Білл СІМЕРІНГ — відома людина у Сполучених Штатах. Він — один з перших менеджерів громадського радіо цієї країни. І навіть за всього нинішнього скептичного ставлення до консультантів з-за кордону (особливо західного) його досвід та професійні знання викликають повагу. Недарма саме його запросили проконсультувати проекти громадського радіо в Україні. На запитання «Дня», як він оцінює резолюцію Конгресу США, пан Сімерінг, який прибув в Україну лише на декілька днів, щиро признався, що вдома він про неї нічого не чув. Проте охоче вступив у дискусію з питань інформування населення — і, слід відзначити, робив це з повагою до нашої країни. На запитання ж про те, чи є сьогодні в Україні умови для створення громадського мовлення і якими вони були в США, коли там з’явилося громадське радіо, Білл СІМЕРІНГ дипломатично розпочав відповідати на другу частину запитання:
— Якщо ми звернемося до історії громадського мовлення в Америці, то побачимо, що перша радіостанція такого типу була університетською і її існування мало просвітницький характер. Вона виникла на середньому Заході. Робити просвітницькі програми на комерційному радіо та телебаченні було коштовною справою, але необхідною для суспільства. Тому в 1967 році виникла Корпорація для громадського мовлення Америки (Corporation for Public Broadcasting), метою якої було створення програм некомерційного спрямування. Члени правління цієї організації призначались президентом США, а бюджет затверджувався Конгресом. Корпорація надає гранти дрібним радіостанціям для створення некомерційних програм, і ці кошти становлять близько 30% бюджету телерадіостанцій. Оці дрібні телерадіостанції (сьогодні їх близько 400) підтримують окремі телерадіомережі — наприклад, Національне громадське радіо або Систему громадського телебачення. Ці мережі створюються знизу доверху і є антиподом Бі-Бі-Сі, яке створене за принципом «зверху донизу». Члени ради директорів або правління таких мереж одночасно є керівниками тих дрібних телерадіостанцій, які отримують фінансування. Мережі не є ефірними компаніями — вони нічого не транслюють: вони створюють програми. Тоді як Бі- Бі-Сі має засоби для транслювання. Усі ці маленькі станції є власністю або місцевих громад, або неприбуткових, державних організацій. Більшість своїх коштів вони отримують у вигляді добровільних надходжень від своїх слухачів.
Я не кажу, що ця система має обов’язково запрацювати в Україні. Головна ідея громадського радіо полягає в тому, що громадське мовлення має одночасно виконувати свою місію і в той же час залежати від аудиторії. У країнах нової демократії часто комерційні ТРК не задовольняють усіх культурних, громадсько-політичних запитів аудиторії. Часто вони на кшталт МТV транслюють поп-музику і не мають інформаційного компоненту. І тому існує потреба в якихось інших формах існування радіо і ТБ. Що цікаво в українському досвіді — це те, що ви вивчаєте нові шляхи створення громадських ЗМІ. Один із них достатньо важкий — трансформація державного телерадіомовлення в громадське. Поки воно перетвориться на справжні незалежні громадські радіо і ТБ, повинні існувати якісь альтернативні джерела інформації.
Для того, щоб оцінювати потребу людей у громадському телерадіомовленні, треба надати можливість людям дізнатися, що це таке. Так, при створенні маленької радіостанції у монгольському містечку на кордоні з Сибіром були проведені дослідження серед потенційних слухачів, чого вони очікують. Виявилось, що найбільша зацікавленість — у музиці. Але керівництво розуміло, що існує потреба у великій кількості інформаційних програм — і саме на цьому зосередило свою роботу. І коли через три-чотири місяці провели ще одне дослідження, то виявилося, що найбільш цінними для аудиторії стали вже інформаційні програми. Таким чином радіо «створило» свою аудиторію.
Існує два шляхи подання інформації: те, що люди мають знати, — і те, що вони хочуть знати.
— Якому з них надає перевагу громадське мовлення?
— Завдання кожного журналіста полягає в тому, щоб подати ту інформацію, по-перше, яку хочуть почути, по-друге, яка потрібна, і, по-третє, подати її так, як хочуть.
Ми зараз говоримо про принципи. І принципи полягають у тому, що ЗМІ мають бути вільними від впливу з боку держави або політичних партій і водночас відповідальними. Щоб журналіст міг виконувати свою роботу професійно, обслуговуючи інтереси громадськості, а не заради створення комерційного прибутку. Багато американців не погодяться зі мною. Але вільна преса має бути по-справжньому вільною. У багатьох країнах преса вільна, але безвідповідальна. Публікація чуток або сенсаційних повідомлень — це не обслуговування інтересів громадськості. Така журналістика підриває основи демократії, тому що знижує довіру до ЗМІ.
— Як ви оцінюєте перспективи і потенціал проекту громадського радіо, який буде виходити на хвилях комерційного «Радіо-Люкс»?
— Поки що це тільки проект. Потрібно, щоб він виріс з тих труднощів, які будуть виникати при перетворенні державних ЗМІ на громадські. Якби цей процес в Україні відбувся, то, можливо, і не треба було б шукати і цього нового шляху створення.
— Яка сьогодні аудиторія громадського радіо в Штатах?
— Я не можу зараз подати точну цифру. Знаю, що минулого року вона зросла на 19-22%. Але вплив такого радіо набагато важливіший, ніж кількість його аудиторії. Наприклад, вісім з десяти редакторів американських газет використовують громадське радіо для оцінки ситуації і як джерело інформації.
— Чи можливе, на вашу думку, існування повноцінного медіа-середовища без громадських ЗМІ?
— Так, це можливо. У багатьох країнах немає громадських ТБ і радіо, але я вважаю, що громадяни отримують краще інформаційне обслуговування, коли вони мають і громадські, і приватні ЗМІ. Це дає більший спектр будь-якої інформації.
— Яка роль громадського радіо під час виборів?
— Вони можуть надавати ефірний час для всіх опонентів. Проблема комерційних ЗМІ — вони зацікавлені у продажу інформпродукту, а не в його якості. Вони орієнтуються на те, щоб створити більш яскраві рекламні ролики того чи іншого кандидата, а не співставити різну інформацію про нього. Це постійно відбувається у Сполучених Штатах. У Штатах дуже розповсюджена практика проведення так званих «негативних» рекламних компаній, коли говорять щось погане про одного кандидата, не згадуючи іншого. На проведення подібних інформаційних компаній кандидатів витрачається багато коштів великих корпорацій і фінансових груп. Ці компанії не інформують громадськість належним чином. І це турбує багатьох американських журналістів.
— У нас багато хто вважає, що в Україні немає запиту на подібного роду ЗМІ. Чи є, на вашу думку, умови для їх появи у нас — як фінансові, так і суспільно-політичні?
— У деяких випадках державне телерадіомовлення виконує обов’язки громадського. Особливо це стосується наукових, просвітницьких, культурних програм. Мають бути якісь фінансові передумови для існування подібного мовлення, а також визнання з боку уряду незалежного характеру такого мовлення. Можливо, є думка, що немає запиту на існування громадського ТБ та радіо. Але водночас аудиторія повинна мати якесь альтернативне джерело інформації. Чи підтримує цю думку громадськість? Проте я не впевнений, що система добровільного пожертвування спрацює тут. Я вважаю, що на цьому етапі розвитку ви самі маєте вивчити всі можливості фінансування і з’ясувати, що найбільше підходить Україні.
ДОВIДКА «Дня»
Білл СІМЕРІНГ. Має 30-літній досвід програмного розвитку та менеджменту радіостанцій у США та країнах, що розвиваються. Від дня заснування був членом ради директорів Національного громадського радіо Америки (NPR). Був першим його програмним директором. З 1993 року співпрацює з Інститутом відкритого суспільства у мас-медіа країн, що розвиваються. Працював у Південній Африці, Монголії, Мозамбіку, Сьєрра-Леоне, Болгарії, Македонії та багатьох інших країнах. Володар багатьох почесних професійних нагород.
