Вітчизняні інформагенції повідомили: 19 березня у Варшаві під посольством України відбулася антиукраїнська акція. Учасники акції заявили, що це, мовляв, відповідь на марш націоналістів у Львові, спалили портрети Степана Бандери і Романа Шухевича та витерли ноги об червоно-чорний прапор. За словами українського журналіста Євгена Приходька, депутат Сейму Польщі Роберт Вінніцкі «поклав на землю червоно-чорний прапор і став на нього зі словами: це бандерівська ганчірка».
Що ж, дивуватися немає з чого. Історик і публіцист Єжи Таргальський у розмові на Польському радіо 21 березня заявив, що ситуація в країні прямує до катастрофи. На його думку, закон про Інститут національної пам’яті Польщі в тому, що стосується української частини, прийнято під диктат Росії, тому що люди, які це зробили, політично пов’язані з Росією. І, крім того, вони як політики грають антиукраїнською картою. На погляд Таргальського, навіть у військовій співпраці Польщі й України, яка вважалася зразковою, з’являється дедалі більше проблем. А попереду ще гірші часи. В Речі Посполитій почалася праця над створенням проросійської партії, яка буде антисемітською, антиукраїнською, антиамериканською та закликатиме до союзу з Росією проти США і НАТО. Якщо уряд не зреагує, матимемо у Польщі потужну проросійську силу, яка забере доволі велику частину електорату партії «Право і Справедливість», наголошує Таргальський і зазначає, що нині у польських мас-медіа і в польській політиці проросійський чинник стає дедалі сильнішим, і що гірше — він знаходить підтримку серед польського суспільства. Нині, говорить історик, потрібні рішучі кроки, щоб зупинитися на шляху до катастрофи, а урядова партія на такі кроки не здатна.
І це не поодинока думка, так вважає значна частина польських інтелектуалів. Але в моді сьогодні інші «народні речники», до яких дослухається широка публіка — урядова партія, за даними соціологів, має підтримку понад 50% поляків, а є ж іще й відверто шовіністично-расистські сили, яких підтримує і за яких готова голосувати також немаленька частина суспільства. Двадцять років тому важко було уявити, що бодай частина поляків захоче перестати бути Європою, перетворившись натомість на частину Євразії, а сьогодні це брутальна реальність. Утім, якщо згадати історію, то «гряззю Москви» були не тільки деякі малоросійські гетьмани, а і королі Речі Посполитої, і магнати, і шляхтичі, тобто традиція «сливаться в русском море» (Пушкін) є давньою...
Але справа не тільки в цьому. Як на мене, акція польських радикалів біля посольства України у Варшаві мала би бути викладена і проаналізована в підручниках з політичних наук як ілюстрація доконечної відмінності між націоналізмом і шовінізмом.
Згадаймо, що діялося на марші націоналістів у Львові, якими там були гасла. Там ішлося про Україну, про рідну землю учасників маршу, і навіть гасло: «Місто Львів — не для польських панів» (єдине, де згадувалася Польща) — це теж про Україну. Власне, це була відповідь на новітні закони третьої Речі Посполитої, за якими Львів офіційно «приписали» до «східної Малопольщі» та «східних кресів», а львів’ян перетворили на «малополяків». І марш цей не прямував до польського консульства, його гасла адресувалися городянам. Українці не топтали польських символів, не знущалися з них. Натомість польські учасники акції спеціально прийшли до українського посольства, вони мали на меті вплинути як на українських громадян, так і на українців, які працюють у Польщі, вони палили портрети Бандери та Шухевича (портрет останнього, мабуть, за те, що головний командир УПА намагався домовитися з командуванням АК про спільні дії проти більшовиків і нацистів, рятував євреїв і здійснив «демократичний поворот» у національно-визвольній ідеології... ). А польський депутат топтав не тільки один із символів українського опору нацизму і більшовизму, а й прапор, під яким воювало і воює чимало українських добровольців проти російських агресорів. І не тільки етнічних українців: зараз, коли я пишу цю статтю, переді мною фото червоно-чорного — із зіркою Давида посередині — прапора єврейської чоти добровольчого формування... Отака от «бандерівська ганчірка», як висловився найбільше шанований, мабуть, у РФ депутат Сейму.
Іншими словами, польські шовіністи цією акцією зайвий раз показали, що прагнуть диктувати Україні та її громадянам, як жити та кого шанувати. А Сейм третьої Речі Посполитої включенням до законодавчих актів «східної Малопольщі» та «східних кресів» засвідчив свої імперіалістичні нахили. Що ж, як бачимо, імперський шовінізм — це не лише російська хвороба...
Натомість з українського боку в цьому контексті вкотре проявив себе той синдром невігластва та капітулянтства, який варто назвати «малоросійською журналістикою». Звернімо увагу, які словосполучення вжили в описанні акції перед посольством України у Варшаві провідні вітчизняні інформагенції: «антипольський марш у Львові», «польські націоналісти», «пряма відповідь на львівський марш націоналістів» тощо. Таким способом «малоросійська журналістика» ототожнила патріотичну акцію у Львові з шовіністичним дійством у Варшаві, поставила на одну дошку українських націоналістів (чимало яких воювало і воює на сході України) з проросійськими аматорами «великої Польщі». Я не думаю, що ці журналісти належать до «варшавського сміття», яке теж побутує в Україні та публічно заявляє, що відомі новітні закони та публічні антиукраїнські акції ніяк не зачіпають громадян України. Радше може йтися про ту «інтелігентську хворобу», якою Євген Маланюк називав малоросійство, зазначаючи, що то є «капітулянтство ще до бою». А бій такий наразі точиться в усьому інформаційному просторі, який дедалі більше насичується дезінформацією, і слід спершу самостійно подумати, а вже потім використовувати послужливо кимось підсунуті словесні формули.
