Якщо в російському «Залюдненому острові», знятому Федором Бондарчуком за однойменним романом братів Стругацьких, молодий землянин потрапляє на далеку планету Саракш, яка виглядає суцільним пеклом, то американська стрічка «День, коли Земля зупинилася» Скотта Дерріксона демонструє повністю протилежну ситуацію — інопланетянину, котрий прилетів на Землю, пекельним здається саме наше життя, що котиться до Апокаліпсису. Тема кінця світу сьогодні знов оволодіває головами людей завдяки обіцяній давнім календарем індіанців зміні епох 2012 року.
ПСУЄ ІМІДЖ І КАР’ЄРУ?
«День...», що розповідає про пришестя на Землю інопланетян, є римейком фільму Роберта Вайза, знятого 1951 року, коли інтерес до проблеми неземних цивілізацій охопив американців завдяки публічному обговоренню численних повідомлень про зустрічі з НЛО. З одного боку, в ЗМІ з’явилося багато подробиць про неопізнані літаючі об’єкти, які спостерігаються в різних регіонах світу, з іншого — ці розповіді спростовували і висміювали як фантазії, що межують із психозом, представники влади.
Сама сюжетна колізія фільму навряд чи спала б на думку сценаристові, якби не розповіді очевидців про зустрічі не лише з НЛО, але й з істотами неземного походження, які увінчалися знаменитою Розвельською катастрофою. У липні 1947 року в небі (штат Нью-Мехіко) було помічено сріблястий диск, уламки якого, як слід було передбачити, наступного ранку знайшли на ранчо за 75 миль на північний захід від Розвела. Прибулі на місце пригоди військові офіцери в умовах суворої секретності зібрали та відвезли рештки невідомого об’єкта. Знайдені металеві листи товщиною в аркуш паперу, змусили засумніватися в тому, що катастрофи зазнав ворожий радянський літак. Майор Джессі Марсел, котрий очолював операцію із зачистки місця пригоди, зізнався (його заява була записана на плівку), що знайдений об’єкт не може бути ні літаком, ні ракетою, ні аерозондом, як про це говорилося в офіційній заяві уряду. Більше того, військовим було наказано не лише прибрати всі сліди цього незвичайного випадку, а й приховати сам факт падіння НЛО. Та спроба засекретити катастрофу не вберегла Пентагон від витоку інформації. Її «родзинка» полягала в тому, що разом із рештками міжпланетного корабля військові відвезли й тіла загиблих гуманоїдів, про що встигли розповісти пресі або своїм рідним деякі офіцери, які брали участь в операції.
Про те, що справа з НЛО йде зовсім не так, як це намагалася представити американська влада, яка списувала всі повідомлення про зустрічі з інопланетянами на людську схильність до фантазій і навіть на психоз, свідчив уже сам факт створення в багатьох країнах урядових комісій із вивчення нового феномена. Зроблені радянськими вченими висновки, оприлюднені на організованій 1988 року Академією наук конференції, свідчили на користь існування неземних цивілізацій та їхнього вторгнення на Землю. Подібне публічне визнання НЛО навряд чи було б можливим, якби не сталася горезвісна перебудова з її розсекреченням багатьох державних таємниць. У США, наприклад, переважала офіційна політика замовчування інформації про зустрічі з прибульцями. Більше того, Пентагон, не зацікавлений у розголошенні всіх зібраних фактів і розповідей очевидців про інопланетні кораблі, всіляко дискредитував будь-яку спробу почати серйозну розмову на цю тему. Сама вона, попри свідчення на користь НЛО серйозних вчених і військових, що дослужилися до генеральських погонів, невдовзі була виведена за рамки наукових обговорень і віддана на обговорення домогосподаркам.
Тож більшість наших сучасників, стурбованих кар’єрою, а також іміджем серйозних людей, до ідеї життя на інших планетах і НЛО ставиться з іронією. Воно і зрозуміло. Краще зайвий раз посміятися над чужою вірою в існування неземних цивілізацій (ця віра, як і віра в Бога, скептикам здається результатом відсутності критичного розуму), ніж прославитися простаком, лохом, ба навіть психом. Та й до тих предметів, що виходять за межі їхніх особистих егоїстичних інтересів, сучасним людям байдуже. Чим більш матеріалістична свідомість людини, тим більше зіщулюється вона до тваринного стану, повністю зосереджуючись на отриманні матеріальних благ і примітивних задоволень.
КАЗКА — БАЙКА, ТА В НІЙ — НАТЯК
На питання, чому уряди різних країн світу не оприлюднюють тисячі свідчень про НЛО, можна відповісти по-різному. Вичерпну, на наш погляд, відповідь на нього в інтерв’ю авторові цих рядків дав американський учений, археолог Майкл Кремо, автор чудової книги «Деволюція людини», в якій приділяється увага й феномену НЛО. Вчений вважає, що уряди супердержав не в змозі відкрито визнати існування контактуючих із нами цивілізацій, що багато в чому перевершують нас у своєму розвитку, в тому числі й науково-технічному, з кількох причин. По-перше, визнати невловимі НЛО — означає погодитися зі своєю слабкістю, з тим, що є сила, здатна контролювати дії влади, яка переконує народи у своїй необмеженій могутності. По-друге, правда про прибульців, на думку Кремо, підриває гіпотезу про походження людини від мавпи, що переважає в сучасній науці. Віра в теорію Дарвіна, яка не має серйозних наукових обгрунтувань і дозволяє людям поставити в центр світобудови себе, а не Бога, є виправданням усього того свавілля, яке людство творить уже не одне століття щодо до природи.
Власне, стрічка «День, коли Земля зупинилася», в якій інопланетянин, що прибув на Землю, Клаату (Кіану Рівз) має намір перетворити людство на пил заради порятунку планети, і є наївною спробою присоромити людей, нагадати їм про відплату за руйнування свого космічного Дому. Проте публіка авторам фільму не вірить, сприймаючи його події як казку, що не має жодного відношення до реальності. І справа тут не лише в нашій безтурботності, в тупій байдужості до долі світу і планети. «День...», зроблений за голівудськими лекалами, зрештою, глядача вводить в оману. І не в тій частині, де йдеться про світляні кулі, які прилетіли на Землю, в які, мов до ковчега, входять усі земні тварини, щоб після знищення людей повернутися на оновлену Землю. Хоча, до речі, вчені давно звернули увагу на те, що багато подій голівудських блокбастерів відбувається всупереч законам природи і не витримують жодної серйозної критики. Супергерої в них виживають під ударами, які могли б убити і слона, астероїди, які падають на Землю, з легкістю знищуються ракетами, що, якщо звернутися до формул, суперечить законам фізики тощо. Але якщо свавілля, яке допускається сценаристами та режисерами у сфері точних наук, зауважують фахівці, що дотримуються репутації своїх наукових дисциплін, то у сфері гуманітарній кіношні вільності відстежуються не так прискіпливо.
Головний обман, що міститься у фільмі, стосується саме його філософії. Помилковою тут є сама ідея про виправлення людства в небезпечних, межових ситуаціях. Скільки цих межових ситуацій уже було в історії світу, скільки жахливих воєн, які знищили десятки мільйонів осіб, спустошило планету, а віз нашого справжнього, а не декларативного покаяння, досі так і не зрушив із місця. Та й сама сьогоднішня ситуація з екологією є межовою, але політики (наприклад, американські або німецькі) заявляють, що інтереси їхньої національної економіки стоять вище за інтереси порятунку планети від катастрофи. У середині минулого століття, коли знімалася перша версія сюжету про відвідання Землі інопланетним кораблем із метою очищення її від людства, що знищує все живе, тема катастрофи ще не була такою зловісно актуальною, якою вона стала сьогодні. До воєн, до реальної після Хіросіми та Нагасакі загрози атомного конфлікту тепер додалася й загроза екологічної катастрофи. Та доки нами керує егоїзм, особистий або національний, ніякого покаяння і виправлення від людства чекати не варто.
Утім, було б несправедливим не сказати, що є у фільмі маленький натяк на правду. Прибулець зупиняє запущену програму знищення людства, коли бачить вияв людської любові. Нехай, знову ж, по-голівудськи штучної, сентиментальної. Але сама ідея, що кожну людину й людство здатна врятувати тільки любов, яка виявляється в жертві, у служінні іншим, безсумнівно, істинна. Тож якою б наївною казкою не здався б нам «День...», у фільмі все ж є вірне послання.
У своєму очікуванні кінця світу — скільки вже апокаліпсичних дат називалося — людство, точніше, найбільш сумлінні його представники, сьогодні нагадує дитину, яка набешкетувала й чекає покарання за зроблений вчинок. Ми, звісно, можемо сміятися над простодушними голівудськими сценаріями й рецептами порятунку людства. Та якщо людям навіть не до сміху в умовах фінансової всесвітньої катастрофи (мільйонери, втрачаючи частину заощаджень, накладають на себе руки!), яка є результатом все того ж людського егоїзму, все тієї ж пожадливості, то що з нами буде, коли прийде реальна загроза не просто нашому благополуччю, але й самому життю? Її конкретне джерело — чи то інопланетяни, потоп, смерч, війна, чи інший катаклізм — цієї миті нас цікавитиме найменше. Єдиним питанням, яке істерично верещатиме у свідомості в мить загрози нашому життю, буде «за що?!». Відповідь на нього, будемо чесними, є навіть у наївному голівудському фільмі.
