Один колись модний естрадний композитор вигадав "теорію хвиль", згідно з якою популярність часом то накочується на естрадних артистів, то спадає, немов морський прибій. Теорія ця, певна річ, висмоктана з пальця, що підтверджує дослідний метод автора: спочатку він сформулював тезу, а потім силкувався підібрати приклади, які її підтверджують. Таких виявилося не багато, та й то серед них - Софія Ротару, чия слава стабільна, як стрімчак, а якщо й хвилеподібна, то лише в тому значенні, що неухильно зростає. Як виникла разом з популярністю пісні Євгена Доги "Моє біле місто" у виконанні співачки, яка тоді починала, так і тримається ось уже понад 26 років.
Пісні Софії Ротару були й залишаються знаменнями всіх соціально-політичних віх. За радянську добу це були "Я, ти, він, вона!", "Мій край", "Темп", "Дамо земну кулю дітям" й інші пісенні плакати, що переконують наш ошуканий хибною ідеологією народ, що він дійсно є деякою "новою історичною спільнотою людей". Горезвісна "дружба народів" проявлялася, мабуть, найяскравіше в тому, що підхоплені з вуст співачки українські "Червона рута" й інші пісні Володимира Івасюка, молдавські "Романтике" й "Меланхолія" співали в усіх усюдах тодішнього СРСР люди різних національностей. У часи, що прийшли йому на зміну, Співдружності Незалежних... злиденних і знедолених людей, з одного боку, й "нових" росіян, українців, молдаван, вірмен, азербайджанців тощо, які злочинно розбагатіли, з другого, вони, ці соціально чужі одна одній групи населення, з дивовижною одностайністю нині задовольняють нібито зрослі культурні потреби "Хуто-хуторянкою" і "Синіми сутінками дня" вже з нового репертуару знову незамінної Софії Михайлівні. Та, хоча тепер їй іноді прикро через деякі пісні її колишніх концертних програм, власне їй і соромиться нема чого: скажімо, "Жовтень" після Софії Ротару не погребувала заспівати Міррей Матьє, яку навряд чи підозрюватимеш у прихильності до революційних ідей марксизму-ленінізму й яка просто підтвердила художню повноцінність опусу Давида Тухманова, який, проте, виїхав на завше за межі багато разів оспіваної ним Батьківщини. Словом, це саме йому належить влучне спостереження: "Роки, проведені на сцені, професіоналізм, досвід часто приносять славу, успіх, але не завжди любов. А от Софія Ротару її завоювала".
А втім, усенародна улюблениця, яка своєю творчістю вславила Україну, гірко зазначає: "Щось сталося стосовно мене в Україні останніми роками. Таке враження, що створили якийсь оргкомітет або спеціальну команду, якій дали завдання: усунути Ротару, зробити так, щоб цієї співачки не було, навіть ім'я стерти". Як людина часом запальна, але чутлива й уразлива, пані Софія не може так вже безнадійно помилятися. Справді, її двічі висували на здобуття Державної премії України імені Т.Г. Шевченка, але нагороди цієї вона так і не дістала, тоді як шевченківськими лауреатами нерідко ставали люди, чиє мистецтво, ніде правди діти, в розвиток української культури внесло так само багато, як, скажімо, "Мала Земля" Л. Брежнєва - у вітчизняну белетристику.
Напередодні ювілею Софії Ротару сторінки багатьох газет зарясніли архівними й сучасними знімками, які зафіксували її поряд з видатними особами свого часу, включаючи й президентів держав. Багато хто з тих "видатних" вже зійшли з політичних та інших арен, яких навіть забули, а Софія Ротару продовжує залишатися дійсно видатною особистістю. Через провидіння Боже, воістину зіркове обдарування.
Про її неабиякий талант тут говорити, мабуть, зайве. Він незаперечний. Проте, деякі критики іноді насмілюються натякати співачці на банальність текстів і мелодій окремих її пісень. Між тим, брак смаку професіональній виконавиці, яка дістала академічну освіту в консерваторії, закинути важко. В чому ж річ? Відповідь проста: виконує вона те, що бажають слухати й із задоволенням слухають, як раніше висловлювалися, широкі народні маси. Лише в трактуванні Софії Ротару здавалося б, такі невигадливі пісеньки гатунку "Лаванди", "Місяця-місяця", або "Метелик", чарівним чином втрачають дещо вульгарний тон "ресторанності", який властивий їм.
На початку вокальної кар'єри Софія Ротару дуже проникливо виконувала старовинні романси й художні якості її інтерпретацій визнавала навіть незабутня Сиді Таль. Залишається сподіватися, що наш незалежний народ колись духовно зросте й до таких творів, а пані Софії з огляду на це зичимо дожити до цих часів здоровою й у такій же чудовій творчій формі, в якій вона перебуває нині.
