Юрій ЮРЧЕНКО, студент Української академії мистецтв
Часто доводиться малювати не те, що хочеться, а те, що, можливо, купить заможний бізнесмен чи іноземець. Переконаний: під цими словами підпишуться сьогодні багато студентів Української академії мистецтв.
А не так давно студент міг тижнями не виходити з майстерні тодішнього інституту - стипендії вистачало й на обіди в тутешній їдальні, й на художні матеріали - фарби, пензлі, папір привозили просто в інститут.
Маючи багаторічні традиції класичної школи, культивуючи навички майстерності та професіоналізму, Академія - цей головний український вуз, який випускає молодих художників, не має змоги забезпечити їхню подальшу творчу діяльність. Ось уже кілька років випускники отримують вільні дипломи. Усе твоє майбутнє тепер залежить тільки від тебе. Поняття державного замовлення зникло з ужитку митців, принаймні, ця можливість не для молодих. Що ж залишається? Так, заможний покупець. Але він купить твою роботу тільки тоді, коли вона відповідає його запитам. А запити переважно не виходять за рамки різноманітної еротики, "класики" під Шишкіна чи Айвазовського, національного кічу. І заповнюють Андріївський численні "солодко" виписані натюрморти, краєвиди Києва, строката гра невизначених форм - а раптом, продасться?
Тим часом, стелажі майстерень в Академії заставлено ескізами, розробками, готовими працями. Стосовно молодих скульпторів, то це переважно - лише ескізи. Дозволити собі відливати з бронзи чи рубати на камені сьогодні може далеко не кожен. Лише відливання середньої за розміром роботи обходиться художнику в 90 - 100 доларів. Плюс камінь для підставки. Трішки легше вирізати скульптуру з дерева - проблем з матеріалом поки що нібито менше.
Та нарешті робота готова - і постає інше питання: де виставитися? Здавалося б, виставкових залів і галерей у Києві не бракує, постійно відкриваються нові. Тобто можливостей багато. Але за розміщення виставки в галереї митець повинен платити. Тижнева виставка в середньому коштує 100 доларів, або - це трапляється не так часто - одна-дві праці, за вибором галерей, залишаються в подарунок. Винятком є республіканські виставки, які двічі на рік проходять у Будинку художників. Отже шансів виставитися небагато.
До речі, як і майстерню отримати. Ідеальна ситуація - ти син художника, а в батька є майстерня. Але й у багатьох "батьків" це питання не вирішено. Річ у тому, що приміщення майстерень митцям не належать, - це державна чи комунальна власність. Тобто, юридично ти не захищений. Однієї чудової миті твоя майстерня може стати власністю інших. Кілька років тому таке сталося зі скульптором Олексієм Редьком - не допомогло навіть звернення до суду. Щось на кшталт цього повторилось і з викладачем Академії Василем Магалясом.
Захищати художника може Спілка. Але потрапити туди молодим вельми проблематично - потрібна участь у не менш як восьми республіканських виставках. Залишається молодіжне об'єднання. Але Спілка для молодих ледве зводить кінці з кінцями: головне питання - фінансування - вирішується вельми важко. Проте голова об'єднання Іван Пилипенко і його заступник Сергій Брильов роблять усе можливе. Цього року об'єднання провело в Києві три виставки - дві в галереї СХУ на Червоноармійській, третю - в галереї "36" на Андріївському. Але поки що діяльність молодіжної Спілки тримається на кількох ентузіастах...
Підсумки? Мимоволі пригадується завершення свята Києва на Андріївському: спорожнілі тротуари, обличчя художників, котрі запаковують непродані роботи. Так, сьогодні вони нікого не зацікавили. Вже вкотре подумалося про зарубіжжя, де звісно, тебе не чекають, і не лише тебе... Краще тут вийшло б. Але - як?
