Минулої осені газета «День» (№207 від 14.11.2009) писала про непросту долю Музею-садиби Олеся Гончара в селі Суха на Полтавщині. Родичі та односельчани видатного письменника, які зберегли його «родове гніздо», ставили питання про створення літературної частини музею. За останні роки музей-садиба в Сухій стала місцем паломництва численних гостей з усієї України, близького й далекого зарубіжжя. Музейні фонди, в тому числі книги з дарчими написами відомих письменників і поетів, подарунки та цінні експонати давно не вміщуються в старій хатині. Директор музею-садиби, племінниця Олеся Гончара — Тетяна Бондаревська тривалий час домагається передачі покинутої будівлі дитсадка-школи під літературну частину музею. Тут, за її задумом, можуть розміститися невелика книгозбірня і музейна експозиція, кінозал та аудиторія для проведення конференцій. Облаштуванням літературної частини повинен був зайнятися благодійний фонд, реєстрацію якого розпочала директор музею. Затримка полягала в тому, що на ремонт будівлі не вистачало коштів, а місцева влада та грошові люди до культурного проекту цікавості не виявляли.
Щоправда, як з’ясувалося, до пори до часу. Днями в редакцію «Дня» знову зателефонувала Т. Бондаревська. «Родина колишнього глави районної адміністрації, — повідомила вона, вирішила обладнати в приміщенні дитсадка-школи центр відпочинку з баром і більярдом. А оскільки зв’язки та засоби є, то всередині вже кипить робота — ламають стіни. Найбільш образливим є те, що поки я ходила інстанціями, оформляла папери й випрошувала гроші, заповзятливі люди поклали око на будівлю, яку ми почали впорядковувати. Нас обійшли, незважаючи на те, що була згода не лише сухівчан, але й депутатів сільради».
Голова Кіровської сільради, на території якої знаходиться Суха, Павло Каблучко зміни планів не приховує. «Дійсно, говорить він, ще минулого року до нас звернулася Т. Бондаревська з проханням передати безгосподарну будівлю Благодійному фонду ім. Олеся Гончара. Колись вона належала колгоспові, потім її закинули й розорили. Сільрада розглянула це питання й вирішила прийняти будівлю на баланс. Тому ми дозволили директорові музею оформити техпаспорт і свідоцтво про право на власність, чим вона й займалася. Але, як з’ясувалося, згідно із законом ми не можемо безкоштовно віддати цю будівлю благодійному фондові. Ми можемо лише здати в оренду чи продати. Проте сама будівля потребує ремонту. Відремонтувати будівлю взявся колишній голова колгоспу і колишній глава адміністрації. Наскільки я знаю, він переговорив із односельчанами й зробить там щось на зразок клубу. Окрім того, в приміщенні відкриють залу для ритуальних послуг, якої в селі немає». П. Каблучко говорить, що питання про долю будівлі колишнього дитсадка-школи ще обговорять на засіданні сільради. При цьому кошти, витрачені на оформлення документів, за його обіцянками, директорові музею повернуть. «За нинішніх кризових умов, — поскаржився голова, нам сильно «порізали» бюджет. А потрібно утримувати три клуби, два садки, чотири ФАПи». Одним словом, виходить, що наразі — не до музею. Чуючи подібні пояснення, Т. Бондаревська лише гірко всміхається: «Дивно, говорить вона. — Будівля стояла безгосподарною багато років, але нікому до неї не було діла. До того ж, у Сухій вже є клуб, який теж перебуває в занедбаному стані. Гадаю, що місцевій владі просто хочеться показати, «хто в домі господар».
