«День» продовжує вивчати проблему: що саме заважає вітчизняним мас-медіа стати бізнесом. Сьогодні ми розпочинаємо з себе...
Перше джерело інформації для нас за темою «Економіка і свобода слова» — це труднощі, що виникають у менеджерів нашої газети. Думаємо, вони типові й для української преси загалом. Передусім це системні непорозуміння: нестиковки та нелогічність нашого законодавства, відсутність підтримки держави.
Що заважає ЗМІ жити як суб’єкту підприємницької діяльності? Роль ЗМІ, щоденну актуальну інформацію недооцінюють. Як наслідок — книгодрукуванню, наприклад, нинi продовжують надавати пільгові умови, а газети забувають. Так, у змінах до Закону «Про прибуток» лише книгодрукування передбачається звільнити від ПДВ на поліграфічні послуги. А чому не газети? Хіба «День» не виробляє такий інтелектуальний матеріал, як, наприклад «Україна-Incognita», бізнес-огляди, політичну аналітику, інші рубрики, які працюють на інтелектуальний потенціал країни? До числа наших плюсів слiд віднести щоденний формат і двомовність. Другий важливий момент — папір, вітчизняний чи папір, завезений із Росії. Його також потрібно звільнити від ПДВ за прикладом Росії. Тоді і книга, і газета стануть більш доступними. І не такими обтяжливими, якими вони зараз є для виробників, для засновників, видавців ЗМІ.
Інша проблема — конкуренція між вітчизняними та зарубіжними ЗМІ. У нас звільнено від ПДВ лише книжки та газети вітчизняного виробництва. Що ж таке вітчизняне виробництво — досі не визначено. Нинi звільнення від ПДВ здійснюється лише за експертним висновком Торговельно-промислової палати (Київської чи Української). «Вітчизняним» вважається видання, яке надруковане на території України, але цей момент легко обійти. Що вважати вітчизняним на сьогоднішній день? Крапку в цьому питанні має поставити Державний комітет з інформаційної політики.
Зрозумілим є бажання ЗМІ займатися саморекламою. Але, використовуючи власну газетну площу, ми чомусь маємо платити податок на рекламу (!). Закон «Про рекламу» викладено таким чином, що якщо ви використовуєте свій власний носій, то ви все одно сплачуєте податок на рекламу. Було б зрозумілим встановлення розумних обмежень для власної реклами, наприклад, не більше як 10 % власної газетної площі.
Наш біль — неможливість надходження газети в регіони в день її виходу. Декілька років тому за завданням Президента розглядалося питання фінансової допомоги держави у своєчасній доставці газет у віддалені регіони з Києва. При цьому ми б передбачали формування регіональної шпальти. Але цей проект застряг на рівні Міністерства фінансів. У процесі друкування газети найдорожче — 70 % — становить друкування першої друкарської форми. Але друкувати газету «День» на місцях все ж дуже дорого. Щось змінити в оперативності можна було б лише при доставці нашої газети літаком, а не потягом.
Про оплату праці журналістів доцільно говорити в контексті податку на зарплатню. Точаться суперечки на всіх рівнях — у парламенті, в Кабінеті Міністрів, Міністерстві праці. Ситуація посилюється тим, що на авторський гонорар нараховуються все ті ж відсотки, що й на заробітну платню. І якщо держава змінить це співвідношення, працю журналіста буде оплачено більш високо.
