Фестиваль створений задля популяризації вивчення іноземних мов. Головну вулицю Хрещатик було перекрито, тож кияни могли вільно долучитися до події. Перше, чим вітав фестиваль, – це великий сферичний купол ATMASFERA, всередині якого можна було подивитися панорамну стрічку про Україну з висоти пташиного польоту з оглядом на 360 градусів. Далі вздовж вулиці розмістилися палатки різних мовних шкіл та спікінг клабів, де можна було не тільки дізнатися про програми навчання, а й взяти участь у розіграші курсу. А щоб гості не сумували та постійно були в русі, вигадали квест. Він складався з 5 відміток, на які ставилися штампи за участь у різних активностях. Після проходження квесту учасники отримували маленькі сувеніри. Був створений вуличний кінотеатр, профорієнтаційне тестування англійською мовою, ярмарок вакансій та зона майстер-класів. Також можна було розписатися англійською мовою. Тож закохані пари вмить втілювали свою мрію в реальність.
Але найбільше мені подобаються подібні фестивалі через людей. Коли проходять такі події, весь Київ спеціально чи ненароком опиняється тут. На Хрещатику 15 вересня можна було не лише цікаво провести час, а й поспілкуватися про Україну. Тільки-но я підійшла до куполу, щоб оглянути дивовижну природу та архітектуру міст нашої країни, зі мною заговорив Олександр Лозовик. Чоловік зазначив, що бачив щось подібне вже 20 років тому в Німеччині. Коли супутник може навести на будь-яку точку світу та наблизити її так, що зможеш побачити навіть свого собаку у дворі. Після перегляду фільму, який хоч і був естетично гарним, але не вражаючим, я запитала в Олександра про Німеччину і життя за кордоном у різних країнах. Тут, на «Маркеті мов» доречно було отримати пораду: «Треба знати багато іноземних мов!» – від людини, яка знає їх не менше шести. «У кожній країні треба призвичаїтися до культури і вміти розмовляти хоча б на примітивному рівні. Колись німці давали програму для всіх наших студентів. Якщо ви закінчили два роки вишу в Україні і здали екзамен з граматики та говоріння, ви мали можливість обирати будь-який виш Німеччини і навчатися там безкоштовно. Німці дуже заохочували наших IT-шників, вони давали квоту на 20 тисяч. І зарплата була приблизно 50 тисяч доларів в рік», – доповнює Олександр.
Чоловік з великим натхненням розповідав про рівень життя в Німеччині і те, що новинки, які ми маємо зараз тут, там з’явилися набагато раніше. Як він зазначив, «Німеччина дуже швидко перейшла на всі супутникові зв’язки, мобільні телефони та сучасні технології віртуальної реальності. Коли я проживав в Штудгарті, щонеділі відбувалися виставки, схожі на цю. Місто показувало свої досягнення та давало можливість розвиватися».
Коли я вкотре чую подібну до цієї історію, мені стає прикро, що наші люди змушені виїжджати за кордон на заробітки. Тож я зауважила, що краще було б, якби українці лишалися тут, і пан Олександр погодився. Такі, як він, частіше розчаровуються, коли повертаються з-за кордону. Їм є з чим порівнювати і немає чому дивуватися. Але все одно вони повернулися, щоб трудитися в Україні і змінювати її на краще.
А такий фестиваль, як «Маркет мов», організований Міністерством інформаційної політики за ініціативи Студентської ради МіП, показує, що молодь прагне і робить все, щоб у нас теж було, як у іншій частині Європи.
