На тлі німецького книжкового буяння, українські видавці виглядали більш ніж скромно. Переходячи від львівського стенду до київського, від харківського до запорізького чи донецького, я дедалі більше переконувалася в істинності тези з Талмуда: «Ви кажете: час минає. Йолопи — це ви минаєте», бо цьогорічний форум, незважаючи на довший реєстр його учасників, не представив належної кількості ані добротних видань, ані нових імен. Відвідувач бачив інше: книжки, які в основній своїй масі видані рік-два тому, часто в стилі однотипних масових видань, які неначе ігнорують усі поліграфічні досягнення за останні 20 років.
На форумі не раз і не двічі прозвучали обурення Законом про видавничу діяльність в Україні та пропозиції його якось — навіть не вдосконалити — позбутись. За коментарем я звернулася до голови Асоціації українських книговидавців та розповсюджувачів книжок Олександра Афоніна.
— Річ у тім, що цей закон — мертвий, він нічого книговидавничій справі не додає, навпаки, створює перепони, яких і так чимало у наших видавців. Цей закон, приміром, створює нішу для корупції, запроваджуючи систему спеціальної реєстрації видавництв, так звану реєстраційну палату. Вимоги реєстрації такі, що видавець, власне, має писати на себе досьє і змушений ще й платити чималі гроші. Коли чи в статуті, чи в планах виникають якісь зміни, знову треба про них заявляти і знову платити гроші. Крім того, в законі є статті 18 і 25, які вказують, що в Україні заборонено існування видавництв та книготорговельних підприємств, у статутному фонді яких понад 30 відсотків становлять зарубіжні інвестиції. Чому? На це запитання мені не відповіли ні в Міністерстві фінансів, ні в Міністерстві інформації, ні в Кабінеті Міністрів, ні у Верховній Раді. Ми часто у багатьох сферах безпідставно наслідуємо Росію. Але в цьому питанні не гріх було б і взяти приклад з північного сусіда, який завдяки зваженій податковій політиці, досяг справжнього видавничого ренесансу.
Щодо підсумків цього форуму, то тільки заради ліквідації інформаційного вакууму варто було провести таку акцію. Адже книготорговельні організації саме тут отримують широку інформацію про те, що видається в Україні, і укладають з видавництвами угоди про реалізацію випущених ними книжок. До того ж, стала руба потреба переглянути український закон про книговидання. Тож на початку грудня в Києві відбудеться міжнародний семінар, на який будуть запрошені президент Асоціації видавців, представники Ради Європи, Європейського Союзу й ті люди, які в нашій державі відповідають за гуманітарну політику в Україні. Семінар стане реальною спробою відповісти на запитання: «Який закон про видавничу справу нам потрібен?».
№177 17.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
