«Людина створена для щастя, як птах для польоту», — писав Іван Бунін у «Житті Арсеньєва». І всі люди дійсно прагнуть бути щасливими, дійсно хочуть цього всім єством, але чомусь дуже рідко помічають його вияви. Дивно, але найуважнішими до «знаків щастя» виявилися екранні мистецтва, які закріпили апогей життєвих бажань у формулу happy- end. Для розуміння всієї глибини цінностей дарунків життя необхідно час від часу їх позбавлятися — тоді відчуваєш вагомість загубленого.
На відміну від сюжетних колізій більшості кінокартин і телесеріалів, сценарну основу телепередач, як правило, складають кризово-критичні ситуації без щасливого кінця. Дивна і стабільна закономірність — люди набагато охоче діляться своїми бідами і набагато легше виділяють у житті негативні факти, ніж знаходять у своєму існуванні радісні моменти. Цей специфічний момент людської природи особливо явно пережила команда програм Ольги Герасим’юк, яка часто виступала як останній форпост для людини, що потрапила у безвихідну ситуацію. «Те, що розповідають наші співрозмовники, часто, справді, буває жахливо, — ділиться частиною своєї роботи Ольга Герасим’юк. — Дуже важко говорити з людьми, коли розумієш, що допомогти їм можеш тільки одним — розповісти цю історію всім». Спочатку — «Версії», зараз — «Без Табу«… і кількість накопичених трагедій та важких доль перевищило навіть можливу для професіоналів критичну масу. Після стількох важких людських історій творці програми — журналістки Оксана Ліфер, Інга Балицька і Тоня Піховшек — захотіли почути щось радісне і світле. Адже не може бути, щоб навколо не було щасливих людей! Проте, зі слів Ольги, дуже небагато розповідають про себе в радісні моменти життя. І самі ж, як говорить телеведуча, страждають від того, що у «Без Табу» — такий трагічний стиль, такі важкі і малорадісні сюжети.
«Усі хочуть щастя, — дивується ведуча, — але чомусь дуже часто його не помічають. Не помічають, що зустріли свою кохану людину, не помічають, яка це незрівнянна відрада — мати дитину… Це ж так чудово, що таке трапилося. Але іноді людину просто неможливо в цьому переконати. Зараз на новий сезон у нас поставлене завдання — пошук щасливих історій. Хочеться чогось радісного. Так що звертаємося до всього народу — ми шукаємо щасливих людей».
Тим більше, що цьому перешкоджає і сама специфіка «Без Табу» — програми, що постійно тягне за собою шлейф глядацької уваги — пропозицій про допомогу, дзвінків, листів. Дуже багато людей із різних сфер вважають своїм обов’язком реагувати на показаний в ефірі сюжет. Вони не чекають додаткових натяків від авторів проекту, а починають діяти самостійно. Героям починають дзвонити люди, фахівці, представники влади і різних фондів, які хочуть змінити ситуацію на краще. Адже місце проживання героїв, як правило, в програмі не афішується, іноді навіть не називаються імена та прізвища учасників. «Ми часто навіть не знаємо, що відбувається після того, як програма виходить в ефір, тому що, природно, нам ніхто не докладає. І це дуже важливо і дуже добре. Але є й інший бік, про який також не поспішають повідомляти, але потім ми отримуємо і гнівні телеграми, і дуже багато проклять — щоб не думали, що всі нас жахливо люблять і ми купаємося тільки у всенародній любові. Насправді все пропорційно балансується. Дуже багато людей проти світогляду, на яке ніби направлена дискусія програми. І ми отримуємо багато дуже страшних телефонних дзвінків, з такими прокляттями, які взагалі нормальна людина собі не дозволить. Вже декілька разів була проклята і я, і вся моя сім’я, і діти, і майбутні внуки…» Напевно, дійсно час поговорити про хороше.
Прагнення щастя — явище таке ж природне для людини, як і вічне. Воно існує в усіх філософських ученнях, релігійних догмах і в усіх буденно-побутових розмовах. «Просто люди не цінують щасливих моментів у своєму житті, — нарікає Ольга Герасим’юк, — і самі ж страждають від цього». Так що якщо хтось уже дозрів, щоб поділитися своїм щастям, — канал «1+1» пропонує це зробити негайно!
P. S. «День» вітає починання «Без Табу» і вважає, що у новому, «щасливому», варіанті ця програма не втратить тої сердечності та щирості, які завжди відрізняли почерк творчої групи Ольги Герасим’юк. Ми пропонуємо нашим читачам приєднатися — і розповісти у листах історії з «хеппі ендом», які трапилися з вами або свідком яких ви стали. Можливо, найбільш цікаві з них потраплять до ефіру «Без Табу».
