Раз на два роки в Сопоті збираються українці з усієї Польщі, приїжджають і з Канади, США, Австралії, Словаччини, щоб долучитися до джерел національного мистецтва. На початку фестивального руху на сцені знаменитої Лісової опери виступали переважно представники української діаспори в Польщі. Були ці концерти дуже скромними, напіваматорськими.
Але час минав, і сили фестивалю (цього року він відбувався 18-й раз) міцніли. Багато років однією з його опор є Мирон Кертичак, який разом зі своєю командою всю душу й серце вкладає в любиме дітище. Тепер на сцену Лісової опери вийдуть чудові художні колективи польських українців, поляки, які виконують українські твори, і гості з України. Причому протягом останніх років сопотську сцену прикрашали такі чудові наші колективи, як ансамбль Вірського, Закарпатський ансамбль пісні і танцю, камерний хор «Київ» Миколи Гобдича та капела ім. Ревуцького. Ось уже втретє все дійство було поставлене майстерною рукою Василя Вовкуна. Сценографом Вовкуна знову виступив художник Вадим Печуркін-Шумейко. До цього він двічі втілював колишні задуми режисера, і Лісова опера перетворювалася то на випливаючий із лісу козацький човен-чайку, то прикрашалася символом єднання трисвічником-тризубом. Фольк-оперу-балет Євгена Станковича «Цвіт папороті» показав хор імені Григорія Вeрьовки, а решта «Ой на Івана, ой на Купала», «Іванова роса», «Ті, що йдуть від Сонця» — символізували зв’язок людини та природи, життя, любов. Цікавим, самобутнім подарунком слухачам прозвучав виступ київської капели «Надобридень» Михайла Хая — доцента Академії ім. Чайковського, вірного та непримиренного поборника чистоти народних автентичних музичних традицій.
У греко-католицькому храмі святого Варфоломія та Покрови Пресвятої Діви Марії відбувся великий концерт духовної музики у виконанні українських колективів Польщі. У ньому виступили світські та церковні хори, які виконали кращі зразки української церковної музики: твори Миколи Леонтовича, Дмитра Бортнянського, Максима Березовського, Миколи Дилецького, Миколи Лисенка, Кирила Стеценка, старовинні церковні наспіви, власні духовні твори керівників хорів. У концерті брали участь дев’ять колективів, у яких співали хористи від 10 до 60 років: дитячі, молодіжні, жіночі, чоловічі, змішані капели, що завершили концерт єдиним спільним хором. У світлому та просторому храмі яблуку ніде було впасти, виконання було високопрофесіональним, зрілим і піднесеним, а вік слухачів також коливався від дітей до людей дуже похилого віку.
Наступного вечора відбувся молодіжний музичний проект «Разом нас багато». Для участі в ньому до Сопота приїхали «Таліта Кум», «ТНМК», «Тартак». Гаряче биття сучасної української музики, що має міцне народно- інтонаційне та літературне коріння, порадувало і молодих слухачів, і старших цінителів. Особливо пафосно сприйняли глядачі імпровізований вихід до глядачів солістки «Таліти Кум» Юлі Міщенко, яка вихопила український прапор у одного з юнаків біля сцени, вибігла знову на сцену та доспівала пісню, розмахуючи над усією аудиторією великим полотнищем. Вели концерти з польської сторони Беата Гвоздзевич, Марія Степан і активіст варшавського руху на підтримку помаранчевої революції Роберт Лещинський. А їхній український колега Євген Ніщук чудово відомий нам, а тепер і в Польщі, як ведучий концертів Майдану.
Біля сопотського молу гойдалася пришвартована козацька чайка, на якій сюди зі Львова суходолом та ріками добралися посланці доброї волі з України, метою яких у їхніх багаторічних мандрівках морями й океанами є бажання розповісти людям правду про Україну, її історію та народ. На алеях біля Лісової опери працювала виставка робіт художників-майстрів народних промислів з Івано-Франківщини. Вони привезли свій посуд, шкіряні сумки та пояси, вишивки, дерев’яні вироби.
Місцеві українці приходили та приїжджали до Сопота на цілий день: сім’ями, з дітьми, наметами та їжею. Вони буквально насолоджувалися можливістю відчувати себе українцями, більшість була в національних строях, чоловіки з «оселедцями» на головах, діти — в ошатних вишиваночках, віночках і шароварах.
Польський координатор фестивалю Петро Тима поділився з «Днем» своїми враженнями:
— Я радий великій кількості медіазасобів і преси, збільшенню ефірного часу на 2-му каналі польського державного TV, увазі в теленовинах, газетах, на радіо. Завдяки наявності багатьох жанрів, фестиваль перестає асоціюватися виключно з фольклором і виключно з національною меншиною українців у Польщі, а переноситься на Україну та її колективи, популярні за її межами. Виріс рівень самодіяльних українських колективів із Польщі. Ними починають цікавитися організатори заходів в Україні. Фестиваль збирає не тільки українців, а й людей, які прагматично розуміють, що є необхідність у співпраці з Україною, а отже — її (через культуру в тому числі) треба краще знати.
