Кажуть, у команди «Телефабрики», яка робить свої передачі «На самом деле» («Інтер») і «Питання дня» (УТ-1) у тісній співпраці з народними депутатами В. Пінчуком і А. Деркачем, повідомлення про теракт проти Н.М. Вітренко викликало повний ступор. З місяць-півтора тому, після чергового підвищення рейтингів Наталії Михайлівни, «телефабриківці» почали прогресивну соціалістку «гасити», й не лише, після випинання її один час у ефірі, раптом різким замовчуванням про її діяння. А й прямою антирекламою. Саме в суботу в «На самом деле» над нашою політ-амазонкою вирішили познущатися, що називається, «без берегів». Навіть Білла Клінтона приплели, який ніби «написав» листа в «На самом деле» зі словами захоплення з приводу пані Вітренко й пропозицією зустрітися з нею з єдиним побажанням: аби та була в синій сукні. Програма ця, до речі, вийшла в суботу о 23.30, тобто, вже після повідомлень про теракт, що було надто тактовно. Але, очевидно, зняти її з ефіру перешкодив той самий ступор — це ж треба було, щоб над «технологічною» й «правильною» боротьбою одного штабу Кучми раптом хтось також так красиво познущався, в один момент відкривши для пані Вітренко телеефір усіх каналів... Поки ті, хто «Телефабрикою» керують, не могли прийти до тями, на УТ – 1 у понеділок навіть вийшло явно без цензури «Питання дня» , де замах на Н. Вітренко було прокоментовано без звичного для цього проекту нехитрого стилю «забивання цвяхів». Звичайні громадяни раптом уперше в історії цієї передачі висловлювали різні, а не одну, думку, а авторське резюме (ведучий — В'ячеслав Якубенко) зводилося не до «офіційної» версії підступів команди Мороза. Щоправда, наступного дня тими, хто керує «Телефабрикою», були, напевно, сильно незадоволені. В результаті у вівторок «Питання дня» — за неофіційними відомостями також зроблене з «неправильними» коментарями теракту — було в останній момент знято з ефіру. Замість нього в УТН підготували сюжетець, де вже не було ніяких вільностей, де студенти в майках із ім'ям Л. Кучми на грудях були однозначно підковані щодо того, кому «це вигідно?» (питання кореспондента). Звісно, запевняли студенти, Мороза.
А до цього, ще в понеділок, В. Пінчуку й А. Деркачу, які перебували у ступорі, все пояснив у «Саме той» («Гравіс» на замовлення УТ- 1) сам особисто Олександр Волков. Для людей обізнаних появу почесного президента ТК «Гравіс» у ефірі загальнонаціонального каналу можна пояснити призначеним на 5 жовтня у ВР слуханням інформації Генерального прокурора про «справу Волкова». Однак почалася розмова ведучої Ольги Таукач із Олександром Михайловичем саме зі «справи Вітренко». Олександр Михайлович був стриманий у оцінках, декілька разів підкреслюючи, що факт «задіяння в теракті члена передвиборного штабу одного з претендентів у президенти треба ще довести», й що «йде слідство — розберуться». Що, однак, не перешкодило Олександру Волкову одночасно повідомити, що, звичайно ж, вибух можна пояснити лише «брудними методами передвиборної боротьби», що от раніше, коли в 1994-му вони з Леонідом Даниловичем їздили по регіонах із одним охоронцем, ніхто не міг і подумати, що хтось із кандидатів у президенти може зробити щось подібне. А от зараз боротьба зайшла в таку фазу, що дехто може піти й на таке... Коротше, Олександра Михайловича неважко було зрозуміти: звісно, «слідство розбереться», але й зараз, мовляв, уже все ясно... Під час усієї цієї церемонії «роздавання ляпасів» — нагадаємо, до речі, що, за однією з версій, саме зусиллями штабу Пінчука було нещодавно закрито банкiвськi рахунки волковського «Гравіса», — Олександр Михайлович був дуже самовдоволеним. Спростувавши всі звинувачення слідчої комісії ВР з ніби-то відкриття ним за кордоном валютних рахунків, лідер фракції «Відродження регіонів» повідомив, що Григорія Омельченка він просто жаліє, сам совістю не торгує, ні олігархом, ні довіреною особою, ні керівником штабу Кучми не є... Але «найприкольніше» («найприсольніше») було в фіналі, коли Ольга Таукач поставила кокетливе запитання: «А ви б хотіли бути олігархом?» А Олександр Михайлович, майже зашарівшись і опустивши очі, відповів: «Ну, якби це допомагало мені в роботі... Якби допомагало моїм виборцям... Я згодний бути ким завгодно». Абзац? Та ні, всього лише кома. Скажемо, справа ж не тiльки в тому, що Наталія Михайлівна, за самовідчуттям уже Переможець, відразу ж після бойового поранення так упевнено дискримінувала деякі ЗМІ, не пустивши їх на власну прес-конференцію, а i в тому, що серед видань, що їй не сподобалися, були не тільки, скажімо, «День» або «Вечірній Київ», але й... стовідсотково пропрезидентський «Інтер». Н. Вітренко, спарринг-партнер Л.Кучми, вважала за можливе образитися на «Інтер»... Зрештою, все те, що відбувається цими днями навколо теракту, поступово народжувало відчуття, що насправді десятки потерпілих людей стали жертвами навіть не реальної боротьби реальних кандидатів-конкурентів з президентських виборів (як це намагаються подати на УТ-1), а «віртуальної» війни технологій, що пропонуються різними штабами навколо одного кандидата. Їм за будь-якого зручного для них розкладу треба ще й приписати перемогу собі, заразом чимало потупцювавшись по супернику в боротьбі за шматок пирога...
Ірина Петровська в «Известиях» за 5 жовтня аналізувала безпрецедентну атаку Сергія Доренка на Юрія Лужкова. При цьому журналістка розмірковувала про те, що, хоча ГРТ і вважається каналом Березовського, втім, контрольний пакет акцій належить державі, а, значить, саме держава є замовником каральних медіа-акцій. Гумор у тому, що в нас УТ-1 — стовідсотково державний канал, і в нас начебто немає свого Березовського, на якого можна все валити... Проте, в ефірі нашого стовідсотково державного загальнонаціонального каналу йде відверто кілерська програма «Акценти» Валерія Лапікури. Де ще, в якій цивілізованій країні, перед офіційно виділеним кандидатам ефіром для проголошення ними своїх програм могла б іти жорстко-антирекламна передача з погляду інтересів одного кандидата — чинного Президента? Це, до речі, й до питання щодо труднощів добування комітетом ПАРЄ фактів порушень у медіа-передвиборчій кампанії. Крім іншого, досить проаналізувати те, що робиться в ефірі державних каналів. Варто подивитися «УТН», «7 днів», «Акценти», де щодня «мочать» усіх реальних суперників Головного кандидата, в тому числі, щодня й вустами його самого. Це на державному каналі, зрештою, навіть у репортажі в середу про прес-конференцію місії ПАРЄ ухитрилися не сказати жодного слова про зафіксовані міжнародними спостерігачами порушення й про їхню стурбованість перебігом президентської кампанії.
При цьому Президент і його оточення стверджують, що це на них виливають відра бруду, очевидно, в цьому випадку не маючи можливості заглянути до словника (що полюбляє робити Олександр Волков у пошуках відповіді на запитання «хто такий олігарх?»), щоб відрізнити критику від брехні. Президент закликає журналістів говорити «правду і тільки правду» (про що повідомила ТСН каналу «1+1» в сюжеті про зустріч Л.Кучми з журналістами у зв'язку з 40-річчям їхнього професійного союзу). Але при цьому з неофіційних, але цілком достовірних джерел автору цих рядків відомо, наприклад, що на другий день після замаху на Вітренко у тих же ТСН були коментарі багатьох політиків, у тому числі й лівих, скажімо, П.Симоненка. Та чомусь вони не пішли в ефір — із самоцензурою, в «1+1» проблеми, чи що? Правду і тільки правду... Хто-небудь із нас чув за останні півроку щось реалістичне про стан справ у нашій, наприклад, економіці (не будемо чіпати «брудної політики») на УТ-1? Про стан справ на кожному другому-третьому підприємстві країни? Щоліта я буваю на своїй «малій батьківщині» — у Нікополі, і бачу, як з кожним роком місто буквально повільно помирає, бачу, яка безнадія в очах робітників його колись потужних заводів: трубного, електромеханічного, машинобудівного... Знаю, яку зарплату і як часто там отримують, і як часто діти цих робітників їдять, скажімо, м'ясо... І так скрізь, по всій країні, і кожний із нас, з тієї більшості, яка не є олігархами, насправді бачить і знає все це. Але аж ніяк не з ефіру УТ-1... А втім, на цій же зустрічі з журналістами вже і теоретичне обгрунтування потьомкінським селам у наших ЗМІ вигадали: «не треба очорнювати дійсність». Вірніше, не вигадали, а пригадали — з іще недалеких радянських часів, коли під «очорнювання» потрапляло все скільки-небудь правдиве. Не випадково ж уже й Наталія Михайлівна тут як тут зі своїми багатозначними обіцянками щодо того, як вона вчинить із пресою, яка «очорнювала» її діяльність... Ми ж уже давно рухаємося у зворотному напрямку, так що від брежнєвізму давно вже час перейти і до крутіших варіантів диктатури... А головне, за всіх часів знайдуться ті, хто щиро вимагатиме від Вождів прибрати зі сторінок газет усе, що ріже очі... Нині «крок уперед» з вимогою позитиву зробила та, у чиєму домі зараз «не все так погано» — Людмила Лисенко, котра запропонувала Президентові свою програму боротьби з негативом — не в життi, в пресi! ...Ну що ж, принаймні, мені віриться у те, що пані Людмила у своєму розумінні того, що відбувається, справді щира. Людмила Лисенко не бреше, вона просто дуже глибоко копає у пошуках тієї ямки у піску, куди, як страусові... Однак таких, насправді, у нашій журналістиці небагато. Насправді мене особисто над усе протягом цих років приголомшив Сергій Доренко аж ніяк не у своїх кілерських операціях, нехай найвитонченіших. Мене він приголомшив у проекті СТБ «Право обирати» , де він у своїй звично жорсткій манері буквально каменя на камені не залишив від мотивів і методів ведення кампанії «Голосуй, бо програєш!», одним iз головних виконавців якої він свого часу був. Тобто пан Доренко не тільки все чудово розуміє, коли щось робить (у чому ніхто, природно, і не сумнівається). Він навіть не вважає за потрібне це приховувати. Так само, я впевнена, чудово все розуміють і Ігор Сторожук, і Вадим Долганов, яким власноручно доводиться різати тексти своїх підлеглих, вирізати з них «шкідливі» імена, факти, трактування... Розуміє Валерій Лапікура, який дає «Дню» дуже різкі коментарі з приводу свободи слова в Україні, але, очевидно, робить це у свій позаробочий час, бо у робочий він усе коментує зовсім інакше... І хоч відомий принцип світоіснування: «Бог усе бачить і азм воздасться», — ще нікому ніколи не вдалося спростувати, тим не менше, дуже точно сказала у середу в репортажі про зустріч Президента з журналістами і їх нагородження «заслуженими» званнями кореспондент «Новин звідусіль» («Гравіс») Олена Косенко: «У боргу перед Президентом журналісти не залишалися ніколи»... По- моєму, ця уїдлива фраза — справжній хіт нинішнього телетижня. Вона абсолютно точно визначає те, що з нами відбувається.
