Проводячи моніторинг телеканалів України, не раз стримував бажання жбурнути пультом в екран, звідки виливалося стільки антиукраїнської жовчі та отрути. Зрозуміло, мова лише про три-чотири, але вельми рейтингові, фінансово прекрасно забезпечені телеканали.
Вимальовувалася картина нашої телевізійної поразки, яку буде конвертовано в електоральну. «Нагорі» почалися розмови про можливе обмеження політичної агітації в соціальних мережах. Але більшість тих, хто ходить на вибори, пов’язані не з соцмережами, а з телевізором. А тут поки що ситуація для українських сил доволі сумна. Прокремлівський політичний телереваншизм демонструє повну безбоязність і феноменальне зухвальство. Під прапором «свободи слова» ховають Україну і забезпечують торжество путінських ідей. Відбувається різка активізація пропаганди на телеекранах, причому інколи на межі фолу, а нерідко і за межею.
І це в період, коли офіційно вибори ще не почалися. Страшно уявити, що ми побачимо і почуємо, коли вони розпочнуться. Чи вціліє наша країна, тим більше якщо внутрішній ворог буде підтриманий діями зовнішнього? Мало хто в історії людства наважувався проводити вибори під час війни. Це дійсно якісь піруети над прірвою. І чи не стануть ці вибори для нас останніми? На місці чинної влади я б дуже добре подумав. Мені здається, що ризик абсолютно не виправданий.
Ну, а поки що нашими телеканалами котиться каламутна хвиля політичної реакції. Ось, наприклад, «112» презентував нове ток-шоу «Пульс». Публіка — давно відомі представники заселеної колоди вічних експертів. Постійно Вадим Карасьов (цікаво, скільки треба запропонувати людині, аби вона погодилася на таку принизливу роль на російському ТБ?), який останнім часом «застряє» в Москві, виступав зі своєю гібридною позицією. Він доводив, що в Україні внутрішній конфлікт. Громадянська війна, як кажуть московські колеги Карасьова? Ну, так — скажи інакше — не запросять більше до «білокам’яної». А пан Добкін заявив, що не було жодній Революції Гідності в Києві, а було «незаконне скидання влади», організоване західними імперіалістами в особі пані Вікторії Нуланд, яка на Майдані (що дуже обурило Добкіна) роздавала «стратегічне печиво» антиурядовим елементам. Це що, друге видання знаменитих «наколотих апельсинів»? У студії був присутній відомий Дмитро Гордон, який дуже любить міркувати про кількість російських агентів в українській владі. А люди, що оточували Гордона в програмі «Пульс», вони — чиї агенти? До речі, днями ТБ показало кастинг кандидатів у депутати від партії «За життя». У журі цього конкурсу сиділи Шуфрич, Рабінович і одна пані, дуже схожа на ведучу «112» Ганну Степанець. І після цього «112» доводитиме, що він цілком незалежний і об’єктивний? Каюся, антиукраїнську вакханалію «Пульсу» я споглядав не більше 10 хвилин. Більше не витримав. На людину з українськими поглядами подібне видовище справляє огидливе враження. А «112» вже практично не відрізняється від каналу NEWS ONE. Між іншим, журналісти розкопали історію про власника «112». Формально ним виявився якийсь селянин із країни ЄС, який торгує старими автомобілями. Сюжет дуже нагадує українського любителя пригод Владислава Каськіва, який свого часу підписав від імені України економічні контракти з лижним тренером з Іспанії. Та і у знаменитій справі про газодобувні вежі, про які так часто говорили молоді антикорупціонери раніше, а тепер перестали, теж були якісь бомжі, на яких записали багатомільярдні активи.
Тут у нас виникла чергова геополітична дискусія, пов’язана з віджиманням в України Азовського моря Росією. Річ у тім, що за часів конфлікту з РФ довкола острова Тузла, вистоявши, Україна в особі Кучми підписала вигідний для Росії документ про те, що Азовське море є внутрішнім морем України і Росії, а отже — жодних міждержавних морських кордонів і територіальних вод там немає. Сьогодні, користуючись цим документом, Росія робить в Азовському морі все, що хоче, фактично встановлюючи блокаду українського узбережжя, зокрема портів Маріуполь і Бердянськ, перешкоджає українському судноплавству. РФ зловживає угодою, користуючись тим, що Україна не має гідних морських сил в цій акваторії. Будь Кучма розумнішим і рішучішим, то після Тузли створив би Азовську військову флотилію, а так ми виявилися голими і босими... Угоду, яка в результаті дій Росії давно стала юридично і практично нікчемною, треба розривати. Але заступник шефа МЗС України пані Олена Зеркаль заявила, що цього робити не можна, тому що тоді РФ пред’явить нам територіальні претензії. Мені не зрозуміти логіку пані Зеркаль і МЗС, що намагаються грати в шахи з противником, який грає з ними в «Чапаєва». Росія плює на будь-які міжнародні договори, які її на даний момент не влаштовують. Нас не претензії Росії повинні непокоїти, не її аргументи, а її реальні дії. Міжнародні суди можуть тривати роками і десятиліттями, а наші землі і води Москва захоплює тут і зараз. Яка велика біда — російська територіальна претензія! Та вона захопила наш Крим без будь-яких територіальних претензій. Захопила шматок Донбасу без будь-яких територіальних претензій. Захопила акваторію Азовського моря без будь-яких територіальних претензій. І, намагаючись узяти Маріуполь і Бердянськ, вона знову обійдеться без цих ритуалів, відсутність яких не можуть собі уявити в нашому МЗС. Росія проти нас воює, війну веде. Що ще може бути гірше? Формально вона нам війну не оголошувала. І, швидше за все, не оголосить. А навіщо? Її тактика добре спрацювала в Криму, на Донбасі, в Азовському морі: воювати, захоплювати і при цьому подавати надію українським чиновникам, що це ще, слава Богу, не війна. Гібридність приносить успіх Росії, а не Україні, працює на Москву, а не на Київ.
На каналі ZIK ведучі знову повторювали «мантру» про те, що треба «зшивати» країну. Під «зшиванням», як правило, на ZIK і йому подібних розуміють поступки тим, хто Україну розриває. Але найкращий спосіб «зшити» Україну — не давати її шматувати. Для цього треба постійно, системно і безжалісно давити п’яту колону ворога. Поки явні агенти агресора безперешкодно роблять свою справу в нашій країні на користь Кремля — впливають на політичне життя, на кадрову політику, на ухвалення найважливіших рішень, на інформаційний простір — жодної єдності України не буде. Вони її не допустять. Запрошений на ZIK представник лівих сил товариш Чемерис (комрад, компаньєро?) доводив, що сама Україна, а не РФ, винна в нинішній ситуації. А всі біди у нас нібито від Інституту національної пам’яті, який Чемерис закликав ліквідовувати.
На радіо «НВ» діяч, який назвався військовим експертом Денисом Поповичем, саркастично прокоментував заяву Петра Порошенка про створення 160-тисячного резерву Збройних сил України. На думку Поповича, всього населення України, здатного носити зброю, не вистачить, аби дати відсіч, якщо Росія захоче нас завоювати. Населення України приблизно в три рази менше від населення Росії. Населення Фінляндії під час «зимової війни» було більш ніж у 50 разів менше, ніж населення Радянського Союзу. Це не перешкодило фінам тричі дати відсіч радянським агресорам: у 1939, у 1941 і в 1944 роках. З того часу в СРСР і Росії не виникало бажання воювати проти Фінляндії. Навіщо Денис Попович робить такі заяви? Я переконаний, для того, щоб залякати українців, позбавити їх волі до опору, зробити не здатними захищати свою країну. І навіщо такі «експерти», яких у нас розвелося як бліх на бездомному собаці, потрібні радіоканалу «НВ» і йому подібним? Не сумніваюся, що у них інтереси збігаються із запрошуваними політологами, політтехнологами та іншою такого роду публікою. Не можу лише зрозуміти, на що розраховує наше мудре керівництво з таким станом внутрішнього інформаційного простору? І це ще не почалися вибори...
