Днями у «Фейсбуці» гучно святкували День ТБ. Напередодні, так само гучно, молоді й свіжі кадри ТБ обурювалися, як зал стояв і аплодував у Палаці «Україна» Ані Лорак. При цьому наступного дня вийшов абсолютно безхребетний сюжет з учнівським перерахунком хронології подій — без жодної оцінки, позиції, меседжу глядачам.
От взагалі, тут ключове слово «позиція». Пам’ятаєте, саме її вимагали «фейсбучні» маси та їхні лідери від співачки Ані Лорак. Визначитися. Пройшли роки... Позиція не змінилася, тобто можна констатувати: співачка абсолютно чітко дотримується того, що говорила три роки тому, і своєю появою перед кількатисячним залом, що влаштував їй овацію, вона це довела.
А от держава, керівництво Палацу «Україна», ТБ і навіть пан Президент, вибачте, зі своєю позицією, виходить, досі не визначилися. Адже, якщо ви всі, вищеперераховані, не визначилися з тим, що у нас не АТО, а війна, що той, хто убив, украв, збив машиною на смерть, має сидіти, а не гуляти ресторанами чи Хрещатиком, що не можна вести бізнес-стосунки з державою-агресором, що не можна одним ТБ-каналам, наче нічого й не сталося, працювати на рейтинговій кнопці, а в інших, менш симпатичних владі, — забирати частоту... (цей список можна продовжувати і продовжувати), то чому тоді всі чогось хочуть від Лорак та її прихильників?
Вона виявилася набагато сміливішою, наприклад, за пана Р.Недзельського, який досі не прокоментував ситуацію, а з «безхребетних» новин ми знаємо, що «керівництво» не знало, що саме за співачка в цей день вийде на сцену. Але це все байки, як то кажуть, для бідних. Всі, хто працював хоч раз у цьому Палаці «Україна» (вибачте, Національним палацом, після всіх цих лаж, якось не повертається язик називати цей концертний майданчик), знають, що без відома керівництва там миша не проскочить. Особливо така, як Ані Лорак. Ну, не в посилці ж її туди привезла Олена Коляденко на ювілей свого балету?!
Чому знаний патріот, чоловік колишньої міністерки культури України, у вишиванці на аватарці, пропустив чи то зраду, чи то тріумф просто у себе під носом, а зараз сидить у «засаді»?! Тому що, відповімо за нього: Ані Лорак нічого не порушувала за ЗАКОНОМ, має паспорт громадянки України, в Криму не виступала, в чорні списки СБУ не внесена, зал — в оренді (а хто платить, той, звісно ж, замовляє музику, вибачте за каламбур), він має платити зарплату своєму величезному штату і сплачувати шалені комунальні рахунки за усю цю махину. Все гаразд? Так, чому ж тоді Лорак, якій треба годувати сім’ю, платити зарплату своєму колективу в статусі народної артистки України, який в неї ніхто не забирав, — не виступати на сцені «України»? Тому що сьогодні хтось не проплатив радикалів, немає передвиборчої кампанії, а конкурентки їздять з туром Україною? Чому їй, дівчинці з інтернату, яка прийшла до свого статусу попри все, не хапатися зубами (як роблять усі вихованці інтернатів, якщо їм випадає шанс вибитися в люди) за все, що тільки трапиться дорогою шоу-бізу? Чи не хапається Роман Недзельський і люди над ним зубами за свою посаду, виправдовуючи гастролі Наталки Корольової у себе на сцені і прикриваючись тим, що знов не знав, а договір на матері Корольової, хоча весь Київ знає, яка продюсерка з мами нашої Наташі, і що ініціатор цих гастролей саме директор палацу, а ніяка не мама. Чому Недзельському, державі, Міністерству культури та усім його вишиваним очільникам «made in інститут Поплавського» можна працювати у форматі подвійних стандартів, а Ані Лорак and company — не можна? Чому уся країна за «велінням партії» — так живе, а Ані Лорак і соціологічному зрізу країни у вигляді чотиритисячної аудиторії «України» так жити не можна?
Де написано, де проголошено в Україні, що погано, а що добре в умовах гібридної війни? Де ідеологія держави, де правдиве патріотичне виховання молоді, де інструменти тим, хто намагається щось змінити, щоб отримати СВІДОМУ НАЦІЮ? Що ви зробили для того, аби Лорак, наприклад, засудили люди, «закидали шапками», не купивши жодного квитка? Адже якщо продюсери об’являть завтра чотири дати її сольників — квитки розкуплять за день? І будуть праві!
Бо ніхто ніколи за всі ці чотири роки жодного разу до кінця не назвав речі своїми іменами, не застосував певні, хоча б моральні, обмеження, не виявив волю, не посадив усіх, хто має сидіти, не довів жодної резонансної справи до суду, не показав своїм вчинком, навіть ціною своєї кар’єри, що так не можна робити. Це доводять тільки ті, хто воює, але і в них не вся правда — їхня, бо держава диктує свої, вигідні їй умови.
***
А от тут знову повернемося до нашого доблесного ТБ.
Паралельно з цим «мега-важливим» для країни виступом трапилося діло, зовсім не рейтингове для нашого ТБ та його апологетів і тим більше не цікаве для того «бидла» (народу — публіки Палацу «Україна»), як пишуть правдиві журналісти ведучих ТБ-каналів. Для того самого «бидла», яке особисто вони і виховали своїми безкінечними репортажами про «вбили — розчлінували — зґвалтували — обікрали...» А людям у країні, де йде не війна, а АТО — десь там... — «красоты хочется, тонкой фигурки, красивого голоса, блесточек, праздника и голубей мира». Так-так-так, ганьба і «зрада» — «голубей мира», а не членованого карпатського ведмедя у трьох сміттєвих пакетах у фіналі новин...
Так от, на дійсно європейській сцені європейська ж публіка, стоячи (до уваги тих, хто не в курсі, стояча публіка в «Україні» — не зовсім те саме, що стояча публіка на найпрестижнішій сцені Європи — Консертгебау в Амстердамі!) вітала симфонічний оркестр «INSO-Львів» — INternational Symphony Orchestra.
Цей оркестр, звісно ж, зі своїми європейськими гастролями, аншлагами та тріумфами не може тягатися з місцевими інформприводами, про які не висловився хіба що сліпий, безкомп’ютерний, безрукий...
Європейська публіка в Амстердамі, Роттердамі, Гронінгені, Апелдорні, Ейндховені, Гаазі зі всім її, до речі, гаазьким судом по 20 хвилин аплодувала нашим із вами співвітчизникам, які займаються, поки тут усі шаленіють від власного пафосу у FB, просуванням України на ділі, а не на словах.
Лише мовою цитат. Іоланта Пришляк, голова правління оркестру «INSO-Львів»: «Ваааааааааа!!! Публіка встала!!!! Браво INSO-Lviv несамовито, публіка кричить!!!»;
«Публіка була вишуканою, але це не завадило їй тупотіти ногами від задоволення та аплодувати довго, не відпускаючи солістів, хор, оркестр та диригента»;
«Цей шалений успіх, результат кропіткої багаторічної праці, ще раз став доказом — мрії сповнюються! Гордо сприймали щирі овації, бурхливі оплески Raymond Janssen, Diximus Andrei Voica, Mariana Bulicanu, Valentin Racoveanu, Iordache Basalic, INSO-Lviv, Новий румунський хор, і щастя світилося на їхніх обличчях!»;
«У душі бурлить вир емоцій, щастя зашкалює, і в цьому стані народжується майбутнє — ідея!»;
«Переживання, гордість і мурахи табунами — це все було, але отриманий досвід неоціненний! Ми це зробили! Всім Браво!!!!»
Організатор турне — агенція Cadenza European Art Productions, засновником якої є голландський диригент та піаніст Раймонд Янссен. Однією зі складових турне є промоція України, її культурного спадку та потенціалу. Включення в програму творів українських композиторів — Миколи Лисенка та Мирослава Скорика — є великою перемогою.
***
Ви думаєте, після цієї статті хтось поїде і зніме тріумфальне повернення додому оркестру INSO-Lviv? Хтось запросить в Сніданок чи Ранок когось із цих молодих музикантів, що підкорили Європу в ефір? Ніхто і ніколи, бо є рейтинги, а культура їх у нас знижує, люди перемикають, буцімто, на новинах про культуру. «Ваші культурні новини — не цікаві», — відповідають продюсери і редактори новин у країні, яка веде гібридну війну з країною, де ще за Сталіна (чи за Івана Грозного) зрозуміли, як на ЛІДЕРАХ ДУМОК, тобто представниках культури (а не тільки шоу-бізнесу), робити ідеологію і з’єднувати країну «скрєпами». Як вивозити на гастролі чи виставки вітчизняні колективи з журналістським пулом, як у президента. Як підписувати листи і тим самим давати зрозуміти все і трішечки більше власним громадянам. Ми сміялися за колишньої влади, що у нас неможливо по визначенню зібрати всіх керівників столичних театрів за одним столом із президентом, який їх знає УСІХ по батькові, з показом цього по телевізору? А зараз, ви думаєте, можливо?
Чого варті ці всі роздачі з рук гаранта чергових звань під чергову дату працівникам культури, якщо вони знецінюються, не відходячи «від каси», виступами і грамофонами Софії Ротару, Таїсії Повалій та іже з ними. Краще поверніть хоча б у новини ту стару систему ганебної квоти на дві-три хвилини культури наприкінці «новин». Ви ж так полюбили усе квотувати і санкціонувати. Невже рухнуть усі рейтинги через ці дві-три хвилини з півгодинного жаху на тему «техаської різанини в українських степах»?
Адже коли людям протягом всього випуску день у день, з року в рік, щохвилини з усіх інформстрічок і шпальт показувати кров, насильство, онкохворих, вбивства і стрілянину-різанину, бомби, жахи путінського режиму і вишенькою на торті, замість чогось позитивного про Україну і її маленькі досягнення за допомогою людей мистецтва, в першу чергу — того членованого карпатського ведмедя, тож, звісно, людям їхні українські злидні видадуться раєм райським із маленьким святом по вихідних — Лорак на сцені «України». Чим тоді ми відрізняємося від кремлівських новин? Тим, що там це зроблено набагато, вибачте, професійніше. Людей мистецтва в ефірі в рази більше, ніж тут. Чому в нас це не зробити, тільки зі знаком «+», зі своєю правдою про війну і мир?!
А ось ідеологія нашої держави та її ЗМІ, її Мінкультури, Нацради з питань телебачення та правлячої еліти: присадити електорат на голку жахів, щоби не такими помітними були жахи повсякденного виживання, сірих, злиденних, безправних, невиліковних буднів у цій країні.
Тож наше ТБ — вітати немає з чим.
Отож краще змініть картинку, не читайте до обіду газет, забудьте дорогу в Палац «Україна», викиньте телевізор, сходіть у театр чи подивіться гарне кіно, послухайте справжню музику та долучайтеся до культурного життя Європи!
