Майже поруч, за кілька десятків метрів, вирує одна з центральних вулиць Луцька. А тут, у химерно-витонченій зовні, вишуканій споруді, в розкішних апартаментах потрапляєш наче в іншу епоху. Вона починається вже з передпокою, який не хочеться називати банальним словом «вестибуль». На стіні навпроти входу — портрет інтелігентного чоловіка роботи Зені Рубан, яка має власний стиль і котру недарма називають однією з кращих волинських художниць. А чоловік на портреті — Олександр Залєскі, прізвище якого й стало назвою готелю.
Чому «Залєскі» — ім’я, яке мало що говорить непосвяченому, а не, наприклад, щось на зразок «Луцький прем’єр-палас»? Доля не лише назви — створення саме такого готелю, дизайн якого всередині нагадує театр, має свою цікаву історію. Це — родинний пам’ятник. «Пам’ятники бувають різними. Хтось увічнює дорогу людину в бронзі чи граніті. Хтось, нанизавши на фабулу сюжету найцікавіші факти біографії, створює про неї книгу. Хтось пише портрет. Пам’ятником творцеві й керівникові українського мандрівного театру 20—30-х років XX століття, режисерові й акторові Олександру Залєському і його дружині, талановитій актрисі цього театру Ніні Залєській став готель, споруджений їхнім онуком Олексієм» — з таких рядків починається інформація, представлена менеджером готелю Аллою Дмитрук, і вона таки інтригує.
Адже історія поєднання двох родів із різним національним корінням — польського шляхетного — Залєських і українського козацького — Нетяг, може стати сюжетом для захоплюючого серіалу. В архіві онука збереглися картини бабусі Ніни, котра навчалася в знаменитій Краківській академії мистецтв, та не закінчила її, бо вирішила присвятити життя мандрівному театру. Збереглася велика колекція світлин про шлях цього театру, яким керував дідусь Олександр, рукописи п’єс, перекладів, листи та сімейні реліквії. Серед цих реліквій і старовинна скрипка з колекції Радзивілів, подарована Олександрові Залєському нащадком цього відомого роду магнатів і мистецьких меценатів під час виступу театру в Олицькому замку. Напевне, в найтяжчі дні бабуся Ніна могла продати її, аби залатати дірки в сімейному бюджеті. Але вона свято оберігала все, що було пов’язане з пам’яттю чоловіка. На цій скрипці бабуся вчила грати онука Олексія.
Донині на Волині з іменем Олексія Левченка пов’язували організацію відомого фестивалю «Оберіг», котрий дав путівку в життя багатьом відомим українським співакам. Тій же Марійці Бурмаці, Ользі Богомолець, Ігорю Жуку, Василю Жданкіну, Едуарду Драчу... Він же, заснувавши згодом фірму «Світ», почав проводити виставки-ярмарки, на які збираються торгівельники не лише з різних куточків України, а й Росії та Білорусі. А також традиційні щорічні конкурси «Людина року». Усе це речі, як він сам називає, духовні. То чому готель, та ще й такий ексклюзивний?
— Мрія про його спорудження зародилася давно, коли я ще був починаючим бізнесменом. Я починав з організації туризму при молодіжному центрі «Волинь». Ми приймали польських туристів, які приїжджали до нас на ринки торгувати. Місць у готелях не вистачало катастрофічно, і мені, молодому бізнесмену, здавалося, що коли ми побудуємо готель, то без проблем забезпечимо себе постійною клієнтурою. Часи змінилися, більше поляки до нас із клумаками не їздять, а мрія про готель — і саме готель, бо у такому закладі зупинялися і артисти мандрівного театру Олександра Залєського, — залишилася, — розказує Олексій Левченко.
Це приміщення мало стати й домом для фірми «Світ», котра роками тулилася в приймах (тобто в оренді). При цьому за власні кошти фірма подарувала лучанам шикарну святкову ілюмінацію, і таку, що лучани гонорово почали порівнювати своє місто не більш-не менш, а з Парижем... Ділянку отримали в центрі міста, проте надто проблемну. Поруч — центральний парк культури і відпочинку, посаджений у післявоєнні роки на болоті поблизу Стиру. Аби споруда постала, треба було забити у грунт 137 свай! Проте нині готель «Залєскі» став справжньою родзинкою центру Луцька. Та якщо перший його рекламний слоган звучав: «Здивуємо респектабельністю!», то нині він звучить інакше: «Це не розкіш. Це ваш стиль!» Темні бордові кольори, які справді наче більше пасували б театру, тут якраз доречні — вони гармонують із люстрами, меблями... Високі стелі та строге, по-англійськи, оформлення дверей... Кожен килим, кожну люстру підбирав, кольори і стиль визначав онук Залєських.
— Мені кажуть, що тут відчувається душа, хоча це називається взагалі-то дизайном. Бо не можна одягти людину у фрак і взути в кеди, — каже Олексій.
Родинні мистецькі гени вперто перемагають в Олексія Левченка бізнесмена. Досить специфічний, скажемо так, заклад поступово стає й культурним центром Волині. Вечорами розкішний зал готельного ресторану перетворюється на... концертний зал. Імпреза, яку пропонує «Залєскі», не властива закладам такого типу. Це «Музичні й поетичні фрески від «Залєскі» — вечори, на яких виступають поети, композитори і співаки, і немало з них — родом з Левченкового «Оберігу». Виступали ансамбль скрипалів «Кантабіле», письменниця Ірен Роздобудько, співаки Ігор Жук і Ольга Богомолець, поет, гуморист і журналіст Василь Простопчук.
— Ми прагнемо створити не просто осередок культури, а осередок, який би об’єднав людей, яким не байдуже, що слухати й кого слухати. Ми відходимо від принципу «поющих трусов», напівроздягнутих безкоштовно виконавців. Не секрет, що нам пропонують: хай та чи інша «зірка» поживе у вашому готелі безкоштовно, за це виступить на «Музичних фресках». Але нам того не треба. Бо цей рівень не буде рівнем нашого готелю, — каже Олексій Левченко.
І В ЛАВРУ, І В... КОНЮШНЮ
Сьогодні в «Залєскі» проживали іспанці, а вчора на вечерю заїжджали японці, які вивчали інвестиційний клімат Волині. Вісім днів жив бізнесмен із Нью-Йорка, а в різні часи мешкали не лише представники різних народів, а й чимало знаменитостей всеукраїнського рівня. Тому книгу відгуків готелю можна читати як «філіал» книги «Хто є хто в Україні».
«Культура Волині, висока традиція нашого краю знову й знову оживає й приваблює подорожніх. Хай завжди горить теплий вогонь у вікнах «Залєскі»! (Лариса Івшина).
«Якщо в Луцьку є такі люди, які можуть зробити такий готель європейського рівня — ще не вмерла Україна!» (Ірен Роздобудько).
«Дякую за вашу теплу атмосферу, за теплий прийом» (сім’я Тимощуків). Знаменитий футболіст Анатолій Тимощук два рази зупинявся в «Залєскі» у президентському номері, а на вечері та сніданки в ресторан з’їжджалася вся луцька родина його й дружини.
«Для мене Луцьк — місто мрії й місто гордості. Мрії — тому, що колись, у далекому вже дитинстві я мріяв побачити місто — і першим великим (на все життя) містом був для мене Луцьк. Тому я дуже радію, коли це старовинне, горде місто оновлюється. І реальним свідченням цього модерного оновлення для мене став готель «Залєскі». Обійшов його весь — від підвалів до, як кажуть, хреста. Затишний, класичний готель з вишуканим дизайном. Елегантний дім відпочинку після довгої дороги. Якби я був міським головою, я б з гордістю водив гостей на екскурсії в «Залєскі» в певності, що кожен, хто побуває в цьому елегантному готелі, захоче відвідати наше прекрасне місто ще не раз» (Микола Жулинський).
Є в книзі відгуків і записи іноземними мовами. Для «Залєскі» іноземці — не дивина. Але не тільки на них, а й на споживача місцевого, так би мовити, розливу розрахована нова акція готелю. Це так звані вік-енд-тури. Оплативши двох-трьохденне перебування в готелі, ви у подарунок отримуєте захоплюючі екскурсії Великою Волинню.
— Ми хочемо поєднати проживання з інтелектуальним туризмом, — каже Олексій Левченко. — Треба ж переживати за те, щоб нашу область, наше стародавнє місто презентувати не лише в Україні — в світі теж! Кожен день на сайті готелю відвідувачі з Канади, США, Франції, Норвегії, Іспанії, Німеччини... Ми можемо запропонувати їм кілька програм вік-енду. Древній Володимир-Волинський, Зимненський монастир із чудотворною іконою, якою великого князя Володимира благословляли на шлюб із константинопольською царівною Анною... Або козацьке містечко Берестечко, або Почаївську лавру і святині та знамениті місця Кременця. У Луцьку — Старе місто зі знаменитим замком, єдиний в Україні музей волинської ікони, середньовічні підземелля. Ми ж маємо багато що показати!
А на завершення дня — відвідини місцевого театру, який нині славиться своєю професійністю, романтична вечеря в ресторані готелю при свічках... Любителям екстремального відпочинку в «Залєскі» запропонували б відвідини кінного клубу, навчання їзді на конях. Плюс автоекстрім на «Волинянках» і пейнтбол, лісові прогулянки на конях і навіть шашлик на природі.
