Замість передмови. Кіномани, мабуть, уже збагнули, про що йдеться. Заголовок цього матеріалу — парафраз назви фільму «Залягти на дно в Брюгге». Це — абсурдистська кримінальна драма режисера Мартіна Макдонаха (спільне виробництво Великої Британії та США) з чудовими акторськими роботами Коліна Фаррелла та Брендана Глісона. Стрічку, що вийшла на екрани світу 2008 року, було номіновано на «Оскар» за кращий сценарій, вона увійшла до списку «250 кращих фільмів за версією IMDb». Однак сьогодні я згадала про неї, хоч як це дивно, зовсім не тому, що вона справді талановита, а тому, що дія картини відбувається в одному з найбільш мальовничих середньовічних міст Західної Фландрії — Брюгге. І ось у якому контексті. Коли я, захоплюючись подорожами не менше, ніж кіно, вперше дивилася «Залягти на дно в Брюгге», була зовсім зачарована візуальною красою цього бельгійського містечка й мимоволі закарбувала в пам’яті — за оказії побувати там, поблукати старими вуличками, вгадати, де знімалися ті чи інші сцени стрічки, яка справила на мене враження. Поки не довелося...
Згадала я про це випадково, коли журналістська доля несподівано подарувала мені подорож до іншого, аналогічного за величиною, красою, багатством визначних пам’яток та історичною значимістю міста, яке розташоване на багато сотень кілометрів ближче, ніж уже згаданий Брюгге. Але (впевнена!) багато любителів відкривати для себе незнайомі міста й місцини знають про нього лише з чуток і навіть не здогадуються, скільки позитивних емоцій, радості й захвату можна отримати, подолавши за якихось п’ять годин лише 433 кілометри від Києва.
Я говорю про Кам’янець-Подільський, що у Вікіпедії позначений як банальний районний центр Хмельницької області. Однак його ще називають «Квіткою на камені» й «Перлиною Поділля». Не для жарту: через місто протікає річка Смотрич, яка утворює скелястим каньйоном свого русла (очевидці навіть порівнюють його зі знаменитим Гранд-Каньйоном в Америці) величну, мальовничу омега-подібну петлю. На площі утвореного півострова міститься давня фортеця — Старе місто. Не вульгаризоване сучасністю, воно складається зі стародавніх архітектурних будівель, що відображають культури народів, які проживали тут у різні часи. До слова, у світі існують лише три місця класичного зразка міста-фортеці, розташовані на півострові: Берн, Верона і Кам’янець-Подільський. Історія останнього вражає: в ньому дивовижно й загадково переплетені християнська й мусульманська культури. Як відомо з історії, Кам’янець-Подільський входив до складу Київської Русі, в XIII—XIV століттях захищав Галицько-Волинське князівство, був завойований татаро-монголами. Із другої половини XIV століття належав Литві, 1430 року відійшов до Польщі, 1793-го, після третього переділу Польщі, разом із Правобережною Україною — до Російської імперії. А в 1918—1921 роках Кам’янець-Подільський — головний центр формування військ і дислокації військового керівництва Української Народної Республіки, останній оплот захисників незалежності України. Кожен період зберігає реальні історії та легенди про людей і події унікального містечка. І вже лише заради цього, безперечно, варто приїхати сюди. Тим більше, що Кам’янець-Подільський за кількістю архітектурно-історичних пам’ятників посідає третє місце в Україні після Києва та Львова. Крім того, на околицях міста перебуває ще одна знаменита фортеця — Хотин, у стінах якої було знято понад 50 фільмів. Серед них — «Захар Беркут», «д’Артаньян і три мушкетери», «Тарас Бульба». Якщо дістанетеся Бакоти — втім, можна скористатися й послугами екскурсбюро, — є шанс відвідати скельний монастир XI століття з цілющими джерелами мінеральної води. А в селі Кривче вже 20 мільйонів років (!) існує «Кришталева печера»... До того ж, кам’янчани — народ винахідливий, вони цінують самобутність рідного міста. У Кам’янці-Подільському в різні пори року проходять надзвичайно цікаві фестивалі: у травні — День міста «Кам’янець стародавній — серце Поділля» і «Фестиваль повітроплавання» (не можу не похвалитися: «сама там була», на аеростаті, попри патологічне боягузтво, «літала»! Вражень — не описати!.. До речі, після благополучного приземлення я отримала вірчу грамоту, в якій зазначено, що відтоді мені даровано дворянський титул — княгиня Ірина Подільська Захмарно-Туманна. Можете так і звертатися до мене...) Крім цього чудового заходу, у Старому місті прописався фест «Terra Heroika» — барвистий військово-історичний фестиваль, що реконструює події давніх часів, куди з’їжджаються з різних країн лицарі піші й кінні, зі списами, пушками й мушкетами. Очевидці свідчать, що це дивовижне дійство перевершує будь-які найсміливіші фантазії. Придумали патріоти міста і «Свято «Семи культур» — за кількістю національностей, які в різні часи проживали в Кам’янці-Подільському. Це — українці, росіяни, турки, татари, вірмени, євреї, литовці й поляки. Нещодавно стартував «Фестиваль вільних людей» (Free Humans Fest), мета якого — створити спільноту особистостей, які захоплюються музикою, танцями, образотворчими й бойовими мистецтвами, займаються екстремальними видами спорту. Тут організовуються тренінги, проходять концерти й вернісажі — кожен знайде справу за інтересами. А нинішня осінь взагалі стала парадом фестивалів: феєрично фінішували фест «Кам’янець — земля героїв»; Міжнародний фестиваль національних культур «Острів семи скарбів», на який з’їхалися хореографічні, вокальні й музичні колективи з України, Росії, Польщі, Словенії, Німеччини, Вірменії, Ізраїлю й багатьох інших країн; масштабно та яскраво реконструював події XIII—XVI століть фестиваль «Руська брама». І буквально днями дебютувало Свято пива, що народилося 200 років тому в баварському Мюнхені й відоме всім під назвою Oktober Fest. Цього року воно об’єднало свої сили з «Фієстою повітроплавання «Назустріч сонцю».
На цьому факті зупинюся детальніше, оскільки саме він і став приводом нинішньої поїздки до Кам’янця-Подільського. Одразу скажу, що не всі з моїх знайомих вітають свята, які прийшли до нас із Заходу, де їх відзначають давно й люблять як дорослі, так і діти. Це, як ви вже здогадалися, згаданий вище Oktober Fest, Геловін і, мабуть, ще день святого Валентина. Чесно кажучи, не второпаю, чим моїм друзям не догодили ці загальнолюдські, веселі свята? У нашій країні — що, немає любителів пива?.. Ніхто не пам’ятає страшних і вабливих дитячих байок про «чорну-чорну кімнату»? Ніколи не закохувався й нікого не любить?.. А якщо вже ми самі не придумали аналогічних дотепних дат, то гріх, здається, не скористатися чужим досвідом — адже, погодьтеся, вони набагато симпатичніші за шановані нами дотепер 1 травня і 7 листопада... Як з’ясувалося, жителі Кам’янця-Подільського тієї ж думки, тому й вирішили залучити до свого чудового міста туристів на осіннє Свято пива. Відбувалося воно на одній із центральних вулиць міста — Соборній, біля готелю «7 днів». Підготувалися по-дорослому: крім традиційного холодного пива, що лилося рікою, можна було зігрітися підігрітим портером з медом і корицею — альтернативою противникам цього напою виступав глінтвейн, — скуштувати традиційні баварські закуски, що є неодмінним атрибутом на пивних гуляннях. Причому, що мене приємно здивувало, паралельно з українськими назвами страв — у меню були також їхні німецькі аналоги. Для кулінарів — просто знахідка! Можна порадувати близьких, урозмаїтивши побут справжніми баварськими частуваннями, не марнуючи на пошуки рецептів дорогоцінного часу. Передбачаю, однак, коментарі скептиків: мовляв, подібне дійство можна було б і не робити, хіба це свято — посидіти, випити по кухлю пива і гайда до телевізора... Однак кам’янчани до проведення фестивалів уже давно звикли і знають, як заманювати людей у свої тенета. А тому від самого ранку й до пізньої ночі у відвідувачів не було щонайменшого бажання розходитися по домівках. Красномовний професійний ведучий філігранно підтримував святковий настрій гостей : проводив конкурси з історії Oktober Fest, оголошував змагання з армрестлінгу, виступи брейкерів і гармоністів, молодіжних музичних гуртів, народного співочого колективу, який вразив навіть фахівців своїми чистими голосами... Такими залишилися враження від цього фестивалю. Всі, хто відзначився на ньому, одержали призи — звісно ж, це було спонсорське пиво. А коли настали сутінки, публіка зойкнула від барвистого концертного номера надзвичайно сміливих, як на мене, дівчат, які грають із вогнем (файєр-шоу). Навіть невеликі паузи в шоу були продумані: звучали німецькі мелодії, популярні на святі пива, і рідні, де так чи інакше обігравалися пивні забави. Коли ж концертна частина добігла кінця, почалася дискотека в стилі рок-н-ролу і 80-х. Я довго спостерігала за однією пластичною дівчиною, яка запалила всіх навколо себе. І коли її супутники почали робити заводилі компліменти за кураж, приєдналася до них. Яким же був мій подив, коли я дізналася, що ці веселі молоді люди виявилися не лише моїми земляками, киянами, а й колегами. 30 співробітників телеканалу «Україна», які праведно завершили трудовий тиждень, вирішили відпочити: недовго думаючи, сіли в поїзд і приїхали до Кам’янця-Подільського! Кажуть, добряче повеселилися — емоцій вистачить до наступної поїздки. А судячи з настрою їхньої дружної компанії, вона не за горами! Мушу сказати, підтримую їх цілком і раджу легким на підйом не чекати новорічних та різдвяних свят, а відкрити інтернет і гайнути найближчими вихідними до Чернігова чи Переяслава-Хмельницького, Качанівки або Полтави... Витрати невеликі, а «обнулитеся» на повну котушку! Щиро ділюся власним досвідом. Якщо ж мої подільські оповідки вас справді зацікавили, підкину дров у багаття: якщо хочете провести вік-енд у Кам’янці-Подільському, за бажання можете з’їздити до Чернівців або Хмельницького — вони лише за сто кілометрів звідти.
