У Музеї театрального, музичного та кіномистецтва України проходить виставка, присвячена 75-річчю з дня народження Анатолія Солов’яненка. Тут можна побачити унікальні фотографії, театральні програми, особисті речі легендарного співака, ескізи декорацій до оперних вистав, які придумали відомі художники: Євген Лисик, Федір Нірод, Олександр Бурлін. Однією з «родзинок» експозиції є сценічний костюм Анатолія Борисовича до ролі Герцога (у опері Дж. Верді «Ріголетто» він дебютував як професійний співак). Цей костюм дістався співакові у подарунок від його вчителя Олександра Миколайовича Коробейченка.
Природа щедро обдарувала Анатолія Борисовича рідкісним голосом, стрункістю статури, а ще — дзвінким прізвищем, яке так влучно визначає його «солов’їний спів». У виконавчій манері артиста своєрідно сполучалися натхнення, романтика і глибокий ліризм з емоційно відкритим акторським мистецтвом. Від рідних народних пісень бере свій початок лірико- драматичний дар співака. Ці риси з особливою повнотою проявилися у трактуванні героїчно-романтичних партій відважного, закоханого у свою наречену Оксану, молодого козака Андрія («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака- Артемовського) та юного княжича Володимира Ігоревича («Князь Ігор» А. Бородіна).
У кожній роботі А. Солов’яненка широта його таланту, його темперамент прекрасно сполучаються стрімкістю вияву емоцій і завжди керуються його думкою та волею, з філігранною майстерністю нюансування, з відточеністю кожної вокальної інтонації та акторської деталі.
Збагачуючи свій оперний та концертний репертуар, використовуючи стилістичну різноманітність, артист успішно засвоїв своєрідність класичних оперних партитур французьких композиторів, майстерно виконавши партію іронічного, сміливого Фра Д’яволо в одноіменній опері Д. Обера, Надіра у «Шукачах перлин» Ж. Бізе, Кавалера де Грiє в опері «Манон» Ж. Масне та Фауста в опері Ш. Гуно.
Виступи Анатолія Солов’яненка завжди викликали великий інтерес. Стрімко розширювалася географія гастрольних маршрутів співака. Він поступово ставав справжнім майстром вокального мистецтва, але ніколи не переставав удосконалювати вже готові ролі та програми, ніколи не переставав вчитися.
Легендарність цього майстра оперного співу в тому, що вже будучи народним артистом, він вступив до Київської державної консерваторії ім. П. Чайковського в клас професора Є. Чавдар, поглиблюючи свої знання з історії музики, гармонії, поліфонії, вокального мистецтва, успішно сполучав навчання з напруженою виконавською діяльністю та великою завантаженістю в театрі.
1978 року він блискуче закінчив консерваторію сольним концертом у Київському палаці культури «Україна». Велика зала глядачів шанувальників його таланту навіть не запідозрювала, що артист здає свій випускний екзамен.
Завжди вимогливий до себе Солов’яненко вважав, що кожна вистава, кожен концерт теж своєрідний екзамен на професійну зрілість. Його гастролі на оперних сцених і концертних естрадах Куби, США, Канади, Японії, Австралії та Нової Зеландії, у багатьох країнах Європи завжди проходили з великим успіхом.
Про високий міжнародний авторитет українського співака свідчить і те, що в сезоні 1977—1978 рр. А. Солов’яненка, першого з тенорів, запросили до знаменитого Нью-Йоркського театру «Метрополітен- опера» до участі у виставі «Кавалер троянд» Р. Штрауса та «Сільська честь» П. Масканьї.
Сам співак найскладнішим та найвідповідальнішим екзаменом для себе вважав участь у виставах Великого театру «Євгеній Онєгін» П. Чайковського і «Садко» Н. Римського-Корсакова. Виконати партію Ленського на уславленій сцені, де були ще живими традиції Л. Собінова, І. Козловського, С. Лемєшева було однією з давніх мрій Анатолія...
На Київській оперній сцені Анатолій Солов’яненко дебютував арією Герцога в опері Дж. Верді «Рiголетто». Відбулося це 18 листопада 1963 року. Роботу над оперними партіями співак поєднував з підготовкою та виконанням концертних програм. Це були романси композиторів-класиків та обробки українських народних пісень М. Лисенка, Я. Степового, Г. Майбороди.
З глибокою радістю та задоволенням шанувальники самобутнього таланту А. Солов’яненка відгукнулися на присудження йому Ленінської премії за 1980 рік, яку митець передав до Фонду миру. За концертні програми 1995— 1996 рр. Співак удостоєний Шевченківської премії. Його творча діяльність була високо поцінована за кордоном — iталійський уряд нагородив Анатолія Борисовича відзнакою президента «Почесним хрестом командора» Італійської республіки...
Звістка про перехід співака в інші світи була несподіваною. Сталось це 29 липня 1999 року. Серцевий напад застав його у Козині на дачі, де його i поховано за його ж бажанням. Але людина живе стільки, наскільки живою є пам’ять про неї....
Виставка у Музеї театрального, музичного та кіномистецтва України випромінює якесь особливе тепло, як і сам співак випромiнював його для людей, які спілкувалися з ним чи то в театральній залі, чи в житті.
