65 років тому, на Покрову, народилася в селі Корещина Полтавської області майбутня легендарна українська співачка Раїса Кириченко.
І якщо на її долю не завжди вистачало Богородичного покрову (невеселе воєнне і повоєнне дитинство, скупа на радощі колгоспна юність, тяжка хвороба і передчасна смерть), так це лише тому, що весь той покров огортав і беріг її пісню. Неповторної краси голос Кириченко не сплутаєш ні з чиїм іншим, його дія на людські душі — магічна й світла.
А ще вона була справжньою українкою — не за місцем проживання, а за станом душі. І красу нашої пісні хотіла показати цілому світу: співала в усіх країнах Європи, в Алжирі, Тунісі, на Філіппінах, в Монголії, Австралії, Канаді.
Майже 30 років Раїса Кириченко виступала на сцені. Вона була однією з небагатьох артистів, хто отримав визнання, славу і народну любов ще за своє життя. Майже кожний концерт майстриню співу вітали стоячи, а пісні у її виконанні «Мамина вишня» та «Козачка» увійшли до сотні кращих пісень ХХ століття...
Та раптом прийшла біда. Вона постукала у двері, коли артистка була в розквіті життєвих і творчих сил. У 1996 році лікарі виносять жорстокий вирок Раїсі Опанасівні: жити залишилось лічені тижні, а, можливо, і дні, й тільки диво зможе їй допомогти...І тоді друзі й шанувальники з різних куточків України почали збирати гроші для порятунку своєї улюблениці. І врятували всі гуртом. Після надзвичайно складної операції (пересадки нирок) Кириченко ще майже шість років жила та виступала. Раїса Опанасівна не просто співала: вона дала кілька сольних концертів на головній сцені країни — в палаці «Україна». І коли з квітами, красиво й гордо, йшла за куліси, глядачі навіть не здогадувалися, що там стоїть з пігулками напоготові коханий чоловік Микола Михайлович, а часто й лікар зі шприцом. За лічені секунди, доки звучали оплески, співачка приймала ліки і знову виходила на сцену... У кожну пісню Кириченко вкладала усю свою душу. Вона вважала, що саме зустрічі з публікою додають їй енергії боротися з недугою, перемагаючи біль. А коли приходила весна, Раїса Опанасівна їхала в село, набираючись сил, щоб восени знову почати гастрольну діяльність. Любила селян за їхню працелюбність і щирість. Завдяки турботам Кириченко с. Корещину було газифіковано, збудували церкву, з’явилася середня школа...За все життя співачка лише раз відпочивала на курорті. Всі відпустки проводила в селі у мами: білила хату, полола город, пекла з мамою хліб і співала з нею дуетом народні пісні...
За кілька місяців до відходу в інші світи Раїса Кириченко заповідала поховати її не на Байковому цвинтарі, де належало б лежати «Герою України» і народній артистці, а поряд із могилою її матері в рідному селі. Співачка померла 9 лютого 2005 року. Та пам’ять про неї живе у серцях мільйонів людей. Cтало традицією 14 жовтня, в день народження Раїси Опанасівни, збиратися на цвинтарі: приходять її близькі, друзі, колеги, земляки і всі, хто любить українську пісню, щоб згадати легендарну Козачку.