Новина про присудження газеті «День» Премії імені академіка Сахарова «Журналістика як вчинок» стала приємною звісткою для всієї редакції. Як кажуть організатори конкурсу і члени журі, нагороду «За журналістику як вчинок» присуджують за діяльність, що «відповідає цінностям, які відстоював Андрій Сахаров». У складі журі, що визначає лауреатів, — Лілія Шевцова (яка й висунула «День» на премію), Світлана Алексієвич, Юлія Сунцова, Міясат Муслімова, Володимир Войнович, Валерій Борщев, Юрій Фельштинський, Віталій Челишев, Юрій Чернишов. Головою журі став Гарі Каспаров. 16 років поспіль кращі незалежні ЗМІ визначалися лише на території Росії, а цього року вперше — розширили свої рамки, охопивши також Україну і Білорусь.
Засновником премії став радянський дисидент, учасник правозахисної групи Гельсінкі, українець за походженням Петро Вінс, висланий з СРСР 1979 року і позбавлений радянського громадянства, в роки перебудови — реабілітований. І напередодні п’ятничного випуску він прийшов до редакції «Дня», щоб особисто привітати головного редактора газети Ларису Івшину. Цей рік став першим, коли організатори розробили орден «За мужність» як нагороду лауреатам конкурсу. Він виготовлений у Києві за власним дизайном Вінса. І «День» отримав орден №1, першим з усіх переможців.
ПЕТРО ВІНС ОТРИМАВ У ПОДАРУНОК КНИЖКОВУ НОВИНКУ ЦІЄЇ ОСЕНІ «КОРОНА, АБО СПАДЩИНА КОРОЛІВСТВА РУСЬКОГО» І «БАБУСЮ» БІБЛІОТЕКИ «ДНЯ» — «УКРАЇНА INCOGNITA». «ДЕНЬ» — ЦЕ ЗАДОВОЛЕННЯ ДЛЯ СПРАВЖНЬОГО ГУРМАНА», — КІЛЬКА РАЗІВ ПОВТОРИВ ВІН / ФОТО АРТЕМА СЛIПАЧУКА / «День»
«Коли я повернувся до України 8 років тому, то одразу почав читати газету «День». Від неї я отримую справжнє душевне задоволення, — розповів Вінс. — Ніби кохання з першого погляду. В Україні велика кількість цікавих інформаційних програм і медіа, але часто складається враження, що це — цирк і жонглювання думками та фактами. «День» — зовсім інший рівень і напрям. Просто читаєш і отримуєш задоволення від того, що збагачуєшся внутрішньо. Багато цікавих статей, проектів, які залучають молодих людей. Завдання нашої премії — підставити плече і сказати «спасибі» всім, хто бореться за нашу свободу».
Лариса Івшина назвала нагородження фундаментальним проривом. «День» завжди був трибуною вільної думки і газетою для комунікації на наддержавному рівні», — сказала вона. Варто лише пригадати Геннадія Бурбуліса в редакції «Дня», численні інтерв’ю з провідними іноземними журналістами, книгу «Сестра моя, Софія...» і постійну увагу до інших держав у Бібліотеці й на шпальтах газети. «Як може бути інакше на батьківщині Вернадського — автора концепції ноосфери на основі синтезу матерій», — підкреслила Лариса Олексіївна.
Водночас ми хотіли б підкреслити нюанси цієї премії. Список лауреатів складається з 33 позицій, зокрема: телеканал «Дождь», про фальш ліберальності якого неодноразово писав «День» (читайте «Відключення «Дождя» і «Як гриби після «Дождя» на сайті day.kyiv.ua), «Эхо Москвы», яке не так давно проводило опитування «Кого ви боїтеся більше: українців чи чеченців?». Українських лауреатів — усього чотири: окрім «Дня», це також «Радіо Свобода», «Крим. Реалії», «Українська правда». І про останню ми не раз писали, що добиватися розкриття вбивства засновника видання, журналіста Георгія Гонгадзе мало би стати справою честі для них. Проте системним відстеженням цієї теми і покарання замовників упродовж багатьох років займається лише «День». Запитання про таких різних лауреатів ми поставили Петру Вінсу.
«Основний критерій для визначення номінантів і переможців — чи говорять журналісти правду у своїх матеріалах. Навіть якщо їхні думки не збігаються з нашими. Чи готовий автор за свої переконання «зійти на вогнище». Після нагородження радіостанції «Эхо Москвы» на нас посипалось «каміння», інші почали говорити, що Муратов (головний редактор «Новой газеты», яка також серед нагороджених. — Ред.) потрапив під вплив. Але я відповідаю, що вручаю премію не Муратову чи Венедиктову, а десяткам журналістів, які працюють у цьому виданні і пишуть божевільні за небезпекою для себе статті. І багато хто з них заплатив життям або свободою за них. Нерозуміння також викликало нагородження редакції російського медіа «вДУДЬ». Це була рекомендація одного з дуже шанованих членів журі. Так, дивна, але ми її розглянули і прийняли рішення, що вони відповідають «філософії» премії. Знімають дуже різкі цікаві інтерв’ю. Це не той стиль інтерв’ю, які подобаються нам, але їхня аудиторія — молодь, і їхні відео збирають мільйони переглядів саме серед них. Ми розуміємо, що відбувається зрушення, і хочемо, щоб премія йшла «в ногу» з часом. Коли ми заснували премію 2001 року, інтернет був у зародковому стані, Youtube з’явився через 8 років, поняття відеоблогерів було відсутнє, але зараз це реальність наших ЗМІ. Тому серед лауреатів — такі різні видання». Також Петро Вінс розповів, що у найближчих планах у нього — створити премію «висхідної зірки» для молодих журналістів, а також — спеціальну систему грантів для розвитку редакцій. «Для цього нам важливо знайти гідні журі в Україні, Білорусі та інших країнах, де діятиме премія», — повідомив він.
«ЖУРНАЛІСТИКА — В АВАНГАРДІ БОРОТЬБИ ЗА СВОБОДУ»
«Перша причина рішення про створення премії — це моє переконання, що журналістика завжди перебуває в авангарді боротьби за нашу свободу в будь-якому суспільстві, — розповів «Дню» Петро Вінс. — Чи воно тоталітарне, олігархічне, демократичне. Преса завжди перша, хто йде на барикади і ризикує своїми життями. Якщо скласти списки загиблих журналістів на території різних країн колишнього пострадянського простору — це страшні дані. Понад тисячу осіб, які були страшно вбиті. Я завжди з великою повагою ставитимусь до тих, хто йде вперед і на прорив. Друга причина — особиста — це сказати «спасибі» Андрію Дмитровичу Сахарову. Він свого часу зробив багато не лише для мене і моєї сім’ї, але допоміг тисячам і тисячам людей. Я безпосередньо брав участь у цьому процесі і бачив конкретну допомогу. Наприклад, возив гроші від Сахарова і його фонду українським дисидентам, передавав сім’ї Світличних, які потім розподіляли далі, Раїсі Руденко — дружині засновника Української групи Гельсінкі. Я і мої молоді друзі везли до Києва листи з таборів, а назад — самвидав, матеріальну допомогу. Андрій Сахаров допомагав усім — від українських дисидентів до крайніх російських націоналістів, хоча з останніми його погляди абсолютно не збігалися. Він вважав своїм обов’язком допомогти тим, хто був у небезпеці і скруті. Коли я навчався в американському університеті, у вихідні часто їздив до Чикаго і завжди міг зупинитися у Сахарова та його дружини Олени Боннер. Він завжди погоджувався допомогти грошима, щоб наша сім’я могла злітати до Якутська, де тато сидів у таборі суворого режиму... Саме батько, який був священиком у протестантській церкві, сказав мені: «Поспішай робити добро». Він сам усе життя працював інженером, приступаючи до обов’язків служби Божої лише увечері, нічого за це не отримуючи, за покликом серця. І це для мене великий взірець, не кожен так може. Забери у багатьох зараз гранти - чи продовжуватимуть вони свою діяльність і вчинки? Це велике питання й індикатор.
«КОМУСЬ У РОСІЇ БУЛА ПОТРІБНА НАПІВЖИВА ПРЕМІЯ...»
Тривалий час журі конкурсу очолював президент Фонду захисту гласності Олексій Симонов, а цього року його змінив керівник Фонду захисту прав людини Гарі Каспаров.
«Торік довкола премії «прогримів» скандал — я розігнав увесь склад журі і поміняв голову, — розповів Вінс. — Знаєте, чому? Я просто поставив провокаційне запитання про Крим. І вони мене закидали брудом. Ми сперечалися про те, чи приймати як номінантів журналістів із Криму, а ще 2016 року премія поширювалась лише на території Росії. І я у них запитую: то чий Крим? Тричі поставив це запитання голові журі Олексію Симонову, а він мовчить. Після цього я вжив кардинальних заходів. І вони пішли на користь. Останні кілька років кількість авторів, які брали участь у конкурсі, падала щороку. Спочатку це було 200—300 авторів, потім упало до 50, 40, 31 автора. А головне — тематика «крутилася» довкола проблем ЖКГ, інвалідів, недоброякісних ліків. Важливі теми, але не ті, які були на рівні премії і гідні імені Сахарова. Я був не в Росії, і журі мене переконувало: «Незалежна журналістика померла, надсилають лише такі роботи». Тепер я розумію, що комусь у Росії потрібна була саме така, напівжива, тліюча премія, яка лише формально продовжує своє існування. Розчистивши «авгієві стайні», прийшли нові чудові люди. Тепер це такі авторитети, як Каспаров, Войнович, Алексієвич та багато інших».
КОМЕНТАРІ
«НАГОРОДЖЕННЯ «Дня» — ВИЗНАННЯ РОЛІ ВИДАННЯ В БОРОТЬБІ ПРОТИ РОСІЙСЬКОГО ІМПЕРІАЛІЗМУ»
Сергій ГРАБОВСЬКИЙ, публіцист, політолог, лауреат Премії імені Джеймса Мейса:
— У російській художній культурі, політиці та публіцистиці, поряд із панівною великодержавно-шовіністичною, існувала й існує лінія демократична й антиімперська. Вона уособлена передусім іменами Олександра Герцена й Андрія Сахарова. І нагородження «Дня» серед інших ЗМІ Премією імені Сахарова «За журналістику як вчинок» — це визнання ролі видання в боротьбі проти російського імперіалізму та за демократію не лише на власне українських теренах, а й там, де Кремль і Луб’янка вважать себе повними господарями, тобто у боротьбі за серця й уми російських громадян.
Впадає у вічі: всі відзначені українські мас-медіа не є суто російськомовними — скажімо, «День» виходить друком українською, має українськомовний і російськомовний сайти та англомовний двотижневик The Day, а проект «Крим. Реалії» йде до аудиторії в кримськотатарській, українськомовній і російськомовній версіях. Але мовний вимір не створює бар’єрів у сприйнятті антиімперських ідей та достовірної інформації для демократичної російської громадськості.
«ЗНАК ПІДТРИМКИ В РЕГІОНІ, ДО ЯКОГО ПРИКУТА УВАГА СВІТОВОЇ ГРОМАДСЬКОСТІ»
Борис СОКОЛОВ, історик, публіцист, автор «Дня»:
— Те, що газета «День» удостоєна Премії імені Андрія Сахарова в номінації «За журналістику як вчинок», можна лише вітати. «День» сьогодні — одне з небагатьох незалежних видань, що залишилися, на всьому пострадянському просторі (за винятком держав Балтії). Редакція газети завжди відстоювала права особистості в разі, якщо вони були порушені діями держави, і ця її діяльність цілком відповідає тим принципам, якими керуються засновники Премії Сахарова.
«День» також надає трибуну тим журналістам і громадським діячам, які практично позбавлені можливості публікувати свої думки, критичні по відношенню до чинної влади у своїх країнах, де свобода слова або відсутня, або дуже обмежена. І за це треба бути вдячним газеті. Головне ж, «День» неухильно наслідує принципи справді незалежної журналістики, не орієнтуючись на жодну з партій, які існують в Україні, і фінансових груп. Отже, Премія Сахарова газетою давно заслужена, і її вручення є знаком підтримки незалежної журналістики в тому регіоні світу, до якого прикута увага світової громадськості у зв’язку з війною на Донбасі і російською анексією Криму.
«ПРЕМІЯ САХАРОВА 2017-го ПЕРЕРОСЛА РОСІЮ»
Iгор ЯКОВЕНКО, журналіст, екс-секретар Спілки журналістів Росії, автор «Дня»:
— 2017 року нового дихання набула Премія імені Сахарова «За журналістику як вчинок». Значно посилився порівняно з попередніми роками склад журі. Головою став Гарі Каспаров — людина, відома у всіх куточках планети, той, кого називають одним із трьох сучасних російських геніїв, кого панічно боїться Кремль, оскільки нічого не може протиставити його логіці й аналітиці. Присутність у складі журі Світлани Алексієвич, Володимира Войновича, Лілії Шевцової й інших авторитетів підвищило престиж цієї премії настільки, що їй стало тісно у межах Росії.
Тому логічним стало рішення про присудження Премії Сахарова редакції української газети «День», оскільки багаторічна робота цього колективу — це і є один великий Вчинок. Вчинком завжди стає те, що відбувається всупереч, наперекір тому, що здається природним обивателю. В умовах війни, яку ось уже четвертий рік веде Україна, захищаючись від російської агресії, «природною», з точки зору обивателя, є або зрада, або оскаженілий «ура-патріотизм», поєднаний завжди з оскаженілою ж ненавистю і пропагандою. Війна взагалі дуже погано поєднується зі свободою слова й об’єктивною журналістикою. І те, що «День» в умовах війни зміг залишитися простором вільної думки і якісної журналістики, це дійсно справжній Вчинок.
