6 грудня на каналі «1+1» святкують День Збройних сил України. Святкують незвичайно. Пафосні концерти в колонних залах часів радянського єднання залишились у минулому. Їхнє місце в телеефірі зайняв мюзикл. «1+1» разом з Міністерством оборони України зробив проект «Зірки в армії». 12 естрадних знаменитостей країни режисер Андрій Дончик об’єднав у єдиний сюжет про простих сучасних хлопців, які зіткнулися з нинішнім армійським життям. Як свідчить режисер, воно виявилося не таким страшним і трагічним, яким його пам’ятають солдати радянських часів.
— Колись ви були не настільки райдужно налаштовані щодо армії.
— Так. Ви чудово знаєте мій «Кисневий голод» 1992 року й те, як я ставився до тієї, радянської, тоталітарної армії і як дав собі слово, що буду до останнього з нею боротися. І знаєте мою еволюцію — від «Кисневого голоду» до сьогоднішнього проекту «Зірки в армії». Я поїздив по частинах і побачив, що сталися зміни, про які ми не знаємо й не говоримо. Ми бачимо поряд нашого «великого сусіда» — Росію, який постійно щось знімає на армійську тематику. Так, це воююча країна. Так, у них постійно тривають воєнні конфлікти, й вони постійно підтримують свою армію, наприклад, серіалами: «Солдати», «Кадети», «Спецназ»... Усе працює на це. Ми, слава Богу, не воюємо, але думати й піклуватися про свою армію повинні.
— Судячи з усього, «Зірки в армії» — перший крок у цьому напрямку?
— Наш проект цікавий та унікальний і з іншого боку: всі без винятку 12 виконавців записали нові пісні спеціально під проект. Немає нічого переспіваного. Славко Вакарчук, ТНМК, Віталій Козловський, Таїсія Повалій, Ані Лорак, Наталя Валевська, Руслана, «Мед Хедс», Олександр Пономарьов. Олег Скрипка також хотів взяти участь, але не потрапив через терміни. Вакарчук написав свою пісню вночі напередодні відльоту до Америки. Це не старі пісні про головне, а ексклюзивні речі. Усі виконавці спеціально поїздили по військових частинах і висловили в піснях своє ставлення. Пономарьов співає пісню офіцера, Таїсія Повалій — пісню матері, Ані Лорак — пісню офіцерської дружини, яка чекає чоловіка. «Мед Хедс» записувалися на кораблі, вони взяли стару козацьку пісню «Морем гуляємо» і зробили її сучасну обробку. Руслана стала героїнею комп’ютерної гри про українську армію. А Тіна Кароль у нас інструктор з фізпідготовки.
— То це ближче до кліпового збірника чи до фільму?
— Це не просто кліпи, а кіно. Ми знімали на плівку! Сюжет такий: хлопець уникає призову і їде зі своїми друзями-музикантами до Криму. Дорогою вони починають вигадувати ідеї мюзиклу про армію і хто міг би зіграти ролі. Спочатку ми показуємо всі стереотипи, а потім крок за кроком ненав’язливо їх розвінчуємо. «А уявляєте, зверху на нас просто зараз падають десантники? І командир у них — Поплавський. Ні, Поплавського не треба, давайте краще ТНМК. І хлопці уявляють собі ТНМК у ролі десантників — і йде кліп ТНМК.
— Чи будуть кліпи з’являтися окремо від проекту після прем’єри мюзиклу?
— Ми всі права на використання пісень і кліпів залишаємо артистам, не забираємо в них ролики й не виявляємо користолюбства. Звісно, всі вони підкорялися сценарію, під який ми підбирали акторів. Ми розуміли, хто там може бути, а хто — ні.
— І яким ви бачили своє завдання, завдання мюзиклу про армію?
— Завданням було не тиснути. Зробити веселий проект. І отримати не менше двох хітів, хоча я думаю, що їх буде й більше. Кожний з виконавців телефонує й каже: «пісня вийшла класна!» Ми знімали кліпи в Криму, Черкасах, Житомирі, Хмельницькому, Києві. Максим Паперник казав, що ніколи не знімав такий серйозний і складний проект.
У нас було багатоцільове завдання — звернути увагу на армію й на те, що там міняється. Але Міністерство оборони не дозволяє собі купованих історій. Треба показати те, що дійсно міняється. Ця ідея виникла не зараз, ми працювали над цим проектом з липня. Мюзикл зроблено як привітання для тих, хто зараз в армії. Тому ми не могли «відірватися» по повній програмі і ввести до нього, наприклад, Потапа й Настю Каменських. А з другого боку, ми мали посіяти якісь правильнi речі в душі молодіжної аудиторії. Тому що починається перехід армії на контрактну основу. Але армія — це така сама професія, як перукар, як медик та інші. Якби всіх нас у 18 років примушували рік відпрацювати медиками або перукарями, або журналістами, від цього «косили» б точнісінько так само, як «косять» від армії. Тому що не всі для цього створені. Є така професія — військовий, і кожен мусить прийняти своє рішення.
