Лише п’ять років тому студентом четвертого курсу консерваторії (клас Геннадія Кабки) він прийшов до стажерської групи театру, та цього часу вистачило, щoб перетворитися на брендового виконавця тенорових партій в Україні та за її межами.
Голос надзвичайної краси, чистоти, теплоти і тембрового багатства, непереборна харизма, стримано-пристрасний артистизм, а головне, абсолютна відданість своїй справі — ось найважливіші складові блискавичного успіху й популярності цього молодого співака як серед поціновувачів, так і професіоналів, які оцінили талант співака на численних конкурсах вокалістів. Нині Валентин впевнено прямує до оперного Олімпу, він отримує запрошення від провідних світових сцен, залишаючись при цьому вірним й рідній Київській сцені. Два роки тому він став чи не наймолодшим заслуженим артистом України!
Минулого сезону співак багато гастролював, взяв участь у резонансній постановці опери Дж.Веді «Бал-маскарад» у Тель-Авіві, прем’єра якої відбулася в лютому. Але, повернувшись, ледь не щотижня до кінця сезону радував публіку в репертуарних виставах столичної опери: «Ріголетто», «Фауст», «Мадам Баттерфлай», «Набукко», «Любовний напій», «Моцарт і Сальєрі»; відбулися і його київські дебюти в партіях Рікардо в «Бал-маскараді», Макдуфа в «Макбеті», Молодого цигана в «Алєко». І це далеко не повний перелік партій його репертуару. Валентин брав участь у постановці опери «Ромео і Джульєтта» Ш.Гуно, прем’єра якої на сцені Національної опери Естонії відбулася минулого місяця. Там же він ще заспівав Рудольфа в «Богемі» Дж.Пуччіні. Нині тенор повернувся до Києва, де саме розпочинається постановочна робота над цією оперою, прем’єру якої заплановано на листопад. На минулому тижні улюбленого співака меломани почули у вердієвському «Набукко» (Ісмаель), а 15 жовтня він вийде на сцену в опері «Алєко» С.Рахманінова (Молодий циган).
Про участь у резонансних постановках, про повсякденну працю тенора наша бесіда з В. Дитюком.
«КОТА В МІШКУ НЕ КУПУЮТЬ, ЦЕ ТОЧНО»
— Валентине, чи не шкодить голосу такий напружений графік роботи, як у вас зараз?
— Сезон був дуже напружений, але я не почуваюся втомленим, а це означає, що поки роблю все правильно. Працюючи в штаті театру, маю певні зобов’язання по кількості виконаних партій. Оскільки керівництво Національної опери дозволило мені кількамісячну творчу відпуску для роботи за контрактом за кордоном, а я, зі свого боку, повинен по мірі можливостей надолужити пропущене. Та, запевняю вас, якби відчував якісь проблеми, то не став би силувати себе надміру і знайшов би повне розуміння з боку адміністрації. Тобто тут повна взаємність інтересів.
— Ваша тріумфальна участь у тель-авівській постановці «Балу-маскараду» — не перший досвід постановочної роботи за кордоном?
— Ні, вперше я брав участь у постановці «Фауста» в Латвійській національній опері 2016 року. Будь-яка робота — це безцінний досвід, навіть якщо ти не отримуєш особливого задоволення. Саме ця постановка, абсолютно сучасна, з застосуванням спецефектів, більше нагадувала шоу. Так само, як і «Іоланта» у Валенсії, в якій я співав Водемона, вдягненого в... спортивні штани і з «метеликом» на шиї. Це факт, що нині тенденція — захоплювати, а не нести смисл. Тому до таких постановок більше підходить назва «проект»: головне — продати. В Ізраїлі ж, де постановка теж була авангардною, для мене найважливішою виявилася робота з диригентом. Можу прямо сказати, Даніель Орен змінив мій світ з точки зору професіоналізму.
— У чому це виражалося?
— Із першого ж знайомства цей диригент тестує вокаліста на межі його можливостей. Репетиції тривали по шість годин! Здавалося б, достатньо оцінити діапазон, якість і силу звуковедення співаків. Але ні: Орен ретельно розшукує зручні і не зручні моменти, підлаштовує оркестр під кожну особливість, підказує, як найбільш естетично, без натуги підібратися до незручної, але найбільш ефектної ноти, яка характеризує кожну арію. Заради цих красивих нот арії і пишуться, заради них меломани йдуть на опери. Здебільшого досвідчені виконавці самі знають ці тонкощі, але для дебютанта підказка професійного диригента — це безцінний подарунок.
— Щоб верхня нота не створювала враження підняття штанги?
— Так, але не лише верхні й сильні звуки. Він домагається і найтихішого акустичного піано, на яке тільки здатен співак. Крім того, він слухає одне й те саме в різних позах, у статиці й динаміці, бо режисерські рішення іноді вимагають від співака найнесподіваніших тілесних положень заради досягнення того чи того драматургічного ефекту. Тому, коли диригент вимагає від тебе того, на що ти начебто нездатен, або просто не наважуєшся в силу якихось своїх професійних навичок і установок, треба хоча б спробувати, і найчастіше виявляється, що після його підказок усе виходить! Даніель Орен сьогодні вважається одним із найкращих інтерпретаторів Верді та й узагалі італійської опери в світі. Дякувати Богу, диригенту я сподобався, тому сподіваюся на подальшу роботу з ним, бо це розвиток, ріст.
— А як ви потрапили на цей проект?
— Це робота менеджера. В мене офіційний контракт із однією з найкращих з «продажу» артистів агенцій IMG. Давід Завалковський, який, до речі, є агентом знаменитої Людмили Монастирської, взяв під свою професійну опіку і мене, чому я завдячую її протекції.
— А чи грає визначальну роль ім’я агента для кар’єрного просування підопічного артиста?
— Сповна — ні. Є, звичайно, таке явище як агентська мафія, коли один агент домагається участі в постановці лише його клієнтів, але це поодинокі випадки. Здебільшого співак обов’язково співає на прослуховуванні, і його обирають або ні. В моєму випадку, можливо, й зіграли свою роль приязні стосунки між агентом і диригентом, які дозволяють певний момент довіри до пропозиції агента. Але кота в мішку не купують, це точно. Перш ніж пристати до постановочної роботи над «Балом-маскарадом», я за збігом обставин брав участь у фестивалі в Ізраїлі, співав у постановці «Мадам Баттерфлай», де мене Деніел Орен і почув. Опера виконувалася в унікальному історичному місці «Брихат а-Султан» на тлі стін Старого міста, але, попри це, постановка сучасна, яку створив дуже цікавий режисер Гаді Шехтер. Головним мотивом фестивалю 2018 року було «оновлення», перехід від давно відомого до чогось нового і незнайомого. Мені дуже сподобалася режисерська робота: там тільки перша картина явно осучаснена, а от далі інтимні сцени, дуети зроблені так, що все сучасне відходить на задній план, весь акцент робиться на головних героях. Тобто все зроблено делікатно, грамотно і по суті.
«БІЗНЕСМЕНАМ-МЕЦЕНАТАМ ВИГІДНО ІНВЕСТУВАТИ ГРОШІ В МИСТЕЦЬКІ ПРОЕКТИ»
— Сучасні режисери як вогню бояться архаїки, оголошуючи такою найменше слідування традиції. Судячи з усього вам не дуже подобаються сучасні оперні інтерпретації?
— Раніше майже зовсім не сприймав, але зараз я вже інакше ставлюся: пощастить-не пощастить... За моїми спостереженнями, в багатих країнах усе це більше схоже на бізнес: бізнесменам-меценатам вигідно інвестувати гроші в мистецькі проекти, згідно з законами про меценатство, але ж просто так вони гроші не викидають, у них повинна працювати кожна копійка, адже вклавши гроші, вони чекають певного прибутку, або розраховують хоча б окупити витрати. Тому сьогодні опера і віддана на відкуп режисерів, завдання яких створити картинку, яку куплять. Від цього режисерського диктату страждають не лише співаки, а й диригенти, тому для мене особливим щастям було працювати з таким маститим диригентом: Орен міг собі дозволити буквально жестом вивести мене з глухої зони, якщо чув, що в тому місці дії голос погано звучить. Ще мені імпонує його переконання, що для сучасних постановок треба замовляти і сучасні опери, а не переробляти класичні шедеври. Є, звичайно, сюжети, які поза часом, і є багато прикладів вдалих постановок, і серед них сміливо можна назвати київського «Севільського цирульника» в постановці Анатолія Солов’яненка. Головне, щоб режисерські знахідки не змінювали зміст, щоб ті питання, які піднімає композитор при написанні тої чи тої опери, — вони залишалися! Геніальні музичні твори тому і геніальні, що в самій музиці закладена драматургія дії, мізансцени, прописані в клавірі чи партитурі, носять додатковий пояснювальний характер.
— На постановку ви приїхали з готовою партією? Концертмейстер чи педагог допомагає вам підготувати партію до виконання?
— Практично з того часу, коли я пройшов курс навчання в педагога Київської консерваторії Геннадія Миколайовича Кабки, який зробив із мене вокаліста, я вчу партії практично сам. Так було не завжди. Щойно прийшовши в театр, я став займатися з досвідченим концертмейстером Майєю Павлівною Шляпочник, їй я вдячний найбільше за те, що вона навчила мене вчити партії. Такий уже в мене характер: з певного моменту я не бачу сенсу в постійних заняттях із концертмейстером: досвід показав, що я почую ті самі зауваження, які роблю сам собі, зупинять там, де я й сам чую, що схибив або спробував взяти якусь іншу планку. Тому коли я вже можу співати практично напам’ять, тоді я приходжу до концертмейстера, вона бачить те, чого я не помітив, штрихи і нюанси, які я пропустив. Кілька уроків, щоб підчистити і доробити — і на сцену. А зрештою слід розуміти, якщо складається міжнародна кар’єра, що це добре, працюючи в театрі, мати можливість безоплатно займатися з концертмейстером, а за кордоном кожне заняття — це мінімум 80 доларів за 40 хвилин! Не вивчив — твої проблеми. Так, це дуже багато інтенсивної роботи. Я не вчу поступово, я вчу залпом. Довго шукаю підходи, налаштовуюся, а потім два тижні займаюся лише цим. Практично не виходжу з дому, намагаюся зробити так, щоб не бути задіяним у репертуарі, аби не відволікатися. В мене виробився суто мій графік: прокидаюся, п’ю каву, дві години займаюся, сорок хвилин відпочиваю, і так цілими днями.
— Ви самі собі акомпануєте?
— Як такого акомпанементу я не потребую. Мені достатньо програти мелодію, почути гармонію. Багато слухаю записів, різних, гарних, при чому слухаю не співаків — я нікого не копіюю, — мене цікавить оркестр і бажано максимально рафінований, де мінімум диригентських витівок. Дивлячись у ноти, безліч разів — іноді до двохсот — прослуховую кожний фрагмент, доводжу себе до такого стану, майже маніакального, що чую цю музику всередині себе, можу подумки поміняти ритм, темп. На що б я потім не відволікався — на комп’ютерну гру, їжу, фізичні вправи, а музика продовжує лунати. В якийсь момент мені стає легко — я відчуваю характер, настрій музики. Довівши себе до такого стану, я вже легко вчу напам’ять мелодію, текст. Із текстом працюю дуже багато. Якщо правильно поставити вимову, артикуляцію — це половина співу. Треба спочатку добре проговорити кожне слово, роблячи упор на голосні звуки, на приголосні витрачаючи якомога менше акценту, бо співаються ж голосні. Саме цьому вчать поважні італійські концертмейстери. Потім ув’язати слова у фрази, які потім чітко промовляти з метрономом, спочатку повільно, а коли доведеш до автоматизму, аби нічого не відволікало від вокалу, поєднуєш з мелодією, працюєш з диханням.
«ВІД СМАЧНЕНЬКОГО ГЛАДШАЮ, ПОПРИ ВЕЛИКЕ НАВАНТАЖЕННЯ»
— Колись це зможете пропонувати як власну вокальну школу?
— До цього ще дуже далеко. Але одну пораду вже можу дати точно. Після того як весь цей шлях пройдений, помилки виправлені, нюанси підчищені, я ставлю дихання. Мій метод простий, але дуже ефективний: качаю прес і пошепки проспівую якийсь фрагмент, при чому стараюся робити це не синхронно, не в такт рухів, а в різному розмірі. Збився — починаю спочатку. І так поки не доб’юся ідеалу. Правильно організоване дихання — це розраховане напруження м’язів гортані, точний потік повітря, який необхідний для звуку потрібної сили і тривалості, а головне — невимушеності звучання найважчих нот. Ази такого підходу до вивчення партій нам викладав у консерваторії Володимир Костянтинович Абазопуло, я ж просто віднайшов свій стиль навантажень, після яких з’являється відчуття, що ти вже 20 років співаєш цю партію. Одне тільки не раджу робити як я: не їсти шкідливу їжу! Бо цим я страждаю: коли вчу партію, не відволікаюся на приготування нормальної їжі, головне, щоб під рукою завжди було щось смачненьке: чіпси, солодощі. Тому і гладшаю, попри велике навантаження. Потім доводиться виправляти. Тож мені ще є над чим працювати!
— Ваш чарівний голос справляє терапевтичний ефект на слухачів, ви зачаровуєте своєю щирістю — і це головне!
— Дякую! Але треба все одно тримати себе в формі. Рано чи пізно це може стати на заваді. Сподіваюся, тепер, коли завершилася моя гуртожиткова частина життя (ще один важливий бонус інтенсивної роботи — я спромігся заробити на власну квартиру), скористаюся перевагами особистого простору.
