У Російському центрі науки та культури відбувся вечір пам’яті, присвячений 150-річчю від дня народження відомого композитора, педагога, диригента й музично-громадського діяча Михайла Іпполітова-Іванова.
Цей концерт пройшов у рамках «Грудневих музичних вечорів», організованих директором культурних і освітніх програм Російського центру науки та культури Людмилою Чижевою, а також авторського проекту мистецтвознавця Лесі Олійник «Забуті сторінки слов’янської музики».
Головними дійовими особами вечора були музиканти, які прагнуть відкрити невідомі або забуті сторінки музичної культури. Це педагоги та студенти Національної музичної академії імені П.Чайковського. Серед них — лауреати міжнародних конкурсів Ніна Сиваченко (скрипка), Олег Безбородько (фортепіано), Ірина Даценко (сопрано), Ольга Дмитренко (фортепіано), Олександр Павлов (альт), Юлія Білоусова (віолончель). Саме вони знайшли ноти, видані Юрґенсоном у Петербурзі та Москві ще наприкінці XIX ст., завдяки їм уперше в Україні прозвучали Фортепіанний квартет, романси на вірші В.Соловйова, соната для скрипки та фортепіано й інші камерно-вокальні твори композитора. На концерті відкрилася також одна зі сторінок його духовної музики, невиданої та невідомої за радянських часів: прозвучали п’ять Псалмів царя Давида, написані Іпполітовим-Івановим у пісенно-романсовому жанрі.
Композитор жив і творив у двох різних історичних епохах: адже до Жовтневої революції він прийшов у віці 58 років визнаним і авторитетним майстром. До останніх днів життя, котре обірвалося 1935 року, Михайло Михайлович віддавав свій талант, досвід, енергію розвитку радянської музичної культури. Твір композитора «Гімн праці» може слугувати епіграфом до його власного життя та діяльності.
Іпполітов-Іванов став першим радянським ректором, очоливши 1918 року Московську консерваторію, професором і директором якої був із 1905 року. Серед його учнів — С. Василенко, К. Ігумнов, Л. Ніколаєв, А. Гольденвейзер, Р. Глісер, який став першим ректором Київської консерваторії та створював українську композиторську школу XX ст. Іпполітов-Іванов керував також оркестром Большого театру, Російським хоровим товариством, Всеросійським товариством письменників і композиторів. Він став на чолі потужного руху самодіяльного мистецтва, музичного виховання у загальноосвітніх школах, редагував масове видання «Музика для всіх», усіляко сприяв розвитку радіомовлення та звукового кіно. Одним із перших Іпполітов-Іванов почав створювати музику на радянську тематику, насамперед пісні.
У творчому доробку композитора є десятки творів, написаних на грузинські, узбецькі, карельські, казахські, вірменські, киргизькі, туркменські, азербайджанські мелодії. Понад десять років Іпполітов-Іванов віддав музичній культурі Грузії. Він очолив у Тифлісі відділення Російського музичного товариства, створив першу в Грузії музичну школу, на основі якої була організована консерваторія, ректором якої Іпполітов-Іванов став 1924 року.
Концерт завершила дивовижна музична картинка «Вечір у Грузії», огорнута світлим ностальгічним настроєм. Писав її композитор в останній місяць свого життя, згадуючи щасливі роки молодості. Музика, що прозвучала того вечора, підкорила слухачів своєю щирістю, мелодизмом, світлими образами та ясністю мислення. Вона ніби підтверджувала слова композитора: «Музики без серця я не розумію», «Музика має бути щирішою і простішою». А ще Іпполітов-Іванов якось зауважив: «Час — показник цінності композиторського внеску». Можливо, настав час показати цінність його надзвичайної музики. Принаймні слухачі висловлювали вдячність і бажання слухати твори Іпполітова-Іванова у нових концертах.
