Андрій Козлов до початку телевізійної кар'єри жив у Маріуполі і був найбільш високооплачуваним репетитором з хімії в усьому місті. З 1986-го по 1990 рік він пройшов шлях від простого гравця до генерального продюсера телекомпанії "Гра", режисера-постановника і ведучого гри "Брейн-ринг", яка "із самого початку, - як каже сам Козлов, - і до цього часу доводить собі і глядачам, що боротьба розумів може бути такою ж захоплюючою, як футбол чи бокс".
З Андрієм Козловим ми зустрілися під час святкування річниці телеканалу "Інтер".
- Як ви стали членом Клубу знавців?
- 1986 року я написав листа на телебачення із проханням прийняти мене до Клубу "Що? Де? Коли?", і мені прийшов виклик на відбірний конкурс, який дуже нагадував уступні іспити до театрального інституту. Три тури - питання і відповіді.
- Був великий конкурс?
- Ні, великого конкурсу до Клубу знавців не було ніколи. Було близько 40 - 45 чоловік, а взяли нас 16 чоловік.
- Ви хвилювалися?
- Ні, це не було метою мого життя. Тому я дивився на те, що відбувається, як на розвагу.
- Заставкою до передачі йдуть слова: "Що наше життя? Гра!" Ви підпишетеся під цим твердженням?
- Мабуть. Життя в будь-якому випадку гра. Навіть зараз ми з вами граємо, ви - роль журналістки, а я - приїжджої "зірки", яка дає інтерв'ю. В іншій ситуації ми могли б грати інші ролі.
- Коли дається хвилина на роздум, що важливо зробити, аби знайти правильну відповідь, якщо, звісно, ви не знаєте її заздалегідь?
- Так, якщо знаєш відповідь, то треба просто покопатися в пам'яті, мов у комп'ютері, і витягнути потрібний файл. А якщо відповіді немає, то все вирішити може тільки величезне бажання його знайти в шести чоловік, які зібралися за столом. Я не стомлююся повторювати цю думку: питання у "Що? Де? Коли?" та у "Брейн-рингу" - це привід для того, щоб подивитися, як поводиться людина в екстремальній ситуації.
- У "КВН" колись була пародія на "Що? Де? Коли?". Там п'ятеро гравців щось обговорювали, а шостий весь час кричав: "Не встигнемо! Не встигнемо!" Ця думка не тисне?
- Тисне. Але вона ж дозволяє сконцентруватися і видати результат за хвилину. Дайте цим людям п'ять хвилин, і запевняю, що вони взагалі не знайдуть відповіді: велика кількість часу розхолоджує.
- Вам не здається, що, присуджуючи перемогу у "Брейн-рингу" тій або іншій команді, ви не завжди буваєте справедливими?
- Звичайно. Я жива людина, а не комп'ютер. Хоч і комп'ютер може помилитися, якщо в нього потрапив вірус. Та я й не ставлю для себе такої мети. Бути абсолютно справедливим нереально, а я не ставлю перед собою нереальних завдань.
- Ви самі добираєте питання для "Брейн-рингу"?
- Я їх добираю, формулюю, через те, звичайно, знаю відповіді на всі питання.
- А як у житті шукати правильні відповіді?
- У житті взагалі не буває правильних відповідей. Історія не має умовного способу. Ми не можемо напевне знати, чи правильно вчинили. Нам дано лише думати, що якби ми вчинили інакше, то все і склалося б по-іншому.
- "Що? Де? Коли?" - то рулетка. Така гра - це привід перевірити свій інтелект чи азарт?
- Привід перевірити свій інтелект передбачає азарт. Неазартна людина себе не випробовуватиме.
- Але ж раніше грошей у грі не було?
- Раніше й ковбаса була по два двадцять. А сьогодні набагато дорожча. Життя змінюється, тому міняється Гра. У цьому секрет її довголіття.
- Ви задоволені тим, як складається ваше життя?
- Знаєте, я маю дивовижну здатність бажати тільки того, що мені в цей момент доступне. Причому це стосується як матеріальних, так і нематеріальних речей. Доти, доки я не міг дозволити собі купити машину, я її і не хотів. Доти, доки я не міг купити собі гарної квартири в Москві, в мене не було бажання стати домовласником. Доти, доки я не зустрів жінку, яку покохав, я не хотів одружуватися. І не був у цьому розумінні схожий на Ромео, який жив передчуттям любові.
- А діти у вас є?
- Не знаю.
-? !
- Скажу так, дітей, про існування яких я б знав, у мене немає.
- У Клубі знавців багато гравців. Чому саме вас Володимир Якович Ворошилов узяв до себе на роботу?
- Не знаю. Я не займаюся психоаналізом і не думав про це. І Ворошилова також ні разу про це не питав.
- Але, як його права рука, ви, мабуть, зможете зробити собі кар'єру?
- А яка кар'єра може бути в телевізійного ведучого? Я йду Києвом, і зі мною вітаються незнайомі люди - от і вся моя кар'єра.
