Тоді в одній виставі співали такі «зірки», як Євгенія Мірошниченко та Анатолій Солов’яненко, Дмитро Гнатюк і Бела Руденко, Юрій Гуляєв і Галина Туфтіна, Єлизавета Чавдар і Андрій Кикоть, Василь Третяк і Ламарія Чконія, Анатолій Мокренко, Владилен Грицюк... У той час прийшла в театр Гізела Ципола — випускниця Харківського інституту мистецтв. І вже першими виставами на київській сцені вона заявила про свою творчу перспективу бути серед зіркової плеяди. Її голос, діапазон якого сягав майже трьох октав, чарував надзвичайно виразним і неповторним тембром, гнучкістю і змушував навіть найвимогливіших консерваторських професорів губитися у визначенні, хто вона — лірико-драматичне сопрано, драматичне сопрано чи просто сопрано, в якому так ніжно розкривалися мецо-сопранові нижні ноти, наповнена середина й сріблясті, міцні верхи колоратури...
НАЙКРАЩА ЧІО-ЧІ0-САН — КИЯНКА
Диригенти відчули потенційні можливості дебютантки і наперебій запрошували її у свої вистави й нові постановки. Уже в перший сезон роботи в театрі Ципола підготувала чотири провідні партії, які з великим успіхом виконувала. Згодьтеся, не багато співачок можуть майже водночас працювати над партіями Чіо-Чіо-сан, Мімі, Тетяни і Дездемони!
Мені випало велике щастя побувати на тій травневій 1969 року виставі «Чіо Чіо-сан», де вона дебютувала в заголовній партії, підкоривши публіку не тільки своїм голосом, вокальною культурою і довершеністю, а й особливою проникливістю в образ чарівної японської гейші, яка випромінювала душевне тепло, безпосередність і внутрішню шляхетність. Згодом, послухавши не одну пуччінівську виставу за участю Гізели Виполи, зрозумів, у чому магія її виконання партії Чіо-Чіо-сан, Тоски, Мімі, які вимагали не тільки краси голосу, його гнучкості й бездоганності вокальної техніки, але значно більшого — серця. Гізела Ципола відчувала ці, та й багато інших, образів саме серцем.
Партія Чіо-Чіо-сан стала у творчій біографії співачки ще й знаковою... Нею вона завершувала Харківський інститут мистецтв у 1969 р., нею дебютувала на київській оперній сцені, а через кілька років здобула перемогу на міжнародному конкурсі «Мадам Баттерфляй» в Японії (одному із найпрестижніших у світовому вокальному просторі). Із двадцяти співачок журі одноголосно визнає Гізелу Циполу найкращою Чіо-Чіо-сан. Три премії привезла вона з Японії: як найкраща виконавиця заголовної партії, приз Тамакі Міури, від прем’єр-міністра країни та президента однієї із найбільших радіотелекорпорацій «Ен Ейч Кей». Відомий музичний діяч Японії й член журі конкурсу Кейсуке Сімогава відзначав: «Гізелу Циполу помітно вирізняла з учасників конкурсу блискуча вокальна техніка й майстерність, вільне володіння всіма регістрами голосу, м’якість і краса звуку. Вона виділялася також умінням триматися на сцені, яскравою артистичністю й привабливістю...». Мабуть, уперше про Київську оперу та її мистецтво широко заговорила світова преса. Так, саме Гізела Ципола своєю перемогою на конкурсі в Японії, до якого була привернута увага світової музичної спільноти, почала створювати імідж майбутньої, не побоюся такого визначення, міжнародної слави Київської опери, яка невдовзі з тріумфом виступила у Вісбаденському фестивалі, а потім в низці інших найуславленіших оперних репрезентацій.
Виконавська майстерність кращої Чіо-Чіо-сан відтепер розглядатиметься в контексті світових вокальних досягнень, а ім’я Гізели Циполи стане в ряд найкращих співачок другої половини ХХ століття. На жаль, їй, як і багатьом іншим українським митцям, випало творити не в кращі для творчих особистостей часи. Ще давався взнаки рудимент «залізної завіси» і страх тодішньої влади, що хтось не повернеться в СРСР із зарубіжних гастролей чи із довготривалого творчого відрядження. Скільки запрошень до найвідоміших оперних труп, від найвідоміших диригентів так і не дійшли до Гізели Циполи, а коли й доходили, то тоді створювалися такі умови, щоб вона сама від них відмовилася. І тепер, уже з погляду часу, можна впевнено говорити, що європейське оперне мистецтво 70—80 років ХХ століття могло б мати ще одну співачку, яка, вочевидь, не поступалася яскравістю на вокальному небосхилі ні Ренаті Тібальді, ні Марії Каллас, ні Монсерат Кабальє...
ТРИДЦЯТЬ ОПЕРНИХ ОБРАЗІВ
За свою майже двадцятип’ятирічну творчу кар’єру Ципола виконала понад тридцять оперних партій. Галерея образів, створених співачкою, вражає багатогранністю. Вони такі різні, такі несхожі у вокальному, психологічному, історичному планах: Оксана із «Запорожця за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, Манон в однойменній опері Ж. Массне, Еврідіка з «Орфея та Еврідіки» К. Глюка, Недда в «Паяцах» Р. Леонкавалло та Сантуцца із «Сільської честі» П. Масканьї, Етері з опери З. Паліашвілі «Абессалом і Етері», за яку була удостоєна Державної премії Грузинської РСР імені З. Паліашвілі, Марильця в «Тарасі Бульбі» М. Лисенка, Дездемона в «Отелло», Амелія в «Балі-маскараді», Леонора в «Трубадурі», Єлизавета в «Дон Карлосі» Дж. Верді, Маргарита у «Фаусті» Ш. Гуно, Тетяна в «Євгенії Онєгіні» та Ліза в «Піковій дамі» П. Чайковського, Катерина Ізмайлова в однойменній опері Д. Шостаковича...
Здавалося б, тридцять партій — і небагато за прослужені в театрі роки... Тільки треба врахувати, що в біографії співачки випадали й досить складні періоди, коли ставилися одна за одною опери, що були або не для її голосу, або ж вона сама категорично відмовлялася співати в так званих «датських» виставах, які в обов’язковому порядку включалися до різноманітних радянських ювілеїв, ювілеїв обласканих владою композиторів, до чергового партійних з’їзду... Але кожну з підготовлених і виконаних партій вона обігріла найдорожчим для митця — власним відчуттям, розумінням і проникненням в образ свого героя. І коли журналісти задавали їй запитання, яка партія в неї найулюбленіша, Гізела Альбертівна не могла відповісти. Вона не співала ті, які їй не подобалися! Такий привілей могла дозволити собі тільки значна творча особистість, якою й була Гізела Ципола.
Із багатьма її вокальними й сценічними трактуваннями я мав щастя знайомитися ще в ході сценічних репетицій; бачив, як Гізела Ципола збагачувала якимись ледь вловимими для сторонніх очей нюансами образи героїнь; був очевидцем того, з якою переконливістю й завзяттям, що часом межувало мало не з войовничою непоступливістю, відстоювала вона своє розуміння та своє артистичне право на трактування образу. І перед режисерами, й перед диригентами. Навіть перед Степаном Турчаком, дуже деспотичним у цьому плані. Пам’ятаю, як вона «зрізалася» з режисером Іриною Молостовою під час постановки у квітні 1983 року опери «Євгеній Онєгін» П.Чайковського. Вони по-різному не тільки бачили Татьяну, але й відчували сутність її внутрішнього світу. І те, яким мав бути костюм головної героїні, — то був тільки імпульс до серйозного диспуту, що розгорівся на сцені й продовжився на художній раді. І Гізела Ципола зуміла переконати всіх, що в оперній виставі має все підпорядковуватися винятково музиці й тому духу, який заклав у неї композитор. А інше — від лукавого. Цю позицію співачка не тільки сповідувала як своє мистецьке кредо, але й культивувала власною творчістю.
Сьогодні можна тільки шкодувати, що залишилося так мало записів вистав за участю Гізели Циполи. Навіть на радіо, не кажу вже про записи візуальні, які б доносили майбутнім поколінням її блискуче трактування партій не тільки вокально, але й в артистичному втіленні.
Гізела Ципола, як небагато оперних співачок, віртуозно володіла виконавським інструментарієм створення повнокровного сценічного образу, передаючи найтонші нюанси характеру не лише неповторно красивим голосом, а й виразною, психологічно наповненою грою. Хто зараз із такою правдивістю зможе розкрити у вокальному та ігровому плані неоднозначний і досить суперечливий образ Катерини Ізмайлової з опери Д. Шостаковича, як це зробила Гізела Ципола?! Та незабутня вистава 27 лютого 1978 р., в якій вона дебютувала в цій партії, залишилася в пам’яті багатьох людей. Кияни бачили багато виконавиць Катерини Ізмайлової, але Гізела Ципола вразила органічною єдністю вокальної та сценічної драматургії. Співачка вжилася в образ, наповнила його непідробними почуттями, передаючи своїм винятково красивим і гнучким голосом найтонші нюанси характеру головної героїні. Це було те, що мистецтвознавці називають творчим катарсисом, коли актор не перевтілюється, а стає направду героєм вистави...
У 1980-му Степану Турчаку з великими труднощами вдалося добитися дозволу включити до репертуару театру Реквієм Дж. Верді, який до того жодного разу не ставився київським оперним колективом (дехто із чиновників виступив категорично проти «релігійної пропаганди»). Хоч як би там було, театр разом із Капелою «Думка» подарував любителям класичної музики ні з чим не зрівняну насолоду послухати цей монументальний твір, який відзначався масштабністю, драматизмом у відображенні людського буття. Гізела Ципола, яка вперше проспівала в Реквіємі партію сопрано, продемонструвала незбагненну красу й гнучкість свого голосу, досконалий кантиленний спів, який огортає слухача, несе в інші верхні світи. Вона любила співати в Реквіємі, за її участі цей блискучий твір прозвучав під середньовічними склепіннями знаменитого Страсбурзького собору в рамках 55 музичного фестивалю, участь в якому ще більше підняла статус Київської опери в європейському музичному просторі.
ВІД СОЛОМІЇ ДО ГІЗЕЛИ
Ципола багато співає, бере участь у підготовці низки прем’єр, часом поставлених якраз на її голос і творчі можливості: Тоска, Сантуцца, Недда, Мімі, Єлизавета, Милана... За її участю було здійснено на фірмі «Мелодія» записи двох етапних для театру вистав — «Ярослав Мудрий» Г. Майбороди та «Катерина Ізмайлова» Д. Шостаковича, а в 1983 році на екрани вийшла художня стрічка «Повернення Баттерфляй» режисера Олега Фіалка про видатну співачку Соломію Крушельницьку (кіностудія О. Довженка). Успіх цього фільму випав не тільки на долю виконавиці головної ролі Олени Сафонової, але й співачки, яка не з’являлася на екрані, але незримо була присутньою у багатьох кадрах — Гізелі Циполи (саме вона озвучувала оперні партії). Її не випадково обрав режисер, та й сама вона не випадково згодилася на участь у цій стрічці. Бо як і для Соломії Крушельницької, так і для Гізели Циполи музика Дж. Пуччіні стала домінантною в творчому житті, вони відчували її серцем. Обидві українські співачки, творче життя яких проходило за різних життєвих і навіть соціальних обставин, саме в операх Дж. Пуччіні сягнули до вершинних творчих здобутків.
Фільм із співом Гізели Циполи ніс візію безсмертного голосу великої Соломії. І коли того ж року кінострічку показали в Мюнхені на Міжнародному фестивалі, у залі знаходилося багато людей, які чули Соломію Крушельницьку в найзлетніший період її співочої кар’єри. Вони прийшли, аби почути ще раз голос Соломії Крушельницької. І багато хто з них так і не зрозумів, що звучало не найкрасивіше, найгнучкіше, найчарівніше сопрано кінця ХІХ і початку ХХ століть, а голос її землячки з України (таким вражаючим був для них ефект вокальних інтерпретацій Гізели Циполи)...
САМА ПІШЛА З ТЕАТРУ, НІХТО НЕ ЗАТРИМУВАВ...
Смерть Степана Турчака 23 жовтня 1988 року стала великим особистим горем Гізели Циполи. І не тільки особистим, а й мистецьким. Вона втратила не просто коханого чоловіка, а найближчу творчу душу, людину, ментальність якої так співпадала із її особистим розумінням і відчуттям оперного мистецтва. За майже двадцятилітнє спільне життя вони разом створювали ту творчу ментальність, в основі якої лежали фундаментальні культурні цінності, вимогливість до себе як митців... І розпочався досить важкий період творчої депресії. Їй було дуже важко уявляти за пультом когось іншого за Степана Турчака, не відчувати під час вистави його експресивного диригентського посилу на сцену, його емоційну енергетику. Кілька проспіваних після смерті чоловіка вистав не принесли їй найменшого творчого задоволення. Не порадувало навіть присвоєння вже давно заслуженого звання Народної артистки СРСР. Співачка усвідомила, що зі смертю Турчака відійшла ціла епоха. І для театру, і для неї особисто... Гізела Ципола сама пішла з театру. Ніхто її не затримував, не розпитував про причину звільнення (немов це була зовсім не Ципола — слава і гордість колективу протягом двох десятиліть, співачка, яка вписала золоту сторінку в українське вокальне мистецтво). Потім ще кілька років вона виступатиме з прекрасними камерними концертами. Але — за кордоном, здебільшого в Угорщині, де продовжували цінувати й пишатися угоркою Гізелою Циполою, яка уславила українську оперну сцену...
