Юрій був вигнаний з рідної Уфи в середині 80-х і, виступивши 1985 року на рок-фестивалі, приголомшив досвідчену пітерську тусовку своєю абсолютною несхожістю ні на кого.
Про що він співав тоді, граючи свій розгонистий, задушевний хард-рок? Як не дивно, про те ж, про що співає й зараз: про прикрощі російського життя, про війну, про любов, про смерть. Співав іноді філософськи, іноді - з сумом, частіше - сердито, але завжди гранично щиро.
Сьогодні на дворі 1997... Шевчук знову в Києві з програмою "Один із гітарою". Й те, що він майже не змінився, дає надію на непорушність у світі чогось, що необхідно кожному з нас.
Не змінилася і його публіка? 18-річних та 40-річних фанатів об'єднує деяка "посвята", бо рок-н-рол - музика первісно вільних людей, вільних незалежно від того, "який час на дворі", музика, яка, за твердженням Сергія Курьохіна, "завжди відрізнялася, попри її кострубатість, патологічною щирістю".
Яку музику співає сьогодні Шевчук? "Вона не годиться як товар, але й не піддається підробці, як витвір мистецтва" (Артем Троїцький).
- Юра, в одній з ваших пісень були слова "Я татарин на лицо, а с фамилией хохляцкой..." Ви відчуваєте в собі цю українську кров?
- Звичайно! Адже мій батько та дід були українцями. Наша сім'я жила в Україні, а у 20-ті роки була заслана в Сибір. Діда розстріляли в 37-му... А другий дід у мене татарин, по матері. Можливо, тому мені огидні всілякі національні перегинання.
- У програмі "Один із гітарою" є нові пісні. Це ті самі - "селянські", що ви привезли з Болдіно?
- З Болдіно?... Так. Тільки моє Болдіно називається село Лебедівка. Я тепер перевіряю кожне слово, кожний акорд. Це одна з причин того, чому мені хочеться поспівати зараз одному. Друге... Колись, коли нам не давали співати, не пускали на сцену, ми влаштовували такі "квартирняки", вечорниці, ви ж знаєте. Я виріс на цьому. Тому іноді хочеться попрацювати так - залишитися наодинці з глядачем. Ось Петро Мамонов зараз працює один і теж, до речі, живе в селі.
Залишитися наодинці з глядачем - це свого роду перевірка на вошивість. Це не кожний може собі дозволити. І потім, є ж різні пісні. Є романси, є речі для клавішних та багато іншого, що, скажімо, написано не у формі рок-н-ролу.
- Колись вами було написано "Революцію". Ви як і раніше з таким ентузіазмом ставитеся до цього поняття, а, головне, до того, що за цим стоїть?
- Якщо ви пам'ятаєте, то там йшлося про те, що "революция научила нас верить в несправедливость добра". Революція - це завжди велика кров і добре, якщо вона відбувається мирно. Не хотілося б ніякої громадянської війни - ні у нас, ні у вас. Краще битися зі злом мирними способами. Коли злом б'єшся зі злом, ти народжуєш зло. А ось коли ти б'єшся просто за добро... Здавалося б, яка різниця, а насправді між двома цими поняттями - провалля.
- А вам не здається, що результат завжди один: сам процес боротьби породжує це саме зло...
- Ні, мені так не здається. Василь Розанов писав про Пушкіна, що він давав усім тільки хороше. Й, головне, зауважте, що і червоним, і білим, і зеленим... І всі його любили. Він ніс світло і таким чином боровся зі злом. Я цієї думки дійшов тільки цього року...
- Добре, ось ви були в Чечні. Адже там люди по обидві сторони барикад вважали, що вони борються за праву справу.
- Не всі так вважали, я бачив хлопців, котрі загинули не зрозуміло за що. Їх просто кинули до цієї бойні політики. Я маю на увазі наших хлопчиків листопадового призову - сільські хлопці, вони взагалі-то й газет не читали. Їх просто "плюнули" туди - і все. Тут велика провина, і велика недоумкуватість наших політиків - пана Єльцина, Павла Грачова. Я вважаю, що великий і гріховний тягар на їхніх плечах за це. Звісно, були й з іншого боку гріхи... Проте в принципі є партія війни та деякі люди, які роблять на цьому гроші. Я цих людей ненавиджу. Дякувати Богові, що Лебедю вдалося все це зупинити і війна скінчилася. Адже рок-н-рол завжди за любов, за добро. Я боюся фанатиків, особливо політичних, тому що сенс їх життя - у знищенні.
- Є міф, що люди мистецтва мають триматися осторонь політики....
- А ми так і робимо. Проте я завжди точно розділяю два поняття - політик і громадянин. Коли Батьківщина в небезпеці - так, я громадянин. Але наша група не належить до жодної з партій, і ніякі політичні рухи ми не рекламуємо, не беремо участі в подібних акціях. Просто іноді ми, як громадяни, вважаємо за потрібне позначити свою громадянську позицію.
- Вас не дратує, що деякі журналісти стверджують, що ви співаєте попсу. Ви самі як визначаєте жанрову приналежність вашої творчості?
- Я насамперед співаю пісні. Я сьогодні цитував Хлєбнікова: "Когда умирают люди - они поют песни". Є пісні добрі - не від розуму зроблені, а від душі. Є тлумачний словник Даля, ви, звісно, його почитуєте, так само, як і я, - це взагалі моя найулюбленіша настільна книжка. Адже там є все - історія, мова, долі народу. Так ось там написано: слово "попсовати" - південноросійське слово, що значить перекрутити, споганити щось... Коли я прочитав це в Даля, я був у захваті від точності формулювання. Потрібна, мабуть, така музика. Це теж якийсь шар культури. До того ж треба під щось відпочивати, танцювати.
Ми ж складаємо, як мені здається, інші пісні. Ми замислюємося про життя, смерть, волю, війну. Ми намагаємось, не боюся цього слова, займатися мистецтвом, а не тим, чим займається попса. А для попсової людини головне - заробити гроші. Ми ж намагаємось виявити свій біль, свої відчуття, намагаючись при цьому не брехати.
- Є такі відомі рядки "времена не выбирают, в них живут и умирают". Вам подобається час, в який ви живете?
- Я дійсно його не обирав. Проте мені здається, я знайшов себе в цьому часі, точно визначив своє місце. І намагаюся боротися якимось чином зі злом, насамперед, можливо, в самому собі. Тому що зло, насправді, у нас самих. І, коли ти зло в собі переможеш, тобі вже буде простіше. Добре було б, якби про це пам'ятали деякі наші політики.
Для нас, для нашої групи дуже важливо немов відчувати в чому суть цього часу, грати свій рок-н-рол?
- ...Тобто Гребенщиков не мав рації, рок-н-рол не мертвий?
- А як пісня може бути мертвою? Ось джаз стільки ховали, а він живий.
- Я маю на увазі наш "есенгівський" рок, який докорінно відрізняється від року на Заході.
- Я б не став так безапеляційно стверджувати. Насправді багато спільного і в тенденціях, і у сприйнятті. Пісня належить усім і не треба кордонів. Чим більше якихось взаємних проникнень у культурах - тим ліпше. Я знаю, що в Україні зараз вирощують своїх зірок естради. При цьому дехто говорить: ви тут до нас їздите, тому в нас немає свого року, своєї естради. Однак це ж дурниця. На фестивалі, який відбувся в Пітері на початку червня, були команди з України, Білорусі, Чечні. І це чудово.
- А ви часто боїтеся виходити на сцену?
- Боюся? Ні. Нервуюся, звичайно. Скільки співатиму, стільки адреналін у кров надходитиме. Не нервується тільки мертвий.
- Як вам працювалося за кордоном, коли записували альбом "Любов"?
- Чудово. Це були такі курси підвищення кваліфікації. Адже в нас у Пітері своя студія, де ми пишемо багато рок-н-ролу та молодіжної музики. А в американців велика школа звукорежисури, ми в них не тільки записували альбом, але й навчалися.
- Чи змінилися з роками ваші погляди на якісь глобальні речі?
- Ні. І я цьому дуже радий. Відтоді, як я закінчив школу та сформувався як особистість у головному, я намагаюся зберігати якісь принципи. Ну, наприклад, гасити в собі злість.
- Питання про допінги в музикальному середовищі дуже актуальне...
- Коли ми працюємо, то взагалі не п'ємо. Це в нас залізне правило декілька років. А поза роботою... якщо людина не алкоголік, вона може собі трохи дозволити. А взагалі я вважаю, якщо людина п'є, то вона раб пшениці. Ще гірше, коли раб коки. Як можна? Адже людина - подоба Божа.
Бесіду вела Тетяна ЮР'ЄВА
