«Як?! Ти досі там не був?! Це ж менше години їзди від Луганська. Менше години їзди від обласного центру — і ти в старовинному маєтку», — заінтригував мене знайомий.
Так уже склалося, що місцевість між металургійним Алчевськом та вугільним Перевальськом вважається туристично непривабливою. Мовляв, що там можна побачити, окрім степів та териконів. Той, хто так вважає, не був у селищі Селезнівка та не бачив садиби Мсциховського.
ПРОГУЛЯНКА МАЄТКОМ ПОЛЬСЬКОГО ІНЖЕНЕРА
Перше, на що звертаєш увагу, потрапляючи до маєтку Казимира Мсциховського, — готичні в’їзні ворота з двоповерховими вежами. Як розповів мій екскурсовод, це — одна з найстаріших будівель усього комплексу. Розповідають, що за часів поміщика в цій вежі жили охоронці, які відкривали ворота, впускаючи численних гостей. «Пішли далі! Там ще цікавіше!» — покликав мене гід, голова благодійного фонду «Садиба Мсциховського» Сергій ЛИЧАНИЙ. Цікаве чекало на нас одразу за воротами. Десь у середині ХІХ століття на 22-х гектарах цієї території було розбито великий парк: порожню земельну ділянку засадили пірамідальними тополями, дубами, липами. У 1972-му Селезнівський парк отримав статус пам’ятки садово-паркового мистецтва. За часів власників маєтку доглянутий парк прикрашали бронзові статуї, в «коридорах», які утворювали дерева, стояли альтанки. З роками все це занедбалося. Але й зараз, крізь повалене гілля, можна вгадати те, що називалося дубовими гротами та липовими алеями. «Нещодавно, — розповідає Сергій, — ми з волонтерськими бригадами проводили «велике прибирання»: подвір’я вигребли, в парку вичистили дві алеї — липову та тополеву. Ту, що веде до найбільшої тополі. Найближчим часом прибирання продовжимо. Сам бачиш — тут роботи дуже багато».
Удосталь наблукавшись парком, поступово просуваємося до основної частини комплексу. Власне, самого будинку Мсциховського, із колонадою та трьома фасадами. Той, хто замовляв проект будівлі у відомого петербурзького архітектора Сергія Гінгера, був неабиякий естет. Переїхавши сюди в 40-х роках ХІХ століття, він забажав збудувати в донбаських степах італійську віллу флорентійського стилю. Зведений із місцевого піщаника, будинок поміщика і сьогодні виглядає майже як новий. Екскурсію розпочинаємо з центральних сходів. Дивишся на них і розумієш сенс фрази «будувати навіки» — сходи й сьогодні в бездоганному стані. «Ти вгору подивися!» — пропонує мій гід. Ліпнина, якою прикрасили стелю, так само збереглася майже в первинному вигляді.
Повертаємо ліворуч та потрапляємо до так званої грецької зали. Велика простора кімната з каміном. Цікаво, що він у робочому стані. В будинку чотири каміни. Два з них, за словами Сергія, й досі працюють — хоч зараз розпалюй.
Через невеличку кімнату йдемо до зимового саду. І таке було в маєтку польського інженера! Звісно, що рослини до наших днів не дожили, а от плитка, якою вимостили підлогу, чудово збереглася.
За часів колишніх власників будинок був відомий своїми концертами. Сергій показує мені приміщення, в якому розміщувався оркестр. Музиканти сиділи в невеличкій кімнаті на другому поверсі, до якого ведуть кручені сходи. «Музична» мансарда виходила на внутрішній балкон. Звідси й лилася музика.
ЗОВСІМ ТРОХИ СУМНОЇ ІСТОРІЇ
Неважко здогадатися, що після жовтневого перевороту 1917 року маєток змінив свій «профіль». За одними даними, подружжя Мсциховських емігрувало до Франції, за іншими — власника маєтку розстріляли.
У 1920-ті роки тут відкрили притулок для сиріт, чиї батьки загинули під час громадянської війни. Подейкують, що сам Нестор Махно приїжджав сюди жертвувати кошти на утримання, як би зараз сказали, «соціального об’єкту». Пізніше тут відкрили Будинок відпочинку для гірників та металургів. Після Другої світової в будівлях колишнього маєтку розпочав роботу протитуберкульозний диспансер. Всі ці часи за будинком та парком доглядали.
Занепад маєтку припадає на кінець 1980-х. Тоді колишня власність шляхтича Мсциховського особливо постраждала від мародерів. Із будинку зникли меблі, гобелени, картини та вази з імператорської порцеляни, з парку — бронзові статуї. З маєтку зникло все, що можна було винести та продати або здати на металолом. Те, що пережило більшовиків та фашистів, не змогло витримати економічної кризи тих часів.
НЕОЧІКУВАНЕ ВІДРОДЖЕННЯ
Сергій Личаний узявся за відродження маєтку кілька років тому, ще коли був депутатом селищної ради. «Я виріс у цих місцях. У мене бабуся в одній із будівель колишнього маєтку працювала. Дуже прикро спостерігати за тим, як ця перлина занепадає», — говорить він. Спочатку ці дії нагадували боротьбу з вітряками. У депресивного та дотаційного населеного пункту й без того проблем хоч одбавляй. Але з часом на самотнього ентузіаста почали звертати увагу. Маєток отримав статус пам’ятки архітектури місцевого значення.
Поступово в Сергія з’явилися однодумці. «Небайдужі селяни допомогу пропонують. Дуже допомагають молодіжні організації з сусідніх Алчевська та Перевальська. З алчевськими байкерами, наприклад, дуже потоваришували. Суботники спільними силами проводимо. Є й ті, хто гроші в маєток готовий жертвувати. Зокрема парком опікується алчевська фірма, що спеціалізується на озелененні», — ділиться добрими новинами хранитель маєтку.
Стараннями Личаного та його однодумців маєток із будинку-привиду знову почав перетворюватися на культурний центр регіону. «Концерти класичної музики поки не влаштовуємо, — сміється Сергій, — але й без них тут не менш цікаво». Вже кілька разів маєток приймав турніри з історичного фехтування. Збиралися на пленер юні художники, проводили виставки голубівники. Дуже до душі це місце молодятам із найближчих населених пунктів — фотосесія в маєтку стала щотижневою весільною традицією.
У планах — реставрація будівель. Як розповідає Сергій, уже навіть знайшлися приватні підприємці, готові вкладати кошти. «Головне, щоб якнайбільше туристів з інших регіонів України бачили це диво, — ділиться на прощання Сергій. — Дуже прикро, коли приїжджі кажуть, що Донбас — то тільки степи та терикони і дивитися в нас немає чого. Прикрий стереотип, який треба зламати».
ДОВІДКА «Дня»
Казимир МСЦИХОВСЬКИЙ — власник маєтку, інженер та дійсний статський радник з Петербурга. Шляхтич у кількох поколіннях. На Донбас приїхав налагоджувати видобуток руди та кам’яного вугілля. Став засновником Селезнівської копальні та головою правління Селезнівського товариства кам’яновугільної та заводської промисловості. Саме за його часів маловідомий маєток у Селезнівці перетворився на місцевий культурний центр. За його ініціативою було зведено будинок, церкву та парафіяльну школу для місцевих дітей.
Фото Олексія БРИТЮКА; з сайтів michael-bp.livejournal.com, pohodushki.org
