Він був відомим журналістом (працював у різних ЗМІ, зокрема й у газеті «День»), письменником, невтомним мандрівником не тільки Україною, а й світом. Друзі називали його «фонтаном ідей». Нагадаємо, завдяки Валерію Нечипоренку народився Коростенський фестиваль дерунів, він був ініціатором і промоутером літературного фестивалю «Просто так», багато років працював заступником генерального директора УНІАН.
Книжка складається з семи розділів і представляє різні грані творчості журналіста та, за його власним висловом, «колишнього письменника» Валерія Нечипоренка — від незавершеного автобіографічного роману «Завиграшки», лірично-філософських новел у «Корабликах», реалістичних сюжетів у «Мінюні» та майже «кожелянківських» у «Реалізмі інших реальностей» до іронічних «Дивних людей» і публіцистичного «Буде краще». А завершується книжка коротким життєписом автора та невеличкою добіркою спогадів про іронічного політтехнолога, переконаного гуманіста, вигадливого мандрівника екзотичними місцями, який усюди й завжди залишався справжнім коростенцем.
«Я прожив життя завиграшки. Напевно, це й є щастя: робити тільки те, що подобається; працювати важко, але з азартом; дружити лише з тими, кого поважаєш; говорити в очі те, що й позаочі; кидати справу, якщо набридла, і братися за нову. Життя — це гра: захоплююча, яскрава і трохи кумедна. Тож і живімо завиграшки. Щоб було про що згадати...» — писав В. Нечипоренко.
У художньому оформленні книжки використано роботи його доньки — Галини Інгули. Відбір, упорядкування текстів і підготовку видання здійснили Петро та Ксенія Мацкевичі за активною участю вдови та сина автора: Любові Дмитрівни та Костянтина Нечипоренків.
Цю книжку не читаєш — в ній просто живеш. Тут є місце для сміху та суму, розмислів та суперечок, фантазій та захоплень. Тут є історії, які стають історіями твого життя, твоєю радістю чи сумом, а їхні герої — твоїми давніми знайомими... Валерій Нечипоренко також займався бізнесом, пов’язаним із соціологією й політичним консультуванням, брав участь у багатьох виборчих кампаніях як PR-менеджер, керівник соціологічної служби, керівник виборчого штабу, й жодного разу не програвав! Нагадаємо, як прозаїк Валерій Нечипоренко дебютував 1983 року оповіданням «Жіноча інтуїція» в часопису «Вітчизна». Від 1988 року видав 14 художніх і науково-популярних книжок, серед яких: сатиричні оповідання «Дивні люди», роман «Сердите покоління», збірка «Вечірня прогулянка на старому велосипеді» (повісті та роман), книжка епіграм «Півтори тисячі слів».Окремі його твори перекладені англійською, японською, польською, болгарською, білоруською та російською.
Нечипоренко помер 27 березня 2011 року... А 13 жовтня 2012 року на будинку гімназії №4 міста Коростень, де вчився Валерій, з’явилася меморіальна дошка на його честь.
