Кияни почули унікальний твір XVIII ст. — оперу Галуппі «Король-пастух».
Після прем'єри при дворі Катерини II ця опера вважалася загубленою. Про її існування історики знали лише із лібрето, що зберігалося в одній з петербурзьких бібліотек (його написав для Галуппі відомий лібретист XVIII ст. Метастазіо). Та зовсім нещодавно в Італії були знайдені великі фрагменти «Короля-пастуха». На прохання італійської сторони подальшими пошуками та реставрацією загубленої музики Галуппі зайнявся московський ансамбль «Академія старовинної музики», яким керує Тетяна Гринденко.
«Академія» виникла саме в ті роки, коли Тетяна Гринденко була оголошена невиїзною й заробляла собі на життя тим, що співала в церковному хорі. Створений нею ансамбль став спеціалізуватися на виконанні старовинної музики та сучасних творів, чи знаходячи між минулим і нинішнім часом чимало спільних точок. Старовинні рукописи відкривали світ, у якому особистість композитора корилася канонові. І в той же час у музиці не було байдужості чи формального ставлення до творчості. Відомий випадок, коли один італієць вистрибнув із вікна, почувши блискучу гру свого колеги. Він не міг пережити своєї професійної поразки.
У наш час (на жаль чи на щастя) таких випадків не трапляється. Виконавці «схибнуті» на романтичній музиці, яка дозволяє «сяяти» й викликає потоки сліз у сентиментальних слухачів. Сьогодні для музикантів єдиним аргументом за інструментом стає «я так відчуваю» або «мені так хочеться». Через таке ставлення ідеї композитора не те що не долинають до слухача, а просто-таки руйнуються. Адже в музиці недостатньо вміти читати ноти й добре грати. Як переконана Тетяна Гринденко, музикантові має бути пританманне насамперед знання й розуміння тих художніх поглядів, якими керувався автор. Вона вважає, що в мистецтві є закон справжності, не рахуватися з яким не можна. Домагаючись автентичності звучання старовинної музики, «академісти», по суті, стверджують новий тип виконавства, який далекий від уседозволеності та свавілля в інтерпретаціях. Їхня манера гри жива й сповнена барв, як розчищені від пилу часу ікони. Сьогодні майстерність «Академії старовинної музики» добре відома за рубежем. Саме тому ансамблеві були довірені для реставрації музичні архіви італійських міст Чевідале й Пізи.
Відновлений «Король-пастух» також уперше прозвучав у Італії. Друга постановка відбулася минулого тижня в Москві й була названа пресою найкращою прем'єрою цього сезону.
У Києві відбулося третє виконання опери після її реставрації. На жаль, публіки в залі було небагато, позначився брак реклами. Схоже, сьогодні люди перестали слухати радіостанцію «Свобода», інакше їхній інтерес до імені Галуппі був би значно більшим. У радіоциклі «Неаполь у Петербурзі» на адресу Галуппі прозвучало чимало схвальних слів.
Італійця Бальтазара Галуппі на прізвисько Буранелло запросила в Росію Катерина II. Сьогодні важко сказати, чому такий винахідливий і елегантний композитор зважився поїхати в цю «дрімучу» й «нецивілізовану» за європейськими мірками країну. На той час Галуппі купався в променях артистичної слави, був модним автором численних опер, директором венеціанської консерваторії, капельмейстером собору св. Марка. У Петербурзі про Галуппі знали ще при Єлизаветі. 1758 року тут із успіхом ішла найвідоміша його опера «Сільський філософ».
У російській столиці Галуппі влаштували урочисту зустріч, про його приїзд навіть написали в «Санкт-Петербургских ведомостях» (факт винятковий для музиканта). Обов'язки композитора при дворі Катерини полягали у створенні опер та придворної музики, у музикуванні на придворних вечорах імператриці та в заняттях із музикантами Придворної співочої капели й оркестру.
Галуппі був першим із музикантів високого рангу, запрошених до Росії. При ньому придворний оркестр нарешті досяг рівня «солідного ансамблю». До речі, займаючись зі співаками, Галуппі вчив і Дмитра Бортнянського, й особисто настояв на тому, аби талановитого юнака відправили до Італії вдосконалити свою майстерність.
Італійця високо цінували при дворі. Один із відвідувачів імператорських музичних вечорів писав у своїх нотатках, що музика Галуппі надзвичайно гарна, величезна і приємна, і якщо старанно вслухаєшся, то серце захоплюється. «Її величність надзвичайно нею була задоволена. Дозволила собі наказати три рази грати da capo» (тобто з повтореннями).
Однак прихильність двору до Галуппі не була тривалою. Імператриця неодноразово нагороджувала Галуппі протягом його служби: обдарувала його червоним оксамитовим кафтаном, розшитим золотом і підшитим соболями, соболиними шапкою та муфтою. Після представлення його опери «Дідона», що йшла в Петербурзі з величезним успіхом, Катерина послала маестро золоту, прикрашену діамантами, табакерку з тисячею червінців, наказавши передати, що цей дарунок йому заповідала Дідона. У словах імператриці ховався алегоричний зміст — натяк на розлуку...
Музика Галуппі у виконанні ансамблю Тетяни Гринденко несподівано виявила спорідненість катерининської епохи й нашого часу. Як людина темпераментна, Галуппі у сварках із оркестром став своєрідним історичним «знаменням» нинішніх московських і київських конфліктів оркестрантів із диригентами, які намагаються вивести свій оркестр на хоч який-небудь професійний рівень. А ще, життя Галуппі нагадало ще раз про те, по-суті, принизливе становище «придворних» музикантів, котрі приїжджають до нас на запрошення високопосадових осіб. Адже право оцінювати їхнє мистецтво тут купують за великі гроші, а після концертів, на жаль, ніхто не поспішає домовитися з ними про майстеркласи для молодих Бортнянських.
