизавета Іванівна нічого не каже Вірі, щоб не зірвати її вступ до консерваторії. А просить перенести вступний іспит на день раніше. Віра успішно здала екзамен і вже після цього Єлизавета Іванівна підійшла до неї, обняла і сказала: «А тепер їдь додому — попрощайся зі своїм батьком»... Після третього курсу Віра народила доньку. Коли тій було чотири місяці, вона прийшла з нею на урок (не було з ким залишити). Віра почала розспівуватись, а дитина голосно заплакала. Молода мати не знала, як заспокоїти немовля. Тоді заспівала Єлизавета Іванівна, і крихітка замовкла, стала уважно слухати. Віра не вірила своїм очам, а Чавдар, посміхнувшись сказала: «Бачиш, як важливо тембром голосу вміти передати тепло і добро!».
Цікаво, що у Чавдар удома навіть собачка співав. Сідав Чача на фортепіано і співав тільки з Єлизаветою Іванівною, а та, сміючись казала своїм студентам: «Бачите, навіть Чача розуміє, як треба правильно співати...». До речі, вихованцями Чавдар, які своїм мистецтвом продовжили її славу, були солістка Маріборського оперного театру в Югославії Наталя Біорро, легендарний Анатолій Солов’яненко, солістка Київської філармонії Ніна Чепига, відома співачка з Білорусі Людмила Колос, солістка Київської та Віденської опери Вікторія Лук’янець та інші.
Пам’ять про видатну співачку, педагога і прекрасну людину, яка померла 29 листопада 1989 р., вшанував Музей театрального музичного та кіномистецтва України. До ювілею підготували виставку, присвячену Єлизаветі Чавдар, а на вечорі прозвучали твори Дж. Верді, Дж. Пуччіні, М. Лисенка, С. Гулака-Артемовського у виконанні: лауреата міжнародного конкурсу Сергія Андрощука, лауреата Всеукраїнського конкурсу Тетяни Любименко, лауреата міжнародних конкурсів, заслуженої артистки України Мілли Давімко (учениці Є.Чавдар). Звучав і чарівний голос самої співачки (арії з опер та українські народні пісні)...
