На запитання: «Чи любите ви Україну?», навіть не замислюючись, більшість наших співвітчизників відповість: «Так». Однак, запитуючи: «Чи знаєте ви Україну?», —позитивна відповідь пролунає з вуст не усіх. Сьогодні багато хто з українців гарно обізнаний у принадах європейських та світових курортів, їхніх столиць та туристичних пам’яток. І це чудово. Але в кожного з нас є місце, що притягує особливим магнетизмом наші дорослі серця: та маленька частинка землі, де ти народився, виріс, пішов ще невтоптаними стежинами у доросле життя. Саме в цьому місці ти почуваєш себе невід’ємною часточкою землі, яка дає тобі сили та впевненість у прийдешньому дні. І називається цей великий або малий простір: Батьківщина, Вітчизна, рідний край — земля, що від прадавніх пращурів перейшла до наших батьків і з надією чекає дбайливої уваги від нас. Забувши про всі негаразди, палаючи незборимим бажанням потрапити в найпривабливіші та нерозпізнані простори Вітчизни, варто зазирнути в глибини її історії, почати цінувати, розуміти, поважати свою країну та пишатися нею.
Туристична фірма «Еліта-тур» і газета «День» пропонують цикл бесід про Україну та її сусідів, представлених у формі туристичних маршрутів. Наші туристичні стежки проляжуть по всій Україні: західній, східній, південній та центральній.
Відкриває цикл віртуальних маршрутів ЗАХІДНА УКРАЇНА, яка ознайомить вас із найпривабливішими місцями Волині, Галичини, Поділля, Покуття, Закарпаття, Буковини. Розпочнемо нашу подорож з Волині — історико-етнографічного району України, що вирізняється серед інших своїми чистими озерами, густими лісами, сонячними маковими галявинами та повноводими ріками. Територіально Волинь об’єднує сучасні Житомирську, Рівненську й Волинську області. На гербі краю гордо красується рівносторонній хрест, що нібито з’єднав у собі символ природного сонця, якому поклонялися наші предки-язичники, та хрест, що відображає головний християнський символ.
Для тих, хто бажає доторкнутися до величного духу Волинського краю, «Еліта-тур» пропонує одно- та дводенні маршрути по монастирях і храмах. Першими об’єктами нашої подорожі є ставропігійні монастирі Волині — Свято-Троїцький Корецький жіночий монастир у Рівненській та Свято-Георгіївський Городницький чоловічий монастир у Житомирській областях — особливі осередки духовного життя, які не лише функціонують як автономні православні церковні структури (у даному контексті УПЦ (МП)), а й унікальні архітектурні споруди, здавна відомі як скарбниці православної віри наших предків.
СВЯТО-ТРОЇЦЬКИЙ КОРЕЦЬКИЙ ЖІНОЧИЙ МОНАСТИР
Форпост західного православ’я, що гордо височить на березі річки Корчик. Його заснування пов’язують з ім’ям ігумена Києво-Печерського монастиря Варлаама, який, здійснюючи паломництво по святих місцях, 1064 р. заснував Корецький дівочий монастир на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці.
Архітектурний ансамбль Свято-Троїцького монастиря вражає своєю вишуканістю та довершеністю. Ще 1620 р. його забудовують як францисканський кляштор. Згодом цю будівлю у католиків вилучають і передають християнській громаді. З того часу Троїцька церква, Тепла (літня) церква Іоанна Предтечі, келії та надбрамна дзвіниця монастиря створюють образ величавої пам’ятки історії та культури XIV—XIX ст. Волині.
Чудові краєвиди Корця та постійна Божа присутність приваблювали своєю неповторністю представників знатних родів — Острозьких, Корецьких, Чарторийських. Кожен з них робив свій особливий внесок у духовне життя православного осередку.
Князь Федір Острозький 1386 р. на місці древнього городища заклав могутній замок. Корецький Самійло Яхимович — легендарна постать XVI ст. — домігся аудієнції у Папи Римського Сикста V і привіз із Константинополя плащаницю, а також ікону «Спорушниця грішних», яка з 1622 р. перебуває у монастирі. Князь Юзеф Чарторийський наприкінці XVIII ст. зробив Корець одним із найбільших промислових і мальовничих міст Волині, збудувавши там порцелянову фабрику.
Згадуючи про рід Корецьких, відзначимо, що й жіноцтву належить духовний та суспільний внесок до культурно-православної спадщини України. Місцем улюбленого відпочинку Маріанни Корецької був Оглів — теперішній Гоголів, що в Броварському районі Київської області. Саме завдяки її старанням там було споруджено фортецю та декілька церков. Але найвеличнішим досягненням провінційного містечка стало отримання, не без допомоги Маріанни, що згодом стала королевою Польщі, Магдебурзького права.
Повертаючися знову до Свято-Троїцької обителі, прогулюючись територією монастиря, погляд відвідувача неодмінно привертає могила з портретом вродливої жінки з написом: «Анна Алексеевна Андро, урожденная Оленина», якій видатний російський поет О.С. Пушкін присвятив знамениті рядки «Я вас любил».
Чернеча лампада Свято-Троїцького жіночого монастиря і дотепер сповнена православних традицій. У ньому збереглося гаптярське мистецтво у виготовленні митр, плащаниць, скрижалей до мантій; мистецтво золотити по дереву; позолоту куполів, кіотів та іконостасів здійснюють самі монахині.
ГОРОДНИЦЯ. СВЯТО-ГЕОРГІЇВСЬКИЙ ЧОЛОВІЧИЙ МОНАСТИР
Майже на кордоні Рівненської та Житомирської областей, на одному з берегів річки Случ, величаво красується Свято-Георгіївський чоловічий ставропігійний монастир. Немов духовний маяк, ще здалеку, при під’їзді до селища Городниця, вказує він всім вірним дорогу до духовної обителі мальовничого та загадкового Полісся...
За переказами, на місці Городниці у давнину існувало велике місто, яке було зруйновано в XVII ст. Від обителі залишилися лише монастирські поховання та древні дуби-красені. З того часу місцевість і почали називати «город-ніц», тобто «міста немає».
Землі Городниці були власністю Корецького маєтку, володарями яких у 1631 р. був Кароль Корецький, а з 1685 р. — князь Чарторийський. Відомо, що у ХVII ст. тут побудували Свято-Георгіївський храм, при якому у 1891 р. відкрилася жіноча обитель.
На початку минулого століття монастир переформували в чоловічий. У часи войовничого атеїзму Свято-Георгіївську обитель закрили, але, незважаючи на гоніння, тут продовжував неофіційно діяти монастир, на території якого розташовувалися чоловіча та жіноча чернечі громади. Сьогодні ставропігійний монастир відновив повноцінне монастирське життя і є найважливішою обителлю православної Житомирщини.
«КОРОЛЕВА ВОЛИНСЬКИХ СІЛ» — ДЕРМАНЬ
Якась особлива поетична вишуканість притаманна Свято-Троїцькому Дерманському жіночому монастирю, що ніби ховається від людського ока в густих лісах Рівненщини. За давніх часів Дермань називалася «королевою волинських сіл»: настільки мальовничими були тутешні ландшафти.
Перша згадка про Дерманський монастир датується 1499 р. і є в рукописній книзі «Поученій» князя Костянтина Острозького. У другій половині XV ст. Дерманський монастир був одним із культурно-освітніх осередків України. 1575 р. князь запрошує управителем Дерманського монастиря відомого друкаря Івана Федорова, який одночасно почав готувати до друку славнозвісну Острозьку Біблію.
Усвідомлюючи велике значення освіти для духовенства, князь Острозький надав Дерманському монастирю відповідні привілеї та заснував тут духовну школу й друкарню. У монастирі зібрано велику й цінну бібліотеку з архівом. В 1627—1633 рр. настоятелем Дерманського монастиря був видатний український філолог Мелетій Смотрицький.
1960 р. у стінах монастиря розмістили корпуси спецшколи-інтернату. Лише 30 серпня 1991 р. функціонування Дерманського жіночого монастиря було відновлено. Центром монастирського життя завжди був храм Святої Трійці, що славиться спускною чудотворною іконою Казанської Божої Матері.
СВЯТО-МИКОЛАЇВСЬКИЙ ЖІНОЧИЙ МОНАСТИР — ОСТРІВЕЦЬ ПРАВОСЛАВНОГО ДУХУ
Головною особливістю Свято-Миколаївського Городоцького жіночого монастиря на Рівненщині є те, що розташовується він на невеликому острові, що омивається річкою Устя, надаючи монастирю незрівнянну особливу презентабельність. Спочатку на острові було засновано скит Києво-Печерської лаври, а згодом — монастир, про що повідомляє перша історична згадка 1516 р. За переказами, на острові побудували церкву пророка Іллі та храм архистратига Михаїла. В середині ХVII ст. на острові діяла одна з резиденцій православних митрополитів та єпископів України.
Після поселення на острові графа Валента Естергазі монастирська будівля, що була захоплена уніатами, перетворюється на палац. 1870 р. в Городку оселилася сім’я барона Феодора фон Штейна. Завдяки його піклуванню було відкрито початкову школу для дітей. Крім того, у 1868 р. розпочав свою діяльність перший на Волині краєзнавчий музей, який розташовувався на острові. На жаль, більшість експонатів було втрачено в ході Першої та Другої світових воєн.
У наш час Свято-Миколаївський жіночий монастир проводить активну місіонерсько-просвітницьку діяльність. Йому належать скит на честь святого Георгія Переможця в Рівному та скит на честь святої праведної Анни, що розташовується неподалік Почаєва.
ТРИГІРСЬКИЙ МОНАСТИР
Красень Тетерів, що прокладає собі дорогу до Дніпра через скелясті породи Українського щита, приводить прочан до Тригірського монастиря, який, імовірно, був заснований в XІV ст. ченцями в гранітних скелях поблизу річки. Згодом монахи-відлюдники звели храм та келії. У часи покатоличення Житомирщини в ХVIIІ ст. монастир захопила уніатська церква, і лише після 1839 р. його повернули в лоно православ’я. Серед інших церковних споруд Волині монастир вирізняється своєю компактністю та затишним місцем розташування. До її архітектурної композиції входить невелика лаконічна церква Преображення Господнього (1854—1873 рр.), келії (1782 р.), що омиваються гордовито витонченими берегами Тетерева. Саме в цьому місці ця могутня ріка дарує відвідувачам свої найкращі романтично-ефектні краєвиди (див. фото).
Під церковними дахами Спасо-Преображенського-Чуднівського чоловічого монастиря несе свою рятівну службу з кінця ХVIIІ ст. чудотворна ікона Тригірської Божої Матері. Щороку на її честь 20 серпня відзначається урочиста архієрейська літургія. По завершенні бого-служіння здійснюється хресний хід навколо храму. Серед місцевого населення й дотепер збереглася традиція «проходити» під священною іконою, яку проносять над головами віруючих священики.
З Тригір’ям пов’язані імена мецената та цукрозаводчика Н. Терещенка. Ця місцевість є улюбленим місцем отримання адреналінових відчуттів для аматорів-скелелазів.
Про осередки духовного життя Волині можна говорити довго, цікаво та безкінечно. Сьогодні поза увагою залишилися ще багато духовних осередків краю. Але це буде тема вже іншої розмови. Варто лише один раз ступити на цю благодатну волинську землю, доторкнутися до вічних святинь, які дарували зцілення, висвітлювали шлях до Бога багатьом нужденним та прочанам, — і ви переконаєтесь у величній силі божественно-чудотворних споруд, втілених у камені та фарбах, відчуєте ту важливу та необхідну в нашому сучасному жорстокому світі духовну потребу збагачення свого внутрішнього єства.
Українці! У наш складний час спробуйте змінити життя на краще. Відкладіть щоденні справи та сплануйте свій відпочинок з користю для здоров’я та інтелекту. Варто лише один раз спробувати — і ця магічна сила пізнання свого рідного краю змусить вас задуматися над філософським запитанням: «А чи знаю я Україну?». І у відповідь прозвучить: «Я цього прагну!».
Статтю підготовлено за матеріалами автора та інформацією, наданою туристичною фірмою «Еліта-тур»
