Це креативне дітище Івана Козленка з командою міцніє рік у рік, тому що в геометричній прогресії зростає кількість його відданих шанувальників. По-перше, ми не дуже розбалувані цікавим, якісним і захопливо-повчальним кіно. (Мається на увазі, що не лише шанувальникам гарного кінематографу фестиваль у радість, а й молодому поколінню кінематографістів водночас є чого повчитися). По-друге, добір музичного супроводу до фільмів не лише своєрідний за формою, цікавий за змістом, а й імена музичних колективів і музикантів-виконавців можуть зробити честь будь-якому серйозному музичному форумові.
Ідеолог фестивалю Іван Козленко, сьогодні вже як заступник Генерального директора Фонду Довженка, працює над пошуком і реставрацією старого кіно. Чимала частина цієї роботи присвячена українському кіно, після перегляду якого ми, глядачі, по-новому відкриваємо для себе можливості національної кінокультури і місце українського кіно у світовому контексті. Адже не лише кияни вже давно звикли до постійних акцій «Коло Дзиги», а й саме ці програми з відновлення і нового звучання нашого кіно з успіхом презентують кіноцивілізованість України на найбільших і найпрестижніших міжнародних форумах.
Програму «Німих ночей» було складено різноманітно й різножанрово.
Захопливий детектив зі смачним показом життя одеської богеми 1925 року зняв Петро Чардинін на студії ВУФКУ (Україна), за вельми популярним тоді романом Миколи Борисова «Укразія». Попри те, що стрічка мала неабиякий успіх далеко за межами рідної країни, у неї досить сумна доля. Якщо 1925 року фільм представляв нашу країну на Міжнародній виставці сучасних декоративних і промислових мистецтв у Парижі, то 1938 велика його частина, а головне, нова редакція, були знищені, оскільки автор літературного першоджерела був оголошений ворогом народу. З 209 хвилин режисерської версії збереглося 67. Саме вони стали основою реконструкції фільму, зробленої максимально близько до змісту роману. Саундтрек спеціально для нього створили польські музиканти Марчин Стечковський, Давид Левандовський, Марчин Ядах, Ян Кеджинський, Пьотр Цибуля, Маріуш Годжіна і Конрад Завадський.
Одним із перших, цілком успішних еротичних дослідів, є фільм чеського режисера Густава Махати «Крейцерова соната», знятий за однойменною повістю Льва Толстого. Слід зазначити, що в еротиці Махати геть зовсім немає непристойності, так само як і святенництва, чим особливо просякнутий саме цей твір графа Толстого. Композитор, чудовий перкусіоніст і лідер кількох музичних гуртів Павел Файт створив для цього відеоряду вельми цікавий і адекватний супровід.
Найбільшим відкриттям і кінопотрясінням для мене став фільм Миколи Шпиковського «Хліб». Цей надзвичайно талановитий режисер, у творчому архіві якого лише дві стрічки — «Шкурник» і «Хліб», — якби не був витіснений з кінематографу і майже забутий, цілком, на мій погляд, міг повести розвиток українського кіно абсолютно іншим, вельми творчо продуктивним шляхом. Можливо, це й відбудеться завдяки другому народженню його стрічок, настільки успішно здійсненому Фондом Довженка. На окремий уклін заслуговує інструментальне тріо з Білорусії PORT MONE, у складі Олексія Ворсоби, Сергія Кравченка та Олексія Ванчука. Їх медитативний екзерсис, базований на міксі академізму й експериментального фольку, безумовний успіх у поєднанні з фільмом Миколи Шпиковського.
Німецький фільм знаменитого Фрідріха Мурнау «Остання людина», віднятий 1924 року, — дуже точна за стилістикою й емоціям європейська варіація на тему гоголівської «Шинелі», з чудовими акторами. У стрічці багато спецефектів, які можуть зробити честь і сучасному кіно, а якщо врахувати інструменти, які мав у своєму розпорядженні Мурнау, то це просто буря овацій першовідкривачеві. Дует москвичів Сергія Летова і Володимира Голоухова був гранично тактовним у своєму музичному супроводі і дуже надихнув самим фільмом. Слід зазначити, що, коли під час демонстрації фільму несподівано наскочила злива, показ не переривався на жодну хвилину. Над музикантами відкрили дві наявні парасольки, а публіка не ворухнулася. Ну, за поодиноким винятком надто боязких. Велика сила мистецтва!
Аби зрозуміти, звідки ростуть ноги у більшості гегів і акторських прийомів у фільмах пана Александрова, досить переглянути фільм Кіенга Відора «Патсі», 1928 року. Ця комедія на тлі сюжету про чергову Попелюшку навіть зачіску подарувала Любові Орловій. Ось що означає робити кіно вже «надивленим». Такі прикладів в історії кіно чимало. Але цілковитою насолодою були чудові джазові імпровізації незрівнянного Юрія Кузнецова.1
«Німі ночі» наступного року, вірю, відсвяткують свій перший міні-ювілей — 5 років. Сподіватимемося, що його, як і раніше, активно підтримуватимуть Державне агентство з питань кінематографії України і Фонд Ріната Ахметова «Розвиток України». До такого фестивалю не соромно приєднатися найвибагливішому спонсорові. Адже команда у складі виконавчого директора Катерини Мальцевої, адміністраивного директора Катерини Козленко, арт-директора В’ячеслава Касима і чудового звукорежисера Андрія Січковського до якісної і дуже творчої роботи готова.
