У стінах Центрального будинку художника відвідувачі побачили чимало картин, скульптур, світлин, вишивок, ляльок і музичних інструментів, а творці цієї краси мали шанс узяти участь у міжнародних конкурсах.
Для представлених конкурсних робіт передбачено численні призи й бонуси у вигляді розміщення на виставках, конкурсах та в галереях Європи й Америки, участь у програмах навчання в європейських університетах, матеріальне заохочення, призи у вигляді матеріалів і обладнання. Всі конкурсні роботи публікуються в Міжнародному каталозі «Нові обличчя у мистецтві».
У виставкових залах проходили майстер-класи для дорослих і дітей, відвідати які міг кожен бажаючий. На заняттях навчали, як малювати на полотні масляними олівцями або створити унікальну прикрасу з натурального каміння. Серед тем, заявлених у розкладі, можна було знайти: «Способи досягнення максимальної яскравості й максимальної чіткості», «Декоративний розпис шовку», «Техніка виготовлення ляльки-мотанки» й інші привабливі назви, наприклад, лекцію «Простір як арт-об’єкт». А в останній залі відвідувачів зустрічали розвішені в кілька рядів комп’ютерні роздруківки творів заочних учасників. Були це фотографії картин, малюнків, гобеленів, келихів, скриньок, одним словом, арт-об’єктів. Дуже-дуже пістряво — не позаздриш членам журі... Як, наприклад, якби Леонардо да Вінчі міг вислати по інтернету «Джоконду», а Брюллов — «Останній день Помпеї». Пригадалися слова лікаря Димова з чеховського оповідання «Вітрогонка»: «Я не розумію пейзажів і опер, але думаю так: якщо одні розумні люди присвячують їм усе своє життя, а інші розумні люди платять за них величезні гроші, то, значить, вони потрібні. Я не розумію, але не розуміти не означає заперечувати»!
Чим запам’ятаються відвідувачам дні цього арт-тижня? Знаковою зустріччю зі «своєю» картиною або світлиною, лялькою або скульптурою. Так, дуже вразили фотографії серії «Соловки» майстра Сергія Чигалевського. Композиції, що випромінювали свіжість і колорит Півночі: ліси і хмари, води і трави, коти й валуни, бані, небеса і вітер.
Художниця і куратор виставки Ірина Мінаєва представила дві свої графічні роботи. Твір «Шахи» здався сучасною варіацією на шекспірівські теми.
— Дуже люблю графіку, — зізналася майстриня. — Олівець, туш, перо для мене — це щось тонке, жіночне. Кожна моя робота символічна, завжди вкладаю багато смислу, і кожен глядач відшукає своє. Я пропоную людині букви, а вона з них складає слово, як хлопчик Кай із казки «Снігова королева»...
Безкоштовні майстер-класи для дорослих і дітей стали «родзинкою» нашої виставки. Брати участь міг будь-хто, навіть той, хто опинився тут випадково. Подивився виставку — і надихнувся... Так, ми навчаємо, надихаємо й «заражаємо» мистецтвом. А дітей на майстер-класах навчали малювати й робити м’які іграшки та листівки. Гадаю, «Тиждень мистецтв» — хороший старт для молодих митців. Ми плануємо проводити його двічі на рік, і наступний «Український тиждень» відбудеться навесні.
Так, чотирирічна Вероніка Астахова з Києва представила на виставці малюнок «Червоний прекрасний будиночок». Справді, діти малюють лише прекрасне: метеликів і собак, дерева й море, маму та своїх друзів. Або Кішку, яка гуляє сама по собі, — її зобразила Аня Щербіна із села Щасливе Бориспільського району Київської області. «Островами скарбів» виглядали зали з роботами дітей, які всі — неймовірно талановиті.
Заняття з монотипії провела Світлана Фоміна, викладачка Будинку творчості Голосіївського району столиці. З дітьми вона працює понад 30 років. Фоміна — вчителька дев’ятирічної Наді Сябро, чиї малюнки неможливо було не помітити в експозиції. Світлана пояснила: «Це мала частка того, що в дівчинки є вдома, у будь-якому форматі, в різній техніці — масло, акрил, гуаш, акварель. Я вчила її з п’яти років, у Наді величезний талант, а її семирічна сестричка Катя — також дуже обдарована дівчинка». До речі, на церемонії нагородження Надя Сябро отримала кілька дипломів у різних номінаціях.
Іще запам’яталася зустріч музична — в одній із зал Вадим Вікснін грав на колісній лірі, яку зробив сам. Він грав і співав, а 11-річна дочка Маша йому підспівувала. Вадим — потомствений скрипковий майстер, член Асоціації майстрів-художників смичкових інструментів України. Займається виготовленням народних інструментів (кобза, торбан, старосвітська бандура тощо). У залі були представлені інструменти його роботи, серед них — і торбани, про які майстер розповів: «Це один із найцікавіших народних інструментів — старовинний струнний щипковий інструмент часів гетьманства. Козацька старшина грала на торбанах, Мазепа грав, у Розумовського дві доньки грали на торбані. Відома сім’я торбаністів Відортів, причому Микола Лисенко слухав гру Франца Відорта — останнього з плеяди цих музикантів — і записав кілька зошитів «Пісні Відорта». Відомий також торбаніст Тимко Падура, якого називали «поляк з українською душею», краще за нього ніхто не співав про козаків. Але вже в документах радянських часів було написано: «Торбан несумісний із робочо-селянською мораллю. Інструмент вважати нерентабельним і забути»...
Прадід і дід Вадима Віксніна були музикантами-бандуристами, а бабуся — Марія Кіндратівна Шевченко — першою жінкою-бандуристкою в Україні. Вадим сподівається, що його дочка Маша гратиме на бабусиній бандурі та на торбані й стане знаменитою торбаністкою в Україні.
Варто підкреслити, що «Український тиждень мистецтв» був повний незабутнього творчого спілкування, що само по собі завжди є святом.
