На каналі «1+1» не зупиняються на досягнутому. Телероман «П’ять хвилин до метро», що стартував у середині липня, сьогодні — один із лідерів телевізійного прайм-тайму України, згідно з соціологічними даними компанії GFK-Ukraine. А 4 вересня в ефірі каналу відбулася прем’єра ще одного перспективного й багатообіцяючого серіалу, спільного проекту «1+1», російського «Першого каналу» і компанії «Стар Медіа» — «Сестри по крові». Для виробників даний проект став першим досвідом роботи в 100-серійному форматі, а ставлення до серіалу — як до першого і довгоочікуваного витвору. А головне, на думку генерального продюсера «Стар Медіа» Юрія Мінзянова, цей витвір — позитивний і вдячний.
— «Сестри по крові» — незвичайне кіно. Його відрізняє, передусім, заряд оптимізму. Практично всі телевізійні фільми сьогодні побудовані на крові та бандитських з’ясуваннях. Мені важко на душі від подібного телепродукту. Тому, гадаю, неправильно сьогодні знімати таке. Адже реальне життя і так, чесно кажучи, не дуже привабливе. Глядач, приходячи ввечері з роботи, хоче відпочити, розслабитися, а його знову «вантажать» якимись проблемами, життєвим безладом. «Сестри по крові» дуже різко відрізняються від серіалів такого плану.
— Так, ви говорили, що тут немає ні трупів, ні вбивств, а лише два невеликих замахи…
— Це наша принципова позиція. Можливо, хтось скаже, що в нашому серіалі все трохи утрируване, перебільшене, що так, мовляв, у житті не буває. Але ми свідомо йшли на це. «Сестри по крові» — трошки казка, але казка добра. За сюжетом, це, в принципі, парафраз до «Принца та злидаря» Марка Твена, коли багаті міняються місцями з бідними. Частково, це й «Пігмаліон» Бернарда Шоу, коли бідна дівчина з народу вибивається в люди. Це казка про багатих, які теж іноді плачуть.
— Але щоб хтось плакав, потрібні ті, хто змушує їх це робити? Потрібні негативні герої.
— Звичайно ж, є й традиційні лиходії. Наприклад, героїня Анжеліки Вольської — кримінальниця й аферистка Надія Косарєва. Але навіть вона, скоріше, така зла чарівниця Гінгема з «Чарівника Смарагдового міста». Наші лиходії скоріше просто невдахи, які заздрять тим, у кого все гаразд, все вийшло в житті, і тому вставляють їм палиці в колеса. До того ж вони — лиходії кіношні, які ніколи не підуть на відверте «мочилово».
— На сьогоднішній день навіть 100-серійний проект уже досить звичний формат для телеглядача. На що ви робили ставку, щоб серіал вийшов успішним?
— Ми довго думали, що ж потрібно для успіху серіалу. І дійшли висновку, що, передусім, необхідна захоплююча історія і відмінний кастинг. У цьому розумінні нам дуже поталанило: вдалося зібрати чудовий акторський ансамбль — це і московські, і київські актори. Я б хотів відзначити навіть більше київських акторів, адже москвичів ми часто бачимо в серіалах і знаємо їх величезний потенціал. Особисто мене приємно здивували київські актори, які стараються і, бачачи, як грають їх російські колеги, також намагаються вийти на такий же високий рівень. Так вийшло, що в нас знімається декілька родинних пар — Олена Коренєва та Андрій Ташков, Леся Самаєва та Андрій Самінін, Віктор Сарайкін та Ніна Ніжерадзе. Я дуже радий, що в нас погодилися працювати Олена Коренєва, Сергій Астахов, Ігор Письменний, Ліка Вольська. А касети із записами сцен Миколи Добриніна, по-моєму, потрібно показувати студентам театральних ВНЗ як навчальний посібник… Не менш принциповим для мене моментом залишається відкриття якогось нового обличчя. У цьому серіалі засвітиться перспективна московська акторка з театру Марка Розовського Єва Авеєва — виконавиця ролі Діани. Гадаю, за два-три роки вона точно стане яскравою, дуже помітною зіркою. Ще б я назвав Наташу Худякову та Максима Радугіна.
— Як ви визначаєте жанр «Сестер по крові», зараз же дуже популярні жанрові мікси?
— Я б сказав, що це жанр «драмеді» — драматичної комедії. Адже наш серіал — про життя, і в ньому, як і в житті, гумор переплітається з трагізмом, смішне перебуває поруч із драматичним, тому й виходить такий симбіоз. Сценарій написала Марина Медникова. Її заявка на 12 серій лежала в нас цілий рік, а потім раптом прийшло замовлення Першого каналу на хорошу історію на 100 серій. Тоді ми перечитали заявку і зрозуміли, що з цих 12 частин можна зробити чудові 100 серій. Пізніше нам вдалося зібрати унікальний колектив авторів діалогістів —це, в основному, молоді хлопці та дівчата, випускники Київського університету театру, кіно і телебачення. Медникова пише дуже ретельну розробку характеристик основних героїв і сюжетних ліній — так звані «біти», які потрапляють до рук діалогістів. Вже вони роблять із цього остаточний варіант: складають дуже яскраві, гуморні діалоги, які запам’ятовуються.
— У вашої компанії вже є досвід зйомок подібних довгограючих серіалів?
— Якби три роки тому мені сказали, що я займатимуся створенням таких ось 100-серійних «мильних опер» — я б подумав, що з мене знущаються. Але сьогодні це вже вимога часу. Є бажання глядачів — дивитися подібні історії, або, як їх називають у Латинській Америці — «теленовели». І в Росії, і в Україні виробників телероманів дуже мало. А канали й глядачі хочуть такий продукт.
— Які «мінуси» і «плюси» у виробництві 100-серійних проектів?
— Це страшенно важко знімати! Дуже складний технологічний процес. Зйомки повинні пройти чітко, без усякого збою. Сама технологія прийшла до нас із Заходу, але ми адаптуємо її під свої реалії. Наприклад, у нас більше натурних зйомок — у них 80% епізодів знімається в павільйонах. Ми знімаємо половину сцен на натурі, бо наш глядач більше звик до кінематографічного зображення. У нас завжди любили велике кіно. Та й «Сестри по крові» — це не серіал, а кінофільм, розтягнутий на 100 серій. У нас і кіношна побудова сюжету, і кінематографічний підхід у роботі з акторами. Все несхоже на звичну мильну оперу. Ми набиваємо багато шишок, адже по ходу вчимося й опановуємо це мистецтво — знімати довгі історії. Є й розчарування, і задоволення. І навіть адреналін у крові — адже різниця між прем’єрою в ефірі і серією на монтажному столі — 12 серій! Бачте, наскільки це ризиковане підприємство!
