Люди дуже важко відмовляються від чогось приємного. Особливо від святкових днів. З часів Союзу в пам’яті свіжі 1 Травня, 23 лютого, 8 Березня й ін. Щоб не порушувати усталених традицій, деякi загальнодержавні свята просто перейменували. Наприклад, 23 лютого з Дня радянської армії перетворилося на День захисника Вітчизни. Раніше хлопець, який не служив в армії, був «непрохідним» кандидатом для успішного одруження. Сьогодні ситуація докорінно змінилася. «Відкосив» — герой. Але ж Батьківщину комусь треба захищати? Як стимулювати юнаків, щоб вони погодилися на півторарічне «заслання» (в уявленні частини призовників)? У переддень свята «захисника Вітчизни» «День» звернувся до телевізійників з таким запитанням:
«ЯК ТБ МОЖЕ СПРИЯТИ ПОПУЛЯРИЗАЦІЇ СЛУЖБИ В АРМІЇ? І ЧИ ПОВИННЕ ВОНО ЦЕ РОБИТИ?»
Андрій ЦАПЛIЄНКО, ведучий і журналіст інформаційно аналітичноїслужби телеканалу «Інтер»:
— Є лише один спосіб зробити популярною службу в армії — розповідати про неї правду. Тому що надмірна романтизація образу військового призведе до розчарування в той момент, коли юний телеглядач змінить свій статус і стане військовим. А надмірне самобичування — до неповаги армії як атрибута держави. Треба шукати героїв не в козацькому минулому, адже це так легко. А спробуй-но знайти героя, справжнього героя, сьогодні, на тлі Броварів, Скнилова та чорноморських стрільб по туполівських літаках. Але, в принципі, першу скрипку в популяризації служби в армії має грати не телебачення, а та Батьківщина, держава, яку ця армія захищає. Коли держава, тобто ті вельми небідні й могутні люди, які стоять біля керма, зрозуміють, що людина з рушницею захищає не лише абстрактний народ, а ще й їхні особисті інтереси, гроші, бізнес і владу, — ось тоді в армії з’явиться сила і привабливість. У іншому разі будь-які історії, показані по телебаченню, виглядатимуть як погана реклама зіпсованого товару. А такого добра на телебаченні більш ніж треба.
Анатолій БОРСЮК, «1+1»:
— Державне телебачення повинне, а комерційне — ні. Різниця полягає в тому, що комерційне ТБ існує на приватні гроші, а в жодному законі не написано, що воно має популяризувати службу в армії. Інша річ, що комерційне ТБ не повинне допускати перетворення суспільства на натовп, а одним з таких інструментів є армія.
Якщо під популяризацією розуміти привабливість служби в армії, то це — справжнісінька брехня. Завдання ТБ — інформувати громадськість про реальний стан речей у країні, а військові відомства бачать у ТБ лише засоби військового виховання молоді. І взагалі, питання слід ставити так: що треба зробити для того, щоб служба в армії приносила користь і громадянам, суспільству, і державі? Про це телебачення повинно говорити, але вся проблема в тому, що армія є одним iз найбільш закритих інститутів у державі. Для цього є й об’єктивні причини, але більше все-таки суб’єктивних. Я не пам’ятаю жодного випадку, щоб хто-небудь з військових захотів співпрацювати з «Подвійним доказом». Вони не привчені до відкритого діалогу із суспільством, вони суспільству не підконтрольні й не хочуть розуміти, що популяризація служби в армії можлива лише за участі всіх зацікавлених сторін, у цьому випадку — ТБ і армії. Мабуть, є що ховати.
Олександр ТЕРЕВЕРКО, керівник проекту «Нова армія» (УТ-1):
— Своїм питанням ви майже влучили в «яблучко». На Першому національному каналі 23 лютого ми виходимо у ефір з прем’єрою телевізійної гри «Я іду в армію». Проект має на меті саме популяризацію армійської служби. У цій грі призовники будуть змагатися за право служити в елітних підрозділах Збройних сил України. Коли ми готувалися до цього проекту, то дуже хвилювалися з приводу того, чи знайдуться такі хлопці, які будуть змагатися за право служити в армії. Наші хвилювання зникли, коли ми почули від представників військових комісаріатів про кількість бажаючих. Їх було так багато, що навіть довелося проводити попередній відбір. Гра буде проводитися між Київською та Чернігівською областями. Записи перших програм показали, що у нас чимало хлопців, які бажають служити у розвідці, десанті та морській піхоті. Думаю, що знайдуться юнаки, які виявлять бажання служити і в інших підрозділах.
Ігор МІРОШНИЧЕНКО, ведучий програми «Штрафний удар» (ICTV):
— Мені здається, що телебачення не повинно популяризувати службу в армії. Як на мене, армія не приносить великої духовної, інтелектуальної користі тим, хто служить у її лавах. Кожен має вибирати сам свій шлях у житті, і армія не має бути повинністю, тим більше у нашій державі, яка, на щастя, ні з ким не воює. Люди ж, які вирішили присвятити себе армії, служитимуть і так, вони самі прийдуть до військкоматів і скажуть про своє бажання. Не залежно від того, популяризує цю службу телебачення чи ні. Збуджувати ж якийсь масовий інтерес до армії — зараз це не актуально ні для країни, ні для телебачення. Я сам не служив. Слава Богу, я закінчив Інститут журналістики, в якому була військова кафедра. Якби такої кафедри не було — я б шукав способи, як уникнути цієї служби. 23 лютого у мене асоціюється з радянською армією, тому я, як патріот незалежної країни, його не відзначаю. Та й раніше не відзначав.
Юрій ГОРБУНОВ, ведучий «Підйому» (Новий Канал):
— Думаю, що повинне. Принаймні, ті, хто боїться або не хоче йти служити, за допомогою телебачення мають дізнатися, що армія, напевно, змінилася. Це вже не та армія, про яку ми чули від старших братів, батьків і друзів. Це армія, яка служить передусім СВОЇЙ Батьківщині! Саме про це слід писати в газетах і показувати по телебаченню.
Передусім слід створити якісний телевізійний проект про армію. Пам’ятаєте, з яким задоволенням ми дивилися колись програму «Служу Радянському Союзу!»? Я якось спостерігав програму під назвою «Служу народу України!». Але це не те. Створюється враження, що чи то армія у нас дуже засекречена, чи то просто немає грошей все це висвітлювати. А якби народ знав, які існують війська, де престижніше служити, де ні, а найголовніше — яку професію можна отримати, відслуживши в певних родах військ? Тоді призовникам було б зрозуміліше й простіше. Адже страх виникає передусім перед невідомим і невизначеним. Тому я упевнений, що всебічне висвітлення армійської теми — річ просто необхідна.
